Етапи еволюції свiтової валютної системи

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙ ЕКНОМIЧНИЙ IНСТИТУТ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ iм. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З дисциплiни «Фiнанси»

На тему «Етапи еволюції свiтової валютної системи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сiмферополь 2011

Змiст

Вступ……………………………………………………………………………………….3

1. Система золотого стандарту…………………………………………………………...5

2. Бреттон-Вудська валютна система…............................................................................8

3. Ямайська валютна  система…………………………………………………………...12

Заключення………………………………………………………………………………18

Список використаної лiтератури……………………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Міжнародні валютні відносини є невід'ємною складовою економіки. Валютні відносини — це сукупність суспільних відносин, що складаються у зв'язку з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, які обслуговують взаємний обмін результатами діяльності. їх функціонування і розвиток пов'язані з обслуговуванням комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними та приватними особами. Ідеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивезення капіталу, надання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму та ін.

Функціональні структури  валютних відносин втілюються в історично конкретних валютних системах. їх розглядають як форму правової та інституціональної організації валютних відносин. Вирізняють національні та світові валютні системи.

Національна валютна система — це органічна частина системи грошових відносин окремих держав. її функціонування регулюється (з урахуванням норм міжнародного права) національним законодавством країни, на основі якого визначається міжнародний статус національної валюти — грошової одиниці країни, встановлюються механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, котирування й регулювання валютних курсів, формування й використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів, форми та організації міжнародних розрахунків тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватнокомерційні інститути.

У процесі поглиблення  міжнародного поділу праці та економічних  зв'язків відбувається взаємна інтеграція систем національних грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають.

Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків. її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, виконання яких забезпечується створеними на колективній основі міждержавними валютно-фінансовими і банківськими установами та організаціями. Складники світової валютної системи:

• міжнародні ліквідні ресурси (іноземна валюта, золото та інші платіжні засоби);

• механізм регулювання  валютних паритетів і курсів;

• міжнародні валютні  ринки і ринки золота;

• система міжнародного кредитування та міждержавних розрахунків;

• відповідні інфраструктурні ланки тощо.

Світова валютна система  в еволюційному розвитку пройшла  три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) і паперово-валютного  стандартів.

1. Система золотого стандарту

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 20—30-х років XX ст. її визначальними ознаками були функціонування золота як світових грошей, фіксація золотого вмісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

У період дії золотого стандарту  золото перебувало в обігу у вигляді  карбованих монет не лише на зовнішньому  ринку, а й нарівні з розмінними паперовими грішми — на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. їх відмінність полягала в тому, що на світовому ринку золото було переважним засобом платежу.

Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношенням їх золотого вмісту (масштабу цін), який встановлювався державою. Так, якщо американський долар містив 1/20 унції золота, а англійський фунт стерлінгів 1/4 унції, то їх обмінний курс становив 1:5 (1/4:1/20 = 5). Один фунт стерлінгів обмінювався на 5 дол.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, повинні були забезпечувати жорстке співвідношення наявних запасів золота і кількості грошей в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних  торговельних відносин, інтернаціоналізації  виробництва. Вона забезпечувала загальність  світових грошей, їх повну конвертованість, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Водночас система золотого стандарту  була занадто жорстка, недостатньо  еластична, дорога, залежала від видобутку  монетарного золота. Найбільший недолік полягав у тому, що умови функціонування золотого стандарту істотно обмежували можливості здійснення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснювалося тим, що безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямках економічної політики.

З огляду на зазначені обмеження  після Першої світової війни золотий  стандарт було замінено золотовалютним (золотодевізним). Його сутність полягала в тому, що поряд із золотом функцію  міжнародних платіжних засобів взяли на себе деякі валюти провідних країн світу. Інституціонально система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції. Проте й після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту.

Щоб зрозуміти, як золотий стандарт діяв на практиці, розглянемо, що станеться, коли ціна фунта стерлінгів починає  збільшуватися (понад 5 дол. за фунт). Якщо американський імпортер англійської твідової тканини, що коштує 100 ф. ст., намагається сплатити за товар доларами, то він коштуватиме понад 500 дол. Проте імпортер має інший вибір, який передбачає купівлю золота, що може зменшити витрати. Замість того щоб розплачуватися за тканину доларами, американський імпортер може обміняти 500 дол. на золото, переслати його до Великобританії й перетворити на 100 ф. ст. Пересилання золота до Великобританії є дешевшим доти, доки вартість фунта стерлінгів перевищує 5 дол. (з додаванням невеликої суми для оплати витрат, пов'язаних із перевезенням золота).

Збільшення ціни фунта веде до зростання  валютних резервів (золота) Великобританії та рівнозначних втрат США. Оскільки зміна у володінні країною  валютними резервами (золотом) веде до відповідної зміни у грошовій масі, то переміщення золота зі США до Великобританії спричинює збільшення її грошової маси, тоді як грошова маса США зменшується. Отже, внаслідок збільшення пропозиції грошей у Великобританії рівень цін у цій країні підвищується, а зниження пропозиції грошей у США зменшує там рівень цін. Збільшення рівня цін у Великобританії порівняно з рівнем цін у США спричинює знецінення фунта стерлінгів. Цей процес триватиме доти, доки вартість фунта не повернеться до рівня, нижчого, ніж 5 дол. за фунт.

