Фiнанси як наукове

І якби фінансова  криза у Південно-Східній Азії припала на час,

коли  самі США були у фінансово-економічній  скруті, як наприкінці 70-х та протягом 80-х років, то можна було б чекати повторення ситуації 1929—1933 pp.

Виникає запитання: а що ж далі?

А далі, як і раніше, і МВФ, і Світовий банк (СБ) продовжують висувати стереотипні  стандартні вимоги до всіх без винятку  країн світу, які користуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення неефективності використання країнами цих кредитів.

Такі  ж вимоги, практично без змін, висуваються і до постсоціалі-стичних  країн, а також країн пострадянського  простору.

Рекомендації  МВФ передбачають існування до початку  реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії. В умовах пострадянського простору такої бази немає, тому стратегія МВФ і СБ на пострадянському просторі потребує радикальної переоцінки. Про це наголосив на зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка відбулася 17 листопада 2000 p.. Президент нашої держави Л.Д. Кучма.

На думку  батька монетарної системи М. Фрідмена, МВФ вичерпав свою місію ще 1973 p., коли було скасовано систему фіксованих обмінних курсів, наглядати за якою він мав у момент свого створення в 1944 p.

Відомий економіст, директор Гарвардського  інституту міжнародного розвитку Джеффрі Сакс писав на сторінках "Файненшл Тайме" 11 грудня 1997 p.: "МВФ наділений занадто великою владою і жодна організація не повинна брати на себе відповідальність за економічну політику більшої половини країн світу".

Критичне  ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні й для певної частини  економічних та політичних кіл України. Критика кредитної політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці, остання фактично потрапляє в залежність від кредитора, який диктує не завжди виправдані умови. Багато держав, у тому числі й Україна, які гостро потребують фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею кредитора.

Світ  стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних  сил ринку і підвищать регулятивну  роль міжнародних фінансових інститутів та держав із метою зменшення впливу дестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у сучасній світоглядній системі. Мова йде про спільну розробку світовим співтовариством новітніх стратегічних напрямків регулювання міжнародних фінансів, співзвучних сьогоднішній добі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     2.2. Мiжнародний фiнансовий ринок

Об'єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу. Нині міжнародний фінансовий ринок — це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцевими фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають у себе:

• стійку фінансову систему і стабільну  валюту;

• інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

• гнучку систему фінансових інструментів, які  забезпечили б кредиторам різноманітність  варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів ліквідності та контролю;

• відповідну структуру і достатні правові  гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників  та кредиторів;

• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки. Жоден міжнародний фінансовий центр не зможе контролювати значний обсяг міжнародних операцій без добре поінформованих людей, які працюють на фінансових ринках, і необхідної техніки та засобів зв'язку (у тому числі комп'ютерних), які безперебійно з'єднують фінансовий центр з іншими центрами всередині країни і за кордоном для здійснення безготівкових розрахунків і готівкових платежів;

• здатність  спрямовувати іноземний капітал  через активні, все-охоплюючі й  мобільні ринки — комплексні ринки, як довготермінові, так і короткострокові, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

• економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Розвиток  фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний  центр, потребує значного часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо — близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно знизилося. Існує значна кількість оф-фшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Найбільш  цікавим, як з погляду становлення  і розвитку, так і виняткової здатності  вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як

визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його започаткування сягає сивої  давнини, коли англійський уряд у 1215 p. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 p. заклало організаційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки британський золотий стандарт був наріжним каменем тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності й залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний ринок.

Після Другої світової війни у зв'язку із серйозним  дефіцитом платіжного балансу і  для пом'якшення проблеми втечі  капіталів британський уряд запроваджує  контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в результаті цього здатність  Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації ініціював так званий великий шок. У рамках цієї акції було повністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ютеризованою електронною системою котирувань.

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і  сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері  міжнародної торгівлі цінними паперами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   Використана література

 

1. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1998. Ст.3-13
2. А.О.Таркуцяк “Страхування: питання і відповіді”, Київ, видавництво Європейського університету, 2003 рік.
3. Александрова М.М. “Страхування”, ЦУЛ, 2002р.    ст.14-18
4. В.А.Подсоленко, А.Ф.Процай, Т.Л.Миронова “Підприємництво”, Київ-2003р.
5. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.  Ст.19-29