Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

Коефіціент  незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

6. Коефіцієнт інвестування (власних  джерел) (Кі):

Коефіцієнт  інвестування показує, у якій степені  джерела власних  коштів покривають проведені  інвестиції.

7. Іншим показником, що характеризує  використання власних  коштів підприємства, є оборотний капітал,  що визначається  як різниця поточних  витрат і короткострокових  зобов'язань. Іншими  словами, підприємство  має оборотний  капітал доти, доки  поточні активи  перевищують короткострокові  зобов'язання (або  в цілому доти, поки воно ліквідно).

У цьому зв'язку корисно  визначити, яка частина  власних джерел коштів вкладений у найбільше  мобільні активи. Для  цього розраховується так називаний  коефіцієнт маневреності.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові  зобов'язання, а також  є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто  мати на увазі, що використання окремих видів  позикових коштів (позички  банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для  підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата  по банківських відсотках  ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

При розрахунках із постачальниками  і підрядчиками плата  за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку  невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у  відсотках від  суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої  оплати продукції  додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від  їхніх покупців. При  цьому практика показує, що період між часом  надходження грошей на розрахунковий  рахунок підприємства і часом відвантаження  в багатьох випадках вимірюються місяцями.

2.2. Аналіз ефективності  використання майна

Функціонування  підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому  варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу  в регулюванні  розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати  або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу  оцінки майна, порядку  його списання, установлення терміна використання і т.д.

До  питань облікової  політики, що визначає розмір фінансового  результату діяльності підприємства, у першу  чергу, ставляться такі:

- вибір способу  нарахування амортизації  основних засобів;

- вибір методу оцінки  матеріалів, відпущених  і витрачених на  виробництво продукції,  робіт, послуг;

- визначення способу  нарахування зносу  по малоцінним  і предметах, що  швидкозношуються, при  їхній експлуатації;

- порядок віднесення  на собівартість  реалізованої продукції  окремих видів  витрат (шляхом безпосереднього  їхнього списання  на собівартість  в міру уточнення  витрат або за  допомогою попереднього  утворення резервів  майбутніх витрат  і платежів);

- склад витрат, віднесених  безпосередньо на  собівартість конкретного  виду продукції;

- склад непрямих  витрат і спосіб  їхнього розподілу  і ін.

Цілком  зрозуміло, що підприємство, разом обравши  той або інший  засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а  всі подальші зміни  в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно  обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого  підприємства може оцінюватися  за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує  підприємство з кожної гривні, вкладеної  в активи.

У аналітичних цілях  розраховується, як рентабельність усієї  сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Показник  прибутку на вкладений  капітал, названий також  рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції - (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

Значення  цього коефіцієнта  показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція  до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію  підприємства.

Зниження  коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції  може бути викликано  змінами в структурі  реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять  у реалізовану  продукцію, і ін.

3 Напрярямки вдосконалення  формування та  використання фінансових  ресурсів на підприємстві

Для розв'язання проблем  формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова  політика держави  щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася  на інтереси основних суб єктів підприємницької  діяльності, відповідала  потребам основної частини  населення і відображала  реальний стан у розв'язанні соціально-економічних  проблем у країні. Економічно обгрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Отже  функціонування ринкової економічної системи  в Україні можливе  за умови зростання  ефектівності використання фінансовіх ресурсів. Використовувані  ресурси, формуючи ресурсний  потенціал окремого підприємства, є часткою  ресурсного потенціалународного  господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств  залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

Для ефективного функціонування окремого підприемства й важливо визначити  оптимальну потребу  в ресурсах, та забезпечити  структуру джерел її формування і використання.

Оскільки  фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему  доцільно включати фонди  фінансових ресурсів, що перебувають у  розпорядженні держави, окремих господарських  суб'єктів, інших  фінансових інститутів і використовуються з метою виконання  економічних і  соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи  доцільно включати ресурси  недержавної кредитно-банківської  системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів  можна визначити  основні напрямки фінансової реформи  в Україні:

економічне  обгрунтування структури  державного бюджету;

розвиток  банківської системи;

розвиток  небанківських фінансових посередників та фінансових ринків;

державне  регулювання фінансових розрахунків окремих  підприємств;

державне  регулювання кризи  платежів.

Фінансові реформи в Україні  безпосередньо впливають  на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Так зміна системи  оподаткування покликана  забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних  надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Приватизація  підприємств значно зменшила участь держави  у перерозподілі  фінансових ресурсів, що призвело до зменшення  інвестиційної активності в цілому. Так обсяг  капітальних затрат упродовж 1992-1997 років  скоротився на 62,8%. Централізовані капіталовкладення  становили на кінець періоду 24,8% від загального їх обсягу.1 Очевидно, що інвестування з  використанням бюджетних  ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обгрунтованих  проектів національного  значення з високим  ступенем окупності.

Амортизаційний  фонд - важливе джерело  підтримки діючого  виробництва в  умовах незначної  рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного  виробництва доцільним  є зменщення термінів служби основних фондів, використання методів  прискореної амортизації. З іншого боку зміна  амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва  чи витрат обігу за рахунок більшої  суми амортизаційних відрахувань, а відтак до до зменшення кінцевого  фінансового результату - прибутку.

Прибуток  має створювати умови  для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного  відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні  макроекономічні  тенденціі до зростання  доходів державного бюджета.

Водночас  останніми роками в Україні спостерігається  стійка тенденція  до збільшення кількості  фінансово неспроможних підприємств (у 1993 році збитковим було кожне  дванадцяте підприємство, у 1994 - дев'яте, у 1995 - п'яте, у 1996 - третє, у 1997 - друге, а протягом тільки січня - травня 1998 року близько 53% підприємств  працювали збитково). Як наслідок, найбільше  позовних заяв до арбітражних  судів надходить  у зв'язку з банкрутствами  підприємств. Відповідно до Закону України  «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року лише в 1996 році було визнано  банкрутами 1700 підприємств. 1

Україна має достатній  інвестиційний потенціал  і сприятливі умови  для інвестування. Іноземні інвестори  можуть розраховувати  на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Проте залучення  зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно  обмежене і по’язанене із потребою подальшго  обслуговування інвестиційного проекту.

На  розвиток підприємств  негативно впливає  кризова ситуація в країні, зокрема  низька купівельна споможність  населл\ення, неплатоспроможність  основних виробничих підприємств, недосконале  законодавств, недостатнє методичне і організаційне  забезпечення санацій  та процесів, державної  підтримки підприємств. Більшість підприємств  обирає стратегію  виживання ,використовуючи бартер, недогляди  чинного законодавства, системи ціноутворення  та контролю за підприємницькою  за підприємницькою  діяльністю з боку адміністративних органів  управління.

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу  оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих  підприємств. При  оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо  оцінити терміни  та обсяги вкладених  фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення  капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися  паралельно, послідовно чи інтервально.

У кожному з варіантів  передбачено вкладення  певної суми ресурсів і отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повнусуму прибутку отримують після  завершення інвестування. Паралельний перебіг  процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає  за умови зростання  суми фінансування і  вдбувається взаємозалежно  в часі. За умови  інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу.

Жоден з існуючих методів  оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них  має свої позитивні  і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв  залежить не лише від  значення, а й від  політики підприємства.

Єфективність  фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального  розміщення та їнших  факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених  та залучених ресурсів дає змогу зробити  висновок про зростання  ефективності фінансування підприємства.

Висновок 

Фінанси займають особливе місце  в економічних  відносинах. Їхня специфіка  виявляється в  тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів  прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської  діяльності сфери  матеріального виробництва, держави й учасників  невиробничої сфери.