Державний бюджет України

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходячи з нього можна  зробити висновок, що вивчення бюджету (процесу його формування) є однією з першорядних задачею економічної  науки.

Пояснення цьому лежить у зв'язках  бюджетної політики з усіма сторонами  економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов'язаний із податковим законодавством, а також із процесом виробництва: або стимулює його, або  натискає. З іншого боку, розподіл бюджетних  засобів також тісно пов'язаний з виробництвом: фінансові вкладення  направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються соціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здоров'я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного  бюджет широко пов'язаний із добробутом країни. І це в черговий раз підкреслює всю актуальність проблеми бюджету  і процесу його нормування, і необхідність його вивчення [1].

 

2.2 Бюджетний процес

 

Бюджетний процес - регламентований  законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання  і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні Державного бюджету  основною задачею є його збалансованість  або говорячи іншими словами якнайближче  наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків  над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна  досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат

2. збільшення розміру прибутків

Державні витрати структурно можна  уявити так:

1. Витрати на соціальні послуги. 

2. Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне  забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують  функції політичного, соціального  і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні  посібники, утворення, охорона здоров'я  та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і  всієї державної економічної  політики в цілому - стабілізація, зміцнення  і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати  покликані зм'якшити диференціацію  соціальних груп, неминуче властиву ринковому  господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе  це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей. Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне - управлінські витрати випивають на структуру попиту [2].

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати  по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення  і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове  будівництво. Таким чином, держава  намагається задовольнити вимоги різноманітних  соціальних груп, зменшити соціальну  напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати  державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під  час кон'юнктури - скорочуються.

Важливо відзначити, що структура  державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну  структуру економіки, національну  конкурентноздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків  можна уявити наступним чином:

1. Податки (у тому числі акцизні  збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки  від державної власності, державної  торгівлі.

3. Внески в державні фонди  соціального страхування, пенсійний,  страхування від безробіття [2].

 

2.3 Видатки Державного бюджету  і їх види

 

Видатки з державного бюджету України  — це економічні відносини, які виникають  у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і  його використання за цільовим призначенням.

У зв'язку з переходом економіки  України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились  нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно - адміністративної системи. Так, низку  видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у  державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних  коштів, а саме — соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна  діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна  космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись  якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна  — загальний обсяг. Ці дві ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною  ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відповідних  потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а саме — до недофінансування видатків, передбачених законом про  державний бюджет, зростання зовнішнього  та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету  та інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби суспільства  не відповідають обсягам наданих  коштів. Видатки бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки  державного бюджету України поділяються  на: соціальний захист населення; фінансування соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної оборони; правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади; фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю  бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального  захисту громадян з невеликим  рівнем доходів [3].

Кошти Державного бюджету України  витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний  бюджет. Кошти республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені  законами України.

Поточні видатки — це витрати  бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів  на початок бюджетного року, а також  на фінансування заходів із соціального  захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати  бюджетів на фінансування інвестиційної  діяльності, зокрема, фінансування капітальних  вкладень виробничого і невиробничого  призначення, фінансування структурної  перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані  з розширеним відтворенням. Забороняється  використання бюджетних коштів для  фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових  платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних  джерел [3].

Державний бюджет України передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних  централізованих програм підтримання  та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

— фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має  загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого і невиробничого  будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних  програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

— трансферти, що передаються з  державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які  постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

— обслуговування внутрішнього та зовнішнього  державних боргів та їх повернення;

— інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно до законів  України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів  сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному  господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені  під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті України понад  передбачені видатки утворюється  оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових  розривів і повинна бути поновлена  у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження державного бюджету України [3].

 

2.4 Поняття бюджетного фінансування

казна бюджет влада

Бюджетне фінансування — це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з  бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою  цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають  між державою, з одного боку, і  підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними  особами, — з іншого, з точки  зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене  відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України  характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного  періоду. Так, бюджетні ресурси України  становлять нині майже 45 відсотків  від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне  і повне фінансування усіх загальнодержавних  програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому видатки були недофінансувань  від 20 до ЗО відсотків порівняно  із затвердженими сумами. Основними  причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке  фінансове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати  своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків [1]. Однією з  проблем, пов'язаних з функціонуванням  механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають  вирішальне значення для економіки  України. На рівні місцевих органів  влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і  підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму  бюджетного фінансування необхідно  чітко розподілити компетенцію  між центральними органами влади  та органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потреби країни. Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що воно є основним методом забезпечення прогресивних зрушень в економічній структурі. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується розвиток нових галузей виробництва. Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки якому здійснюється фінансування усіх загальнодержавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і адміністративно-територіальним поділом до складу бюджетної системи входять місцеві бюджети, за допомогою яких здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.