Фiнанси як наукове

У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95—99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка  законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування України" та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           2.1.Мiнстерство фiнансiв

Від імені держави організаційну  роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються  проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету і питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

• підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;
• організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верховної Ради;
• розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;
• обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;
• розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;
• здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;
• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;
• контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної  адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

Управління фінансами підприємств  здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками  фінансової системи, належать також  Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів І фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата, їхні права та обов'язки визначаються відповідними законами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Модуль2

                 1.Економiчна необхідність, сутність та функцii страхування

Формування  в Україні ринкової економіки, розбудова  її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб’єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з’ясування суті страхової  діяльності, пошук адекватних новим  умовам методів захисту та відшкодування  втрат як фізичним, так і юридичним  особам.

Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв”язків між усіма господарюючими суб”єктами зростає ймовірність  виникнення непередбачуваних ускладнень, підвищується  ступінь ризику на усіх рівнях.

З ризиком  ми зустрічаємося щоденно : і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської  діяльності сьогодні неможливе без  ризиків. Як правило, ризик пов’язується з невпевненістю в можливому  результаті.Тобто, існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення, запобігання та максимального  обмеження дії негативних наслідків ризику.

 Підприємець  у ринкових умовах ризикує  втратити свій капітал, може  спричинити своєю необачною поведінкою  втрати капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників. Працівник  в умовах ринку може втратити  роботу, здоров”я, працездатність, свої  заощадження, майно. Одні втрачають  годувальника, комусь не повертають  кредит, хтось потерпає від зміни  курсу валюти і т. ін.

Ризик, як економічна категорія виник з  появою товарно-грошових відносин і  відображає подію, яка може відбутися  або ні. До того ж для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату :

• позитивний (вигода, прибуток);
• нульовий ( результат не змінився);
• від’ємний (збиток, втрата).

Суттєво впливає на зростання ризиків, пов’язаних із технікою та технологією, розвиток науково-технічного прогресу.

       Все більше гостроти набувають екологічні проблеми. Потребують професійного вирішення політичні аспекти суспільного буття.

Зростання ризику у всій сферах людського життя  та господарської діяльності обумовлює  необхідність захисту громадян від  можливих втрат та розподілу збитків  серед широкого загалу. Закономірність тут така : чим більше суб”єктів  охоплено страхування, тим менше  воно коштує окремій особі.

Страхування – це спосіб захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме. З іншого боку – страхова справа є прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні тільки починає розвиватися.

Термін  “страхування” дослівно перекладається як “створення безтурботності” чи “убезпечення”, то ж страхування  має зробити безпечним життєдіяльність  кожної людини і суспільства в  цілому у просторі і часі.

“Створення  безтурботності” досягається діяльністю страховика, тобто черговістю застосування функцій страхування. Першою – первенцією ( проведення робіт поупередженню прояву взятого в управління ризику). Другою – інвестиційною, кредитуванням напрямів діяльності громадян у суспільстві з коштів страхових внесків ( кошт громадян – учасників страхового процесу). Таке кредитування надає змогу додатково створювати нові робочі місця. Третьою – ощадною надає можливість громадянам як і в банківських установах заощаджувати та накопичувати свої гроші. При цьому ще й отримати від страховика на цей час “страхове покриття”, тобто покриття збитків у разі настання ризику. Таке “покриття” може бути значно вищим за суму накопичування страхувальника (клієнта). Четвертою – виплатами по відшкодуванню збитків чм виплатами страхових сум (проводяться обов’язково).

 

 

 

                    1.1.Основнi принципи страхування

 Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних, вихідних положеннях, тобто принципах.

                    Основними принципами страхування є :

- вільний вибір страховика та  виду добровільної форми     страхування;

• страховий ризик;
• страховий інтерес;
• сумлінність (обов’язковість);
• відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;
• страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути засобом збагачення;
• франшиза;
• суброгація;
• контрибуція;
• диверсикація та інші.

З огляду на принципи страхування можливо  вирішити такі прикладні задачі життєдіяльності  людини і сіспільства в цілому :

• задовільниити зацікавленість юридичних та фізичних осіб у збереженні об”єктів, у які вкладені гроші, а також у отриманні прибутку;
• у разі настання страхової події отримати належне, максимально достатнє, відшкодування збитків, та досягти безперебійності роботи виробництва.

Необхідність  страхового захисту має кілька аспектів : природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.

З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який грунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров”я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.

Підприємницька  діяльність пов’язана з ризиком, тобто імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування. Ризик звичайно вважають зворотнім боком волі і незалежності підприємства. Причини ризику –  це неперед-бачуваність ринкової ситуації і новаторський характер підприємництва. Ризик може бути виробничим, комерційним  і іфнансовим.

Ступінь ризику може мати три рівні :

• повна втрата прибутку (ризик, що допускається);
• невідшкодування витрат ;
• банкрутство (катастрофічний ризик).

Основною  формою запобігання ризику є страхування, але немаловажне значення мають  тактика смиренності і тактика  відваги підприємства.

Головне у страхуванні – це ідентифікація  та визначення ризику і розрахунок наслідків його реалізації. Взагалі, поняття ризику пов’язується  із розумінням небезпеки, невизначеності, загрози, невпевненості, ненадійності, азарту та збитку. Ризик у страхуванні  це не тільки  якась дія чи намір, але й об”єкт (життя, здоров”я людини, її майно та її відповідальність перед  третіми особами за свою діяльність чи бездіяльність), а також подія, явище, сукупність явищ, чи ступінь  небезпеки. У різних народів світу  відчуття ризику, небезпеки, проявляється різною мірою, що й відображається на поведінці людей неоднаковою  рекцією та відторгненням ризиків  зокрема й “страхових ризиків”.

В розвинутих країнах страхування  є сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини  бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.

Виходячи  із вище зазначеного, роль страхування  відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає  в :

• забезпеченості стабілізації відтворювального процесу та економічній сталості в суспільстві;
• оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки;
• раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, первенцій тощо;
• в створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в економіку країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      2. Обективна необхiднiсть та економiчна сутнiсть мiжнародних                     фiнансiв.Склад i структура мiжнародного i фiнансового ринку.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси  взагалі досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці та є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Саме  таке розширене трактування переноситься і на категорію "міжнародні фінанси". Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси — це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.

У сфері  міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю  державних, приватних і власне міжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.