Державний бюджет України

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

1. Історія виникнення  Державного бюджету України 

1.1 Доходи і видатки княжої  казни за часів Київської Русі 

1.2 Бюджетні процеси польсько-литовської  доби української історії 

1.3 Бюджетні процеси Козацької  доби 

1.4 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Росії 

1.5 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Австрії та Австро-Угорщини 

1.6 Бюджетні процеси в Україні  в період з 1917 по 1922 рр. 

1.7 Бюджетні процеси в Україні  за часів Радянського Союзу 

2. Державний бюджет України на сучасному етапі розвитку 

2.1 формування Державного бюджету України 

2.2 Поняття бюджетного процесу 

2.3 Видатки Державного бюджету  України і їх види 

2.4 Поняття бюджетного фінансування 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Розвиток суспільно — економічних  відносин в Україні підтверджує  необхідність якомога скорішого  вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи. Основу фінансової політики становить  бюджетна політика, яка пов'язана  насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних  фондів.

Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно - економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва  негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо  пов'язані із Державною програмою  соціально-економічного розвитку України  на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних  програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України  мають своє особливе місце, роль і  призначення в системі суспільно-економічних  відносин.

 

 

1. Історія виникнення  Державного бюджету України

 

1.1 Доходи і видатки княжої  казни за часів Київської Русі

 

У перших століттях існування Київської  держави головним джерелом поповнення княжої казни була данина з підкорених народів, яку вони платили здебільшого  хутром. Перші руські князі стосовно своїх сусідів поводили себе як завойовники, збирали данину з вигодою для  себе, не піклуючись про долю своїх  підданих.

Потреби князя на перших порах обмежувались витратами на утримання своєї  військової дружини. Але згодом, коли почалася розбудова Києва, потреби  зросли, а відповідно і вимоги князя  збільшити надходження данини. Починаючи  з XI ст. усе вагомішу роль починають  відігравати внутрішні джерела. Певну частку доходів київська казна  отримувала від князівств, які входили  до складу Київської держави. Загалом, доходи і видатки княжої казни поділялись на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх джерел доходів казни належали військова здобич, данина з підкорених народів, оплата військової допомоги союзним народам, мито від зовнішньої торгівлі, до внутрішніх – доходи від інших князівств Київської Русі, від органів судочинства, від надання позик, податкові платежі тощо. До зовнішніх напрямів видатків княжої казни відносились витрати на послів до інших держав, дарунки дружнім країнам, оплата послуг військових формувань інших народів, до внутрішніх – утримання княжого двору, апарату управління, збройних формувань, релігійних закладів, поточні соціальні потреби тощо [3].

 

1.2 Бюджетні процеси польсько-литовської  доби української історії

 

Вони характеризуються багаторівневістю, мінливістю і певною хаотичністю, що пояснюється тими соціально –  економічними процесами, що мали місце в цей період. Але певна впорядкованість все ж простежується. Цьому сприяло запровадження нових юридичних норм, поступовий відхід від звичаєвого права, зміцнення адміністративного впливу на економічні процеси.

Рівнів зборів податків було кілька – загальнодержавний, окремого князівства, повіту, села, окремого пана і, насамкінець, осадчого. Частину доходів держави  становили певні відрахування від  здійснення судових дій.

Крім податків і платежів, на користь  держави стягувалося мито з власників  сіл, доріг, полів, фільварників тощо. Воно могло бути в грошовій, натуральнів, виробітковій формі.

Після Люблінської унії почалося широке роздавання землі польським панам, що викликало стихійні втечі селян. Щоб їх втримати польські пани оголошували  «слободи» - звільнення від сплати податків на паншині на 20 – 40 років [3].

 

1.3 Бюджетні процеси Козацької  доби

 

У Новій Січі основу доходів становили  доходи від веденя господарства, хоча в окремі періоди правителі Росії щедро винагороджували запорожців за допомогу у військових операціях.

