Державна допомога особам з обмеженими можливостями здоров’я

 

Національна академія державного управління  
при Президентові України 

Харківський регіональний інститут державного управління 
 

Денний  факультет магістерської підготовки 

Кафедра економічної теорії і фінансів

Аналітична  робота з дисципліни

«Державні фінанси і бюджетний процес» 
 

на тему: Державна допомога особам з обмеженими можливостями здоров’я  
 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2011 

ЗМІСТ 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

    Історично люди з фізичними вадами, порушеннями  функцій організму дуже давно  були виділені в окрему верству суспільства  й по суті вели ізольований спосіб життя. Розвиток і становлення змісту поняття «інвалід» характеризується численними змінами упродовж століть. За сучасних умов законодавці більшості  країн намагаються виправити  історично зумовлені помилки  у ставленні до інвалідів, здійснюючи низку заходів щодо їх реабілітації та адаптації у суспільстві. Кожного  року 3 грудня під егідою Організації  Об’єднаних Націй з метою привернення  уваги суспільства до проблем  інвалідів відзначається Міжнародний  день інвалідів.

    У той самий час Україна проголосила  себе соціальною державою, де всі люди є вільними і рівними у правах. Людина незалежно від її фізичного  стану визнається  найбільшою соціальною цінністю. Відтак, одним з основних завдань держави стає покращення становища інвалідів, шляхом не тільки визнання їх рівноправними громадянами, а й забезпечення реалізації ними прав і свобод. Перші кроки української  держави зі створення правових, економічних  та організаційних засад захисту  прав інвалідів були здійснені з  прийняттям 21 березня 1991 р. Закону України "Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні". Створюючи  відповідну законодавчу базу, держава  намагається цивілізовано будувати свої взаємини з громадянами, чий  фізичний або психічний стан не дає  їм змоги самостійно та всебічно дбати  про своє здоров’я. Не тільки інвалід  повинен пристосовуватися до життя, але й держава зобов’язана  надавати йому соціальний захист і  допомогу. Держава зобов’язана створити умови для працевлаштування, навчання, профорієнтації, перекваліфікації, пенсійного забезпечення, пересування, спілкування  інвалідів з метою надання  їм можливості в міру об’єктивних  обставин не почуватися знедоленими, безправними, викинутими суспільством; виховання  власного почуття гідності й відповідного ставлення оточуючих.  
 
 

ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ДОПОМОГИ ЛЮДЯМ З  ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ’Я 

    Основним  законом України із соціального  захисту інвалідів є Закон  “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні” від 12 березня 1991 р. № 875-12. Він визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.

    Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження  життєдіяльності, до необхідності в  соціальній допомозі та захисті.[6]

       Соціальний захист інвалідів  з боку держави полягає у  наданні грошової допомоги, засобів  пересування, протезування, орієнтації  та сприйняття інформації, пристосованого  житла, у встановленні опіки  або стороннього догляду, а  також пристосуванні забудови  населених пунктів, громадського  транспорту, засобів комунікацій  і зв’язку до особливостей  інвалідів.

    Сучасна державна політика соціального захисту  інвалідів включає в себе низку  заходів, зокрема створення умов для інтеграції інвалідів до активного  суспільного життя; підвищення державних  гарантій у досягненні вищих соціальних стандартів у матеріальному забезпеченні інвалідів; створення безперешкодного  середовища для інвалідів; забезпечення активної взаємодії державних органів  та громадських організацій інвалідів  у розв'язанні проблем інвалідів тощо. [7, 19]

    Головним  суб'єктом соціального захисту  інвалідів залишається держава. Діяльність держави полягає в  розробці заходів, створенні відповідних  інститутів, застосуванні механізмів, призначених забезпечувати життєві  та соціальні потреби інвалідів, реалізовувати громадянські права  та свободи, створювати рівні можливості для їх інтеграції в суспільство, сприятливі умови для забезпечення соціальної, медичної, трудової реабілітації інвалідів.

    Органи  державної влади та місцевого  самоврядування зобов'язані створювати нормативно-правову базу відповідно до міжнародного законодавства, а також  відповідні інституції, сприяти розвитку громадських організацій у цій  сфері, забезпечити у належному  обсязі матеріально-фінансову складову соціального захисту осіб з інвалідністю, розширювати та вдосконалювати перелік  соціальних послуг, активно сприяти  професійній реабілітації осіб.

    Держава включає мережу профільних міністерств, відомств та відповідних закладів. Нині у сфері управління різних відомств функціонує 557 реабілітаційних установ: у Мінпраці - 289, у системі Міносвіти  діє 100 таких закладів, у сфері  охорони здоров'я - 61, у Мінсім'ї - 45 центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, при громадських організаціях інвалідів здійснюють реабілітацію осіб з обмеженими можливостями 62 установи.

       Підприємства та організації  інвалідів мають право на пільги  зі сплати податків і зборів  відповідно до законів України  з питань оподаткування.

       Інвалідам забезпечується право  на працю. Відмова в укладенні  трудового договору, звільнення  за ініціативою адміністрації,  переведення на іншу роботу  без згоди інваліда з підстави  інвалідності не допускається (крім  випадків, коли за висновком медико-соціальної  експертизи стан його здоров’я  перешкоджає виконанню трудових  обов’язків).[7; 21]

       Відповідні органи щорічно визначають  нормативи робочих місць, призначених  для працевлаштування інвалідів.  Нормативи визначаються для всіх  підприємств, установ, організацій  (незалежно від форм власності  та господарювання) у розмірі  не менше 4 % від загальної чисельності  працюючих; якщо працює від  15 до 25 чоловік — встановлюється  норматив у кількості одного  робочого місця. Якщо на підприємстві, в установі, організації працює  менше інвалідів, ніж встановлено  нормативом, вони відраховують до  відділень Фонду України соціального захисту інвалідів цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

       Матеріальне, соціально-побутове  і медичне забезпечення інвалідів  здійснюється у вигляді грошових  виплат, забезпечення медикаