Фінансові інститути

    Перші інвестиційні фонди з’явилися у  Бельгії в 1822 р. У 60-х рр. XIX ст. вони виникли в Англії з метою придбання  цінних паперів колоніальних компаній, а пізніше набули поширення в  США. У 1899 р. в США утворюється  перший інвестиційно-консультаційний фонд. Однак найбільший розвиток інвестиційних фондів припадає на період після другої світової війни, що пов’язано з розширенням інвестиційної активності широких верств населення. В цих умовах інвестиційні фонди вже починають складати конкуренцію на ринку капіталів крупним банкам та іншим фінансовим інститутам.

    За  формою організації інвестиційні фонди  можуть бути відкритого або закритого  тпу.

    Інвестиційні  фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них пред’являється. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній наперед визначеній кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, та їх власники не мають можливості пред’являти ці акції інвестиційному фонду для викупу.

    У розвинутих країнах більш поширеною  є відкрита форма організації  інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем ліквідності, що привабляє потенційних  інвесторів. Такі фонди ще називають взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за обсягами акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних фондів.

    Окреме  місце серед відкритих інвестиційних  фондів належить взаємним фондам грошового  ринку, які вперше з’явилися у США в 1971 р. Вони випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі. Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не проценти  за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів за випущеними акціями.

    Акумульовані  шляхом випуску акцій кошти відкриті і закриті інвестиційні фонди  вкладають у різні види цінних паперів ¾ переважно акції й облігації приватних корпорацій, а також деякі види державних цінних паперів. Як правило, інвестиційний фонд самостійно обирає той тип цінних паперів, згідно якого він визначає напрям своєї спеціалізації, а принцип диверсифікації активів стосується насамперед різних емітентів. У багатьох країнах з метою захисту інтересів вкладників та усунення невиправданих ризиків накладаються певні законодавчі обмеження на формування активів інвестиційними фондами. У США, наприклад, заборонено вкладати більше 5% активів інвестиційних фондів у цінні папери однієї компанії. При цьому частка акцій, придбаних фондом, не повинна перевищувати 10% усіх акцій з правом голосу, випущених компанією. Так само і у ФРН інвестиційні фонди можуть вкладати не більше 5% своїх активів у цінні папери одного емітента. За певних умов ця частка може бути збільшена до 10%.

    Таким чином, інвестиційні фонди пропонують своїм клієнтам диверсифіковані  портфелі інвестицій, які важко сформувати одному дрібному інвестору. Маючи апарат досвідчених фахівців, інвестиційні фонди можуть здійснювати відносно ризиковані але водночас і високодохідні інвестиції, структура яких постійно перебуває під професійним контролем. Прибуток інвестиційних фондів утворюється як різниця між доходами за операціями з цінними паперами (дивіденди за акціями, проценти за облігаціями, зростання курсу) та вплатами, що здійснюються фондами за власними акціями. Ринкова вартість акцій інвестиційного фонду  безпосередньо залежить від ринкової вартості його активів. Інакшими словами, якщо зростає ринкова вартість цінних паперів, якими володіє інвестиційний фонд, то зростає і ринкова вартість акцій самого фонду, і навпаки.

    Діяльність  інвестиційних фондів у розвинутих країнах, як правило, є об’єктом ретельного законодавчого регулювання і  контролю. Це стосється зокрема складанння статуту фонду та публікації його умов у проспектах для інвесторів. Статутом повинні бути передбачені типи цінних паперів, якими оперує фонд, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та ін. Інвестиційні фонди зобов’язані регулярно публікувати звіти про свої операції, а також доводити до відома широкого загалу інформацію про ціни на власні акції. 
 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 

1. „Основи економічної теорії”, за ред. Мочерного  С. В.
2. „Фінанси” (Загальна теорія), Опарін В. М.
3. „Фінанси підприємств” підручник.
4. “Основи економічної теорії”, за ред. Чухна А.А.

   5.  http://www.probusiness.in.ua/kb/management/practice/finance/