Податки стягувались через ціни на товари. Козаки, на відміну від  не козаків, не сплачували податків на споживчі товари.

Значну частину доходів отримувала Січ від зовнішніх надходжень – військова здобич, «царское жалование». Королі, царі, а потім і гетьмани, за послуги запорожців у військових битвах періодично пересилали на Січ гроші, провіант, різне спорядження.

Але в Новій Січі військова здобич не була основним джерелом доходів. Вагому їх частину приносила торгівля –  від продажу товарів за медами Січі, мито за транзит товарів.

У той час на Січі ще не знали  форм ведення бюджетного процесу, не дотримувались фінансових формальностей  і лише під кінець існування Січі у Коші була заведена деяка статистична  звітність та існувало фінансове  рахівництво під назвою «Секрети Війська Запорозького» [5].

 

1.4 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Росії

 

Основним джерелом доходів у  Російській імперії у перщійполовині 19 ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торговельних оборотів. Платили ці податки, переважно, селяни і торговці. Дворяни сплачували незначні збори.

Крім сплати податків державі кріпаки  відбували панщину. Дещо кращим було становище селян, які йшли «на  оброк», тобто діставали право  сплачувати дідичеві певну суму грішми і мешками, де вони захочуть.

Видаткова частина бюджету на той  час становила майже 15 – 20 % національного  доходу Росії. Більшість витрат припадала  на воєнне і морське міністерства. Крім того, 10 % йшло на утримання двору, тоді як на освіту виділялось менше, ніж 1 % усіх бюджетних коштів.

Незважаючи на фінансові реформи, видатки бюджету зростали значними темпами, і якщо на початку 19 ст. сума державного боргу дорівнювала майже  чотирьом річним бюджетам Росії, то напередодні 1861 р. державний борг перевищував  річний бюджет майже у 8 разів.

За 15 років, починаючи з кінця 19 ст., бюджет Російської імперії одержував  з України 3289 млн. крб. прибутку, а  на потреби України залишалось 2605,2 млн. крб. Незважаючи на заходи, що їх проводив уряд з метою впорядкування надходжень до бюджету, державний борг невпинно зростав. Для стабілізації фінансової системи виникла необхідність грошової реформи, яка і була проведена  в 1897 р [4].

 

1.5 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Австрії та Австро-Угорщини

 

Бюджет монархії Габсбургів бів, як і бюджет Росії, хронічно дефіцитним. Так, у 1882 р. надходження становили 448,2 млн. золотих римських, а витрати – 485,7 млн. Населення Галичини платило як прямі, так і непрямі податки. Прямі податки становили значну суму: лише податок на землю у 1883 р. становив 4,33 млн. золотих римських, податок на будинки – 3,67 млн., на заробітну плату – 747 тис. З цих сум на населення української частини Галичини припадало: податок на землю – 2,67 млн., податки на будинки – 2,26 млн., на заробітну плату 459 тис. У Галичині в 1910 р. заборгованість усіх землевласників становила значну суму – 1960 млн. крон.

Про колоніальний характер політики Австро-угорської монархії на Західноукраїнських землях свідчать дані державної статистики. Так, у 1883 р. було отримано прибутків  з Галичини 43,1 млн. золотих римських, а витрачено на цю частину імперії  лише 30 млн., у тому числі на українську частину Галичини припадало прибутків 26,6 млн. золотих римських, а витрачено  лише 19,3 млн. [3].

 

1.6 Бюджетні процеси в Україні  в період з 1917 по 1922 рр.

 

Через надзвичайну складність періоду, часту зміну політичної ситуації, громадянську війну бюджетних процесів як таких практично не було, хоча були окремі спроби забезпечити системність  державних надходжень і видатків.

