Финанси підприемства

Ринок цінних паперів  складається з акцій, облігацій, казначейських векселів, депозитних та інвестиційних сертифікатів, комерційних  паперів, що є інструментами даного ринку. Певною мірою до цінних паперів  належить комерційний вексель, однак  його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є  так звані деривативи — похідні  інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. У зв’язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними. 

Акція являє  собою документ, який засвідчує право  на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання  доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які  визначають різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Використання  різних видів акцій пов’язане  з різними цілями, якими керуються  засновники акціонерних товариств. Проста акація дає право голосу (за принципом: одна акція — один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку та відповідних рішень акціонерів. Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим власники привілейованих акцій здебільшого позбавляються права голосу. Іменна акція передбачає її закріплення за певним власником, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акцій. Продаж чи передання іменної акції іншому власникові фіксується відповідними записом чи заміною акції. Акція на пред’явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не вимагає ніякого оформлення. Паперові акції являють собою цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друкування. Друкування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їх захисту від підробки. При цьому іменні акції мають найнадійніший захист, оскільки ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп’ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії. Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких зазначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції — це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов’язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках. Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу. Існують різні види акцій залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Залежно від  емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, у тому числі  корпоративні. Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації  місцевих позик випускають місцеві  органи управління. Інституційні облігації  випускаються суб’єктами підприємницької  діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні — акціонерними товариствами.

Залежно від  способу виплати доходу розрізняють  процентні, дисконтні й конвертовані облігації. Процентні облігації  передбачають виплату доходу у вигляді  річного процента, що встановлюється до номінальної вартості. За дисконтними  дохід формується у вигляді різниці  між номінальною вартістю і цінами купівлі. Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок  різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій. За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватись. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до одного—двох років), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять—десять років). Слід зазначити, що в кожній країні існує свій підхід до визначення термінів розмежування облігацій на коротко-, середньо- і довгострокові. Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску. Облігації з правом довгострокового погашення передбачають право емітента на довгострокове погашення. За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені  та незабезпечені. Забезпечені облігації  передбачають гарантії їх погашення  і виплати доходу з дотриманням  установлених строків. Забезпеченням  таких облігацій може бути нерухоме майно, земля, державні цінні папери тощо. Об’єкти і фонди забезпечення вказуються при випуску забезпечених облігацій. Незабезпечені облігації  не передбачають встановлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску. Державні облігації незалежно від  того, вказуються чи ні об’єкти і  форми їх забезпечення, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкрутувати і завжди має  достатні ресурси. Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Депозитний сертифікат є формою боргового зобов’язання комерційного банку. Мобілізація ресурсів банком на певний, наперед визначений період, може здійснюватись шляхом відкриття депозитних вкладів і випуску депозитних сертифікатів. Перевагою сертифікатів є можливість їх продажу, тобто досить висока ліквідність. Інвестиційний сертифікат являє собою цінний папір, який випускається інституційними інвесторами для мобілізації коштів з метою їх наступного вкладення в цінні папери. Комерційні папери випускаються відомими компаніями з метою мобілізації позичкових коштів на більш дешевих умовах, ніж банківський кредит. Вони не мають ніякого забезпечення і випускаються на пред’явника строком до одного року. Доходи за комерційними паперами виплачуються, як правило, у вигляді дисконту. За своєю сутністю комерційні папери є борговим зобов’язанням. Функціонування ринку цінних паперів за

безпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою.

Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів  в обіг. Залежно від емітента розрізняють  корпоративні (акціонерних товариств) і державні цінні папери. Порядок  випуску цінних паперів регламентується  окремим законодавством, реєструється і контролюється уповноваженими органами (Міністерством фінансів чи спеціальною комісією з цінних паперів). Головна мета емітента полягає у залученні необхідних йому коштів. Тому таким важливим є забезпечення привабливості цінних паперів, яка досягається за рахунок рівня їх дохідності, стабільності, високою ліквідністю та умовами випуску, виплати доходу і погашення чи викупу й продажу. Кожний емітент намагається створити найбільшу заінтересованість для покупців, що веде до постійного розвитку ринку.

Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в  окремих випадках держава, яка, купуючи  цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність. Маючи широкий вибір різних видів  цінних паперів великої кількості  емітентів, інвестори обирають найкращі, з їх погляду, варіанти розміщення своїх  коштів. При цьому виділяються  два основні чинники — дохідність і гарантія надійності вкладень, між  якими існує зворотна залежність: чим вища надійність, тим нижча  дохідність, і навпаки. Оскільки абсолютно  безризикованих вкладень не існує, то доцільно знижувати ризик шляхом розкладання його на різних емітентів. У сучасних умовах функціонування ринку  цінних паперів ґрунтується на теорії інвестиційного портфеля, який дає  змогу, з одного боку, мінімізувати ризики кожного інвестора, а з  іншого — створити можливості для  участі на ринку широкого кола емітентів.

Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску, погашення та виплати доходу, різні  схеми торгівлі та взаємозв’язків між суб’єктами ринку цінних паперів  забезпечують максимальну мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає значну роль і важливе місце цієї ланки фінансового ринку у  фінансовій системі та її вплив на соціально-економічний розвиток.