Финанси підприемства

Загальноприйнятого  визначення міжнародного ринку цінних паперів немає. Як правило, на цьому  ринку відбувається торгівля цінними  паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями, вираженими в  інших валютах, ніж національна. Критерій "міжнародності" визначається тим, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси  перетинають національні кордони.

Важливим для  аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на первинний  і вторинний.

Первинним ринком цінних паперів є економічний  простір, яким цінний папір проходить  від свого емітента до першого  покупця. Економічним цей простір  називається тому, що на ньому діють  емітент та інвестор, він раціонально  організований, виконує певну економічну функцію і тільки в межах цього  простору емітент може отримати необхідний йому капітал. На первинному ринку розміщуються нові випуски боргових інструментів міжнародними позичальниками, зазвичай за допомогою великих інвестиційних інститутів (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу універсального банку) або їх синдикату. На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються уже випущені запозичення між різними закордонними інвесторами. Вторинний ринок для боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення попиту міжнародних інвесторів на ризик певного позичальника над пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів на первинному ринку. Інвестори, які не мають змоги задовольнити свій попит на первинному ринку, звертаються на вторинний ринок боргових інструментів і купують їх у інших інвесторів. У результаті встановлюється нова ціна на кредитний ризик позичальника вже на основі операцій на вторинному ринку на більш привабливому для позичальника рівні. При цьому останній не отримує якихось прямих вигод від нової рівноваги, оскільки він, як правило, не залучається до торгівлі інструментом. Однак позичальник отримує значні побічні вигоди, адже попит на його інструменти розширюється, його імідж у інвесторів підвищується і в кінцевому рахунку в нього з'являються можливості здійснення нових емісій на більш вигідних умовах.

Проте вторинний  ринок може створити і значні проблеми для позичальника, оскільки ціни цього  ринку є мірилом кредитоздатності та ризику боржника. У випадку виникнення негативної інформації, яка може бути і зовсім необґрунтованою і відповідної  негативної зміни ціни на цьому ринку, доступ позичальника на первинний ринок  з новими емісіями може бути суттєво  обмежений. Таким чином, особливу важливість набуває ефективність стратегії  позичальника і на первинному і на вторинному ринках цінних паперів. Окремі автори вважають, що розвиток ринкового господарства на сучасному етапі призвів до організації та формування так званого світового третинного ринку. В основі цього ринку лежать добре відомі на міжнародних і національних ринках групи інструментів, які практично остаточно відірвалися від реальних відтворюваних процесів у економіці. Метою їх створення і широкого використання на національних і міжнародних фінансових ринках є опосередкування швидкого переливу фіктивного капіталу (у тому числі й похідного від базового фіктивного капіталу).

Ця позиція, очевидно, має всі підстави для свого існування, враховуючи колосальні розміри фіктивного капіталу в сьогоднішньому світі та катастрофічні наслідки переливання "гарячих" грошей з одних регіонів у інші.

Вторинний ринок  цінних паперів може бути неорганізованим (позабіржовим) та організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок цінних паперів характеризується такими особливостями:

• численністю продавців цінних паперів;

• відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери (питання про курс будь-якого цінного папера вирішується під час переговорів між його продавцем і покупцем);

• торгівля цінними  паперами відбувається в різних місцях і в різний час;

• немає єдиного  центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її методологію (на відміну  від біржі). Торгівля відбувається як відповідно до чинного законодавства, так і з порушенням його.

І хоча у більшості  країн на позабіржовому ринку  обертається основна маса (приблизно 85 %) цінних паперів, а на біржовому  — відносно мала їх частина, все  ж саме біржовий ринок, де зосереджені  найважливіші цінні папери, визначає кон'юнктуру та процес розвитку міжнародного ринку цінних паперів.

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

• відкриває  доступ підприємствам до позичкового  банківського капіталу;

• є важливим координатором розміщення державних  цінних паперів;

• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери  діяльності в іншу;

• є своєрідним економічних барометром ділової  активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:

• перевірка  якості та надійності цінних паперів;

• обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної  ціни;

• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного  курсу на однакові цінні папери одного емітента;

• оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

• виконання  централізованих взаєморозрахунків  у межах біржового ринку цінних паперів;

• забезпечення централізованого інформування (гласності  біржових операцій) і курсового контролю;

• правове оформлення угод.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів, фондові  біржі сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується  близько 200 фондових бірж, об'єднаних  у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями. Провідне становище на міжнародному ринку цінних паперів має Нью-Йоркська фондова біржа, в складі якої 1366 членів, близько 140 з яких діють від свого імені. Це — найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000 корпоративних облігацій, приблизно 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій. Друге за значенням місце на ринку цінних паперів США має Американська фондова біржа, яка функціонує також у Нью-ЙоМаючи яскраво виражений міжнародний характер, провідні фондові біржі функціонують у певному національному режимі. Так, у зв'язку з посиленням державного регулювання діяльності фондових бірж у США на початку 30-х років після "Великої депресії" було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на обмеження спекулятивних операцій, які завдавали збитків малим вкладникам. У 1933 р. був прийнятий закон про емісію цінних паперів, а у 1934 р. — закон про біржову торгівлю цінними паперами. Згідно з цим законом, який діє і донині, цінні папери обов'язково реєструються в урядовій федеральній торговельній комісії, регламентуються правила біржових операцій і розміри позик під цінні папери, обмежуються найбільш спекулятивні операції. У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 % всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть участь цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких — іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-Йоркській біржі. Головною особливістю Лондонської біржі є те, що понад половина її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує виконувати роль одного з провідних світових фінансових центрів.

