Фінанси корпорацій

ЗМІСТ

Теоретична  частина………………………………………………………………..3

1. Розподіл капіталу корпорації…………………………………………………3
2. Вторинний ринок цінних паперів, його значення…………………………...4
3. Методи складання прогнозних фінансових документів…………………….6

Практична частина……………………………………………………………….10

Задача 1………………………………………………………………………….......10

Задача 2……………………………………………………………………………...12

Задача 3……………………………………………………………………………...14

Задача 4……………………………………………………………………………...16

Список літератури………………………………………………………………...18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розподіл капіталу корпорації.

Розподіл капіталу корпорацій це одна з функцій фінансів корпорацій. Призначення цієї функції полягає в розподілі капіталу та його використанні, тобто в інвестуванні відповідно до планів підприємницької діяльності. Її можна також назвати інвестиційною функцією, оскільки практично вона пов’язана з розробленням інвестиційної політики корпорації та наступним прийняттям рішень менеджерами. Прийняття рішень визначається поставленою метою — одержанням прибутку, тобто подальшим зростанням капіталу. Інвестиційна політика спрямована на ефективне використання активів. Менеджери корпорації приймають рішення про структуру активів, тобто співвідношення поточних і довгострокових активів; про співвідношення інвестицій в окремі об’єкти (будинки, земля, устаткування, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи). Особлива увага приділяється інвестиціям у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, інноваціям. Сучасна корпорація складає стратегічні плани фінансування високих технологій. Під впливом науково-технічного прогресу в активах корпорації збільшується частка невідчутних (нематеріальних) активів: патентів, торгової марки, «доброго імені» («Goodwill»). Раціональне, тобто прибуткове, вкладення капіталу забезпечує його зростання і можливість формування внутрішніх джерел фінансування.

 

 

 

 

 

 

 

2. Вторинний  ринок цінних паперів, його  значення.

Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів, випущених в обіг раніше. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінності паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найстисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців. 

Вторинний ринок завжди містить елемент спекуляції. Оскільки мета діяльності на ньому – дохід у вигляді курсової різниці, а курсова вартість формується під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних власників до великих. Міграція капіталу відбувається у вигляді переливання його до місць необхідного докладання і відпливу капіталу з тих галузей або підприємств, де наявний надлишок його. Механізм цього руху такий: зростає попит на певні товари та послуги, зростають їхні ціни, збільшуються прибутки від їхнього виробництва, й у ці галузі спрямовуються капітали, вивільнені з тих галузей виробництва, на продукцію яких попит зменшується і які стають менш прибутковими. 

Таким чином, вторинний  ринок, на відміну від первинного, не впливає на розмір інвестицій і  накопичення в країні. Він забезпечує лише постійний перерозподіл уже  акумульованих через первинний  ринок грошових коштів між різними  суб’єктами господарської діяльності. Оскільки мета біржових спекулянтів – отримання максимального доходу у вигляді курсової різниці, вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можливості зростання прибутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарства. У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує постійну структурну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є так само необхідним для існування ринку цінних паперів, як і первинний ринок. Утім, роль вторинного ринку цим не вичерпується. Він забезпечує ліквідність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для первинного розміщення їх. Можливість у будь-який момент перетворити цінні папери на форми готівкових грошей становить обов’язкову умову інвестування коштів у цінні папери, оскільки джерело інвестованого позикового капіталу – тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані лише відповідно до головних принципів кредитування.

Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит і пропозицію цінних паперів в обігу, формує курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці – купувати цінні папери, що необхідно під час розподілу позикового капіталу між галузями й сферами економіки, між суб’єктами господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Методи складання прогнозних фінансових документів.

 

Для складання прогнозних фінансових документів застосовуються: метод прогнозу обсягів реалізації, нормативний, коефіцієнтний або розрахунково-аналітичний методи, метод балансу доходів і витрат , метод балансу грошових витрат і надходжень, метод прогнозованого балансу активів і пасивів підприємства. Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів, ґрунтуючись на яких організація може розробляти оперативні бюджети:– прогноз звіту про Фінансові результати ( про прибутки та збитки); – прогноз руху грошових коштів ( баланс грошових потоків); – прогноз балансу активів і пасивів підприємства. Прогнозний звіт про фінансові результати показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.  Складання очікуваного звіту по прибутку має відбуватися за рахунок прогнозів збут і цін і звітів за попередній рік.

Планування має починатися за 3–6  місяців до початку року,  тому звіти за попередній рік ще не складені і їх показники можуть відрізнятися від запланованих[1].  Для отримання достовірніших результатів використовують звітні дані плану по прибутку, скоректовані на основі відомостей про становище фірми до моменту складання плану наступного року. План прибутків і збитків містить у стислій формі прогноз усіх прибуткових операцій підприємства і тим самим дає менеджерам змогу простежити вплив індивідуальних кошторисів на річний кошторис прибутків [7].  Якщо плановий чистий прибуток незвично малий порівняно з обсягом продажів або власним капіталом,  необхідно провести до – датків аналіз всіх складових кошторису і його перегляд.  Потім складають фінансовий план (по звіту про рух грошових коштів), який визначає розміри платежів і надходжень та дає змогу забезпечити розрахункову поточну платоспроможність на рік вперед в діяльності фірми.  Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за опера – ціною та інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді. Він складається шляхом розрахунку платежів і надходжень за кварталами,  місяцями або декадами. Показники плану розраховуються на основі даних плану фінансових результатів, умов закупівлі та реалізації товарів з урахуванням періодичності закупівель, термінів їх оплати, надання кредиту покупцям,  періодичності оплати податків, інших платежів і надходжень.  План-прогноз грошових потоків полягає у визначенні можливих джерел надходження і напрямів витрачання грошових коштів. Виходячи з того, що більшість показників досить складно спрогнозувати з великою точністю, планування грошового потоку зводиться до складання бюджету наявних грошових коштів в прогнозному періоді.  Методика прогнозування грошових потоків включає такі операції:

– прогнозування грошових надходжень за період;

– прогнозування відпливу грошових коштів;

– розрахунок чистого грошового потоку (надлишку або нестачі грошових коштів);

– обчислення загальної потреби в короткостроковому фінансуванні.