Перший крок до самостійних бюджетних  відносин зробила Центральні Рада, відокремившись від фінансової системи  Росії і намагаючись забезпечити  власний грошовий обіг. Проте практично  Україна продовжувала залежати від  поставок російських грошових знаків. Збирання податків було абсолютно невпорядковано. Виплата заробітної плати робітникам і службовцям припинялась, купівельна спроможність населення знизилась. Ситуація дещо вирівнялась лише з випуском української грошової одиниці.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського окремі економічні питання вдалося  вирішити, завдяки чому почала відновлюватись розбалансована фінансова система, вдалося створити державний бюджет. Стабільність грошової одиниці –  карбованця -  забезпечувалась природними багатствами України, а також  цукром [3].

 

1.7 Бюджетні процеси в Україні  за часів Радянського Союзу

 

Увійшовши до складу Радянського Союзу, Україна отримала певні атрибути державності, в тому числі й автономний бюджет. Однак треба зазначити, що він повністю формувався під контролем  Москви.

Орієнтований бюджет України на 1922 / 23 бюджетний рік було затверджено  РНК УСРР 24 жовтня 1922 р. і передано на розгляд у Москву дла включення в загальний бюджет Федерації держав. Цей бюджет мав щоквартально уточнюватись. Першою формою бюджеті йшли видатки, а потім доходи. У дохідну частину включались дотації з центру, оскільки перший бюджет України в складі СРСР був дефіцитним на 19,3 %.

У 1930 – 1931 рр. була проведена податкова  реформа, в результаті якої кількість  платежів, що сплачують підприємства до Державного бюджету скоротилася, у 1931 р. було скасовано обов’язкове  страхування майна державних  підприємств. Починаючи з 1936 р. вводився єдиний фонд директора, з якого здійснювались  заохочення працівників. З 1938 р. до Державного бюджету, куди входили всі місцеві  бюджети, почали включатись бюджети  державного соціального страхування. У післявоєнні роки бюджет України  зростав.

За даними офіційної статистики, завдання Державного бюджету до 1940 р. включно виконувалися з перевищенням доходів над видатками, хоча це не відповідало дійсності. До 1956 р. чильне місце в ньому займали видатки на соціально – культурні заходи. З другої половини 50 – х років швидкими темпами зростали видатки на народне господарство.

У Радянському Союзі вже у 1989 р. існував державний борг: консолідований дохід України – 34,9 % ВВП, у тому числі в бюджет України – 26,1 % ВВП. Видатки бюджету України (включаючи  витрати, що фінансувалися з колишнього союзного бюджету) становили 38,6 % ВВП, у  тому числі з бюджету України  – 25,7 % ВВП [6].

 

2. Державний бюджет  України на сучасному етапі  розвитку

 

2.1 Формування Державного бюджету України

 

Адміністративно - командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України  починається новий етап формування власної національної політики і  розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень  в Україні стало прийняття  Закону УРСР " Про економічну самостійність  Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію  соціально-економічного розвитку в  інтересах усього народу, а також  розробляє і формує незалежну  фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної  економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює нейтральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація  і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового  правового поля) етапу та стану  суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних  відносин. Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики – це досить складний процесс [1].

Практика розвитку фінансових відносин вимагає:

- по-перше, формувати Державний  бюджет України і Державну  програму соціально-економічного  розвитку України на основі  єдиної концепції суспільно-економічного  розвитку й у контексті загальнодержавної  фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу  та оцінки соціально-економічного  стану регіонів і держави та  розробки реальних макроекономічних  показників розвитку на плановий  рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного  бюджету і Державної програми  соціально-економічного розвитку  має проходити у руслі єдиних  підходів, цілісного механізму, ефективних  норм і методів організації  фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, підтримки загальних  принципів економічного розвитку  і, насамперед, принципу формування  і виконання доходів бюджету  за рахунок платежів, які активно  й ефективно впливають на виробництво,  виконання показників економічного  розвитку, а не шляхом розширення  кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та  використання емісійних джерел  поповнення бюджету;

- по-п'яте, проведення належного,  своєчасного контролю та піднесення  рівня відповідальності за стан  виконання доходів бюджету та  показників соціально-економічного  розвитку регіонів, міністерств  (відомств), держави в цілому.