Процедура допущення  цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській біржі досить складна. Однак можна визначити два  основних показники, які повинні  задовольняти емітенти:

• ринкова капіталізація. Початкова (до розглядуваного випуску цінних паперів) сумарна ринкова вартість емітента повинна бути принаймні 700 000 фунтів стерлінгів для акцій і 200 000 — для облігацій;

• кількість  придбаних акцій. Принаймні 25 % цінних паперів будь-якого ґатунку повинні  бути придбаними, тобто належати акціонерам, які не є директорами чи основними  акціонерами компанії.

Лістинг зарубіжних компаній передбачає, що ці компанії повинні  задовольняти стандартні вимоги біржі, які застосовуються до компаній Великої  Британії. Однак біржа надає деякі  поступки іноземним компаніям, особливо тим, які пройшли лістинг на визнаних зарубіжних фондових біржах. У цих  випадках, наприклад, вимагається розкриття  фінансової інформації лише за останні  три роки, на відміну від п'яти  років за звичайних вимог. Токійська фондова біржа займає з обігу цінних паперів третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало стрімко зростати з середини 60-х років, коли японський капітал відновив свої позиції всередині країни і став успішно конкурувати з американським і західноєвропейським капіталами. Крім цього, розгортанню біржових операцій в Японії сприяли високі темпи зростання економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і високій нормі грошових заощаджень.

Іноземна компанія, яка бажає пройти лістинг на Токійській біржі, повинна спочатку пройти лістинг на своїй національній біржі, отримати дозвіл від Токійської фондової біржі та від Міністерства фінансів Японії. Акції компанії повинні бути ліквідними на ринку. Компанія має вести неперервний бізнес протягом п'яти років і виплачувати дивіденди кожні три роки, які передують лістингу. Вона повинна мати акціонерний капітал у кінці фінансового року, що передував лістингу, хоч би 10 млрд. єн, а дохід до обкладення податками за останні три роки має бути приблизно 2 млрд. єн.

Фондові біржі  організовуються, як правило, у вигляді  приватних акціонерних товариств (США, Велика Британія), або публічно-правових інститутів (Німеччина, Швейцарія, Франція). За публічно-правового статусу біржі  уряд бере участь у розробці правил біржової торгівлі, призначає маклерів, забезпечує порядок на торгах, слідкує  за виконанням норм і правил при  укладанні та виконанні біржових фондових угод. Робота біржі та діяльність її членів регламентується статутом, внутрішніми правилами та інструкціями.

Система міжнародних  фондових бірж становить найбільш усталений  і динамічний сегмент інфраструктури сучасної глобальної економіки. Концентрація світових біржових центрів у країнах  із розвинутою ринковою економікою обумовлена, з одного боку, високим рівнем розвитку національних фондових ринків цих країн, з іншого — їх глибиною і різнобічною  міжнародною взаємодією. Останніми  роками в процеси глобального  інвестування активно включалися окремі країни, що розвиваються. Використовуючи сучасні комп'ютерні технології, біржі  цих країн стають невід'ємним  і все більше значущим елементом  глобальної біржової інфраструктури. Це, перш за все, біржі Південної  Кореї, Гонконгу, Сінгапуру, Філіппін, Таїланду.

Щодо України, то тут також поступово формується система біржової фондової торгівлі, розробляються і реалізуються сучасні  біржові технології інвестування. Через  механізм державного регулювання можливим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, але й його інтеграція у глобальні  біржові структури. У структурі  масиву цінних паперів України акції  займають 75 %, ощадні сертифікати — 9, векселі — 5, облігації та інші папери — 11 %. 75 % акцій випускають підприємства, 25 % — комерційні банки.

На біржовому  фондовому ринку України функціонують:

• Українська фондова  біржа (УФВ);

• Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

• Українська міжбанківська  валютна біржа (УМВБ);

• Донецька фондова  біржа (ДФВ).

У контексті  глобалізації інвестиційних ринків та перспектив виходу фондових бірж України  на міжнародну арену актуальним є  вирішення таких проблем:

• формування цілісної біржової фондової системи на базі діючих фондових бірж і фондових секцій інших бірж, враховуючи той факт, що діюча біржова структура фондового  ринку складається стихійно, без  чіткого законодавчого забезпечення;

• раціоналізація структур позабіржового та біржового  ринків цінних паперів із пріоритетним розвитком останнього;

• залучення  у біржову торгівлю підприємств  загальнонаціонального значення, запровадження  на цій основі національного фондового  індексу;

• електронізація біржових операцій у рамках уніфікованої, з орієнтацією на міжнародні стандарти, національної системи електронного обігу цінних паперів.

Ринок позичкового  капіталу відіграє важливу роль у  фінансовій системі. Однак він має  одне суттєве обмеження — досить короткі (як правило, до одного року) терміни  надання кредитів. Це пов’язано  з двома чинниками. Перший полягає  в тому, що банки переважно мають  у своєму розпорядженні так звані  «короткі» гроші, тобто залучені на обмежені строки, і тому не можуть надавати позичок на більш тривалий період. Другий чинник пов’язаний із тим, що банк як комерційна структура має за мету отримання прибутку, а основним фактором його формування є не стільки рівень процентних ставок, скільки швидкість обороту позичкового фонду. Крім того, одержання кредиту в банку вимагає дотримання багатьох вимог з боку позичальника. Тому паралельно з кредитним ринком значного поширення набув ринок цінних паперів.