Фінансові джерела санації підприємств

 

Рис. 2.1. Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації підприємств

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовується передусім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.
2. Зменшення (заморожування) витрат.
3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

• через реалізацію окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);
• у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об’єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об’єкта основних фондів;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в  оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація  структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

є) використання давальницької сировини, тобто – спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;

і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Станом на початок 2000 року дебіторська заборгованість суб’єктів господарювання перевищувала обсяг ВВП країни у півтора рази. Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для погашення заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

• Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, чинної відсоткової ставки та строків настання платежу).
• Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред’явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом. Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

С = ^{К х Т х П х 100,}

                                                                 ³⁶⁰

де С – сума дисконту; К – номінальна сума векселя; Т  – строк від дня обміну до дня платежу; П – ставка дисконту.

• Форфейтинг – кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Крім того, у межах  заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом до арбітражного суду. Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення до арбітражного суду детально описано далі.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).

Проблему зменшення вихідних грошових потоків можна вирішити в результаті зниження рівня витрат на виробництво та реалізацію продукції (оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції; оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат), а також на основі згортання окремих інвестиційних проектів.

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її вироб- ництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпе- чують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів та ін.

У собівартість продукції входять витрати на:

• організацію виробництва (витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизаційні витрати, оплату праці персоналу та ін.);
• обслуговування персоналу та управління ним;
• підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;
• проведення дослідження ринку для виявлення потреби в продукції;
• реалізацію продукції (рекламу, інформаційне забезпечення, упакування, :р. - портування, інші витрати);

• організацію навчання та підготовку кадрів; вдосконалення техніки (раціоналізацію виробництва).

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1. Підвищення технічного рівня виробництва (впровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення основних засобів виробництва та ін.).
2. Вдосконалення організації виробництва і праці. За такими основними напрямками: удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього, упровадження наукової організації праці; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських втрат; поглиблення спеціалізації і розширення кооперування тощо.
3. Зміна структури обсягу виробництва. Це зміна обсягу виробництва продук -ції та її структури.

Загальний вплив розглянутих вище факторів на собівартість продукції визначається їхньою сумою.

Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення фінансової санації підприємств обов’язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробіт- ної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найбільш пошире -ними заходами для скорочення робочого часу є:

• запровадження неповного робочого тижня;
• достроковий вихід на пенсію;
• неоплачувані відпустки;
• звільнення персоналу.

Підвищення платоспроможності підприємства на основі зменшення вихідних грошових потоків можна досягти також у результаті зменшення чи заморожування витрат на інвестиції та інших витрат, які не відносяться до собівартості виробництва продукції.

Обґрунтування строку окупності інвестицій. Період окупності визначається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошових потоків.

Ток =    ^{ПІ ,}

                                                                   ^{ГП диск}

де Т_ок – період окупності, роки; ПІ — початкові інвестиції, грн.;

ГПдиск – середньорічна величина дисконтованих грошових потоків, грн.

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків визначають так:

ГП диск =    ^{ТВ   ,}

                                                                      ^Т

де ТВ – теперішня вартість проекту, грн.; Т – кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очікується надходження грошових потоків.

У разі затяжного періоду фінансової кризи на підприємстві може бути прийнято рішення про заморожування ризикованих інвестиційних проектів та інвестицій з більш тривалим строком окупності.

У рамках мобілізації  внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. САНАЦІЯ БАЛАНСУ. ЗМЕНШЕННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ ПІДПРИЄМСТВ

Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб’єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об’єктом фінансування.

Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок сана- ційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підп -риємства. Ліквідність і платоспроможність підприємства в результаті чистої сана -ції не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів.

Санація балансу  за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток – це прибуток, який виникає внаслідок викупу підп- риємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб. Перша складова санаційного прибутку дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов’язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання безкоштов- но, то санаційний прибуток дорівнюватиме номінальній вартості наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов’язаних зі зменшенням статутного капіталу.