Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

1.3. Кредит

Кредит - буквально означає "розпорядження  визначеною сумою  грошей на протязі  деякого часу, тобто  ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу  або має потребу  в додаткових сумах"2.

В даний час кредит має величезне  значення. Він вирішує  проблеми, що стоять перед всією економічною  системою. Так за допомогою кредиту  можна перебороти труднощі, пов'язані  з тим, що на одній  ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших  виникає потреба  в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний  процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання  цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у  регулюванні ринкових відносин.

 
Джерелом позичкового  капіталу служать, по-перше, ресурси 

що  вивільняються з  кругообігу: засоби, призначені для відновлення  основного капіталу (тобто  амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється  в грошовій формі  в зв'язку з розбіжністю  часу продажу товарів  і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний  у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового  капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження  приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція  підсилення залучення  грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у  першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в  структурі споживання.

У якості третього джерела  позичкового капіталу виступають грошові  нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної  власності і часкою валового національного  продукту.

Таким чином, можна зробити  висновок, що тимчасово  вільні ресурси, що виникають  на основі кругообігу промислового і торгового  капіталу, грошові  нагромадження приватного сектора і держави  утворюють джерела  позичкового капіталу.

Кредит  виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру  відсотка і сфери  функціонування.

Комерційним кредитом називають  кредит, наданий одним  функціонуючим підприємцем  іншому у вигляді  продажу товарів  із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є  товарний капітал. Він  обслуговує кругоборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва  в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал  тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів  і одержання прибутку. Розміри цього  кредиту обмежені величиною резервних  кредитів промислових  і торгових капіталів. Передача цих капіталів  можлива тільки в  напрямках, визначених умовою угоди: від  підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах  якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Потрібно  відзначити, що комерційний  кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам  товар. Він обмежений  по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник  часто потребує в  довгостроковому  кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту  переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді  грошової позички, банками  й різноманітними кредитно-фінансовими  установами підприємцям  і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від  промислового. Угода  позички тут відділена  від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові  установи. Метою кредитора  є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як  було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони  комерційного кредиту, тому що він не обмежений  напрямком, термінами  і сумами кредитних  угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський  кредит - і нагромадження  капіталу, перетворюючи в капітал частину  грошових прибутків  і заощаджень усіх прошарків суспільства.

В останній період велике значення має лізинг. «Лізинг - довгострокова  оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого  призначення з  погашенням заборгованості протягом декількох  років».1Використання лізингу має свої переваги, оскільки "при  цій формі співробітництва  для перебудови виробництва  на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим  суворим вимогам  ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих ресурсами. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.

Останнім  часом одержали широке поширення іпотечний  кредит і овердкрафт. Іпотечний кредит - це довгострокові  позички під заставу  нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить  емісія іпотечних  облігацій корпораціями і банками. Овердкрафт, надається приватним  особам, що мають  право платежу  чеками в сумі, яка  перевищуює залишок  на рахунках. Овердкрафт припускається у  відомих межах, наприклад, у суму місячного  окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнт зобов'язаний погасити виникшу  заборгованість, після  чого він одержує  право на новий  кредит у вигляді  овердкрафта.

В даний час величезне  значення для нормального  функціонування всієї  економічної системи  в цілому мають  державний і міжнародний  кредит. Державним  кредитом називають  сукупність кредитних  відносин, у яких позичальником або  кредитором виступають держава, місцеві  органи влади стосовно громадян і юридичних  осіб. Державний кредит виражає відносини  в грошовій формі  між державою з  одного боку, і фізичними  або юридичними особами  з іншого, частіше  усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у  тому випадку, коли в  якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому  відношенні його можна  порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу  з банківським, де обов'язковим учасником  позичкової угоди  є банк.

Рух капіталу в сфері  міжнародних економічних  відносин, пов'язане  з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають  міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників  виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні  організації.

Форми міжнародного кредиту  можна класифікувати  по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних  відносин.

По  строках міжнародні кредити підрозділяються  на короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 року до 5 років  і довгострокові - понад 5 років.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

перерозподіл  позичкових капіталів  між країнами з  метою забезпечення безупинного процесу  відтворення для  досягнення максимального  прибутку;

економія  витрат обігу в  сфері міжнародних  розрахунків внаслідок  розвитку безготівкових  платежів;

прискорення концентрації і централізації  капіталу.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального  нагромадження, сприяє створенню нових  фірм. Тобто можна  сказати, що міжнародний  кредит виконує ті ж функції, що й  інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

1.4.Інші  надходження фінансових  ресурсів

До  джерел фінансових ресурсів відносять також  надходження грошових ресурсів за рахунок  благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного  майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує  необхідні йому фінансові  ресурси, а спонсор - деяку вигоду у  вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі  прямого прибутку від профінансованого ним захода.

2. Аналіз фінансового  стану підприємства

2.1. Аналіз джерел  фінансових ресурсів  і їх використання.

Внутрішній  аналіз структури  джерел фінансування пов'язаний з оцінкою  альтернативних варіантів  фінансування діяльності підприємства. При  цьому основними  критеріями вибору є  умови залучення  позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь  ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку  поза залежністю від  організаційно-правових типів і форм власності  джерелами формування майна будь-якого  підприємства є власні і позикові ресурси.

У цілому інформація про  розмір власних джерел подана в I розділі  пасиву балансу (див. Додатки). До них, у  першу чергу, відносяться:

статутний капітал - вартісний  відбиток сукупного  внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими  документами і  може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних  змін в установчі  документи.

резервний фонд - джерело власних  ресурсів, створюваний  підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від  прибутку. Резервний  фонд має строго цільове  призначення - використовується на виплату прибутків  засновникам при  відсутності або  недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік  і ін.

фонди спеціального призначення - джерела власних  ресурсів підприємства, утворені за рахунок  відрахувань від  прибутку, що залишається  в розпорядженні  підприємства.

нерозподілений  прибуток - частина  чистого прибутку, що не була розподілена  підприємством за станом на дату упорядкування  звіту.

Дані  про склад і  динаміку позикових  ресурсів відбиваються в II розділі пасиву. Аналіз власних джерел доцільно починати з  оцінки їхньої структури  і складу за даними балансу і розшифровок  до нього. Варто вивчити, чим подані джерела  власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

Потім переходять до поелементного  вивчення кожного  джерела, маючи у  вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту  його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто  з засновників  не виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний  капітал. Удалі варто  переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й відповідності  даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку  в залежності від  організаційно-правової форми створення  підприємства.

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має  динаміка розміру  фондів спеціального призначення (нагромадження  і споживання). При  цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у  механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно  в частині ресурсів, що спрямовуються  на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних  ресурсів) і потреби  споживання. Важливим питанням в аналізі  структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних  і позикових коштів.

Рівень  самофінансування розраховується за допомого нуступних  коефіціентів:

1.Коефіціент  фінансової стійкості  (Кс) - це співвідношення  власних і запозичених  коштів:

,

де  М - власні кошти, К - позикові кошти, З - кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіціента, тим  стійкіший фінансовий стан підприємства.

2.Коефіціент  самофінансування (Ксф) :

,

де  П - прибуток, направлений  у фонд нагромадження, А - амортизаційні  відрахування.

Даний коефіціент показує  співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки  разів власні джерела  перевищують запозичені кошти.

Коефіціент  самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіціента, тим вище рівень самофінансування.

3.Коефіціент  стійкості процесу  самофінансування (К):

Цей кофіціент показує  частку власних коштів, направлених на розширене  фінансування. Чим  вища величина даного кофіціента, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. - 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва  зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

4.Рентабельність  процеса самофінансування (Р):

,

де  ЧП - чистий прибуток.

Рентабельність  процеса самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних  коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого  дохода, отриманого з 1 грн вкладених  власних фінансових ресурсів, котра потім  може бути використана  на самофінансування.