Знецінення фунта і зменшення  його вартості до рівня нижче 5 дол., навпаки, стимулює переміщення золота з Великобританії до США. Такі переміщення золота збільшують пропозицію грошей у США і зменшують пропозицію грошей у Великобританії, примушують фунт дорожчати до 5 дол.

Отже, при золотому стандарті підвищення або зниження валютного курсу приводить у дію сили, що повертають його до паритету.

Доки додержуються правил золотого стандарту і підтримується гарантований обмін валют на золото, доти обмінні  курси залишатимуться постійними. Проте, як і в розглянутому прикладі, дотримання золотого стандарту означало, що країни більше не контролювали власної монетарної політики, оскільки пропозиція грошей здебільшого визначалася потоками золота між країнами. Крім того, на монетарну світову політику значно впливали виробництво та відкриття нових родовищ золота. Коли у 70—80-х роках XIX ст. виробництво золота було на низькому рівні, то пропозиція грошей у світі підвищувалась повільно і не встигала за піднесенням світової економіки. Результатом була дефляція, тобто зниження рівня цін. Відкриття золота на Алясці й у Південній Америці у 90-х роках XIX ст. істотно розширило його виробництво, що, у свою чергу, зумовило швидке збільшення поставок грошей. Рівень цін підвищувався аж до Першої світової війни.

2. Бреттон-Вудська валютна  система

Перша світова війна  призвела до величезних торгових розривів, країни не могли більше конвертувати свої валюти у золото. Золотий стандарт втратив свою ефективність незважаючи на спроби відновити його у повоєнні роки, а всесвітня депресія (1929—1933 pp.) призвела до його остаточного розпаду. Коли перемога союзників у Другій світовій війні стала очевидною, у 1944 р. країни — учасниці антигітлерівської коаліції зустрілися у Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшир, США) з метою закласти основи нової міжнародної грошової системи для поліпшення світової торгівлі й добробуту. В угоді, розробленій країнами-учасницями, передбачалося, що центральні банки купують і продають власну валюту, щоб утримувати обмінні курси на певному рівні (режим фіксованих валютних курсів). Цієї угоди, відомої як Бреттон-Вудська система, дотримувалися з 1945 до 1971 р.

Згідно з Бреттон-Вудською угодою було створено Міжнародний валютний фонд, який у 1945 р. об'єднував 30 країн. Нині його членами є понад 150 країн світу. Перед МВФ стояло завдання сприяти розширенню світової торгівлі через встановлення правил для підтримання постійних обмінних курсів і надання позик країнам, що відчувають труднощі з платіжним балансом. Правила для здійснення торгівлі між країнами (встановлення мит і квот) розроблюються Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ — General Agreement on Tariffs and Trade) — організацією, штаб-квартира якої розміщується у Женеві.

За домовленістю країн-учасниць МВФ збирає і стандартизує міжнародні економічні дані.

Згідно з Бреттон-Вудською угодою було також засновано Міжнародний  банк реконструкції й розвитку (МБРР), який нині надає довгострокові позики країнам, що розвиваються, з метою допомогти їм зводити дамби, будувати автошляхи та інші матеріальні об'єкти, що має сприяти економічному розвитку цих країн. Кошти на позики отримують здебільшого через випуск облігацій МБРР і продаж їх на ринку капіталів розвинених країн. У 1960 р. МБРР заснував філіал — Міжнародну асоціацію розвитку (IDA — International Development Association), яка надає особливо привабливі позики для країн, що розвиваються (наприклад, з п'ятирічним терміном сплати і нульовими процентними ставками). Кошти для цих позик формуються за рахунок прямих внесків країн-учасниць.

Оскільки США вийшли з Другої світової війни як найрозвиненіша світова економічна держава, що сконцентрувала понад половини світових виробничих потужностей в оборонній промисловості і найбільші світові запаси золота, Бреттон-Вудська система постійних обмінних курсів грунтувалася на конвертованості американського долара в золото (тільки для іноземних урядів та центральних банків) по ціні 35 дол. за унцію. Центральні банки повинні були підтримувати фіксовані валютні курси через інтервенції на валютних ринках, за винятком США, котрі продавали і купували доларові активи, якими володіли як міжнародними валютними резервами. Долар США, що використовувався іншими країнами для найменування активів, якими вони володіли як валютними резервами, було названо резервною валютою. Отже, Бреттон-Вудська система визнала США країною з резервною валютою.

Найважливіша ознака Бреттон-Вудської системи полягала в тому, що вона встановила режим фіксованих валютних курсів.

Якщо національна валюта недооцінена, то центральний банк повинен продавати національну валюту, щоб утримати фіксований валютний курс і, як наслідок, збільшити свої міжнародні валютні резерви.

Якщо країна має завищений обмінний курс, то спроби центрального банку втримати національну валюту від знецінення призведуть до зменшення міжнародних валютних резервів країни. Якщо центральний банк країни фактично вичерпає резерви міжнародних валют, то він не зможе утримати власну валюту від знецінення, і відбудеться девальвація, тобто обмінний курс встановлюється на нижчому рівні.

Якщо країна має недооцінений валютний курс, то інтервенції її центрального банку, спрямовані на запобігання підвищенню ціни валюти, сприяють збільшенню запасів резервних валют країни. Проте центральний банк, можливо, не захоче купувати цих резервів, а натомість встановить курс національної валюти на вищому рівні (ревальвація).