Основним джерелом надходження  коштів є виручка від продажу  товарів ,  який поділяється на надходження  за готівковий розрахунок і в кредит.  На практиці підприємство змушене враховувати  середній період,  який необхідний покупцям для оплати товарів. Виходячи з цього, можна визначити частку виручки за реалізовану продукцію, що надходить у поточному періоді та в наступному. Далі за допомогою балансового методу розраховуються грошові надходження і зміна дебіторської заборгованості:  ВР+ ДЗПП= ДП+ ДЗКП, де В Р – виручка (нетто) від реалізації продукції за період (квартал); ДЗПП – дебіторська заборгованість за товари і послуги на початок періоду; ДП –  грошові надходження в конкретному періоді; ДЗКП – дебіторська заборгованість за товари і послуги на кінець періоду (кварталу).  Детальніший розрахунок передбачає класифікацію дебіторської заборгованості за термінами її погашення,  яка може бути виконана шляхом накопичення статистичних даних аналізу погашення дебіторської заборгованості за попередні періоди (квартали). За наявності інших надходжень коштів (від іншої реалізації,  фінансових операцій)  їх прогнозне оцінювання здійснюється методом прямого рахунку: отримана сума додається до обсягу грошових надходжень від реалізації продукції за певний період. На другому етапі розрахунку встановлюється величина відпливу грошових коштів. Головним його складовим елементом є погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Передбачається, що підприємство оплачує рахунки постачальників своєчасно,  хоча воно може і відстрочити платіж.  Відстрочена кредиторська заборгованість виступає як додаткове джерело короткострокового фінансування. До інших напрямів витрачання грошових коштів можна зарахувати оплату праці персоналу, накладні витрати, податки, капітальні вкладення, відсотки,  дивіденди. На третьому етапі за допомогою зіставлення прогнозованих грошових надходжень і виплат визначається чистий грошовий потік (позитивне або негативне сальдо). Нарешті, на останньому етапі встановлюється загальна потреба в короткостроковому фінансуванні (у банківському кредиті). За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити,  скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства,  синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.  Саме показники цього фінансового плану мають свідчити про те,  що поточна платоспроможність фірми буде забезпечена через певний період за рахунок приросту власних обігових коштів у ліквідній формі на основі збільшення рентабельності власного капіталу. Тільки після цього можна розпочинати планування структури капіталу за активами і пасивами,  тобто складання планового балансу.

Плановий баланс має  складатися за даними прогнозного звіту  по прибутку і фінансового плану. Він є похідним плановим документом,  тому поширеною є помилкова думка, що у внутрішньо фірмовому плануванні він відіграє меншу роль. Утім,  плановий баланс – це найважливіший фінансовий план, що має характеристики стратегічного плану управління структурою капіталу. У складі прогнозованих параметрів фінансового потенціалу господарюючого суб’єкта необхідно, на наш погляд, виділяти можливість покриття поточних і стратегічних фінансових потреб, використовуючи для цього існуючий і прогнозний баланси – нетто фінансових ресурсів по активу і фінансових потреб по пасиву.

Непокриті фінансові  потреби повинні визначаться  як негативне сальдо балансу поточних активів і поточних пасивів (для  визначення поточних фінансових потреб), основних активів і постійних  пасивів, тобто перманентним капіталом(для визначення стратегічних фінансових потреб).

Для забезпечення поточної платоспроможності і фінансової стійкості важливо розмежовувати  чистий оборотний капітал і поточні  фінансові потреби,  а для довгострокової платоспроможності і фінансової стійкості – чистий основний капітал і стратегічні фінансові потреби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практична частина

Задача 1

У 2009 році визначено, що протягом наступних 5 років проект дасть такі грошові потоки 5000 грн., 10000 грн., 15000 грн., 20000 грн., 25000 грн. скориставшись двома методами:

1) без поправки на  інфляцію;

2) з поправкою на  інфляцію.

Визначити скориговані  значення ЧТВ (чистої теперішньої вартості), на яких ґрунтуватимете своє рішення  про доцільність проекту.

Вихідні дані візьмемо з таблиці:

Показники	Варіанти
	4
1. Дисконтна ставка, %	12
2. Річна інфляція, %	9
3. Початкові інвестиції, т. грн.	15

 

Розв’язок

1. Знайдемо скориговані значення ЧТВ без поправки на інфляцію:

% фактор теперішньої  вартості становитиме 3%; дисконтова на ставка 12% - - річну інфляцію 9% = 3%

Рік	Грошовий потік	% фактор теперішньої вартості за 3%	Теперішня вартість грошового  потоку
1	5000	0,971	5000*0,971=4855
2	10000	0,943	10000*0,943=9430
3	15000	0,915	15000*0,915=13725
4	20000	0,888	20000*0,888=17760
5	25000	0,863	25000*0,863=21575
Всього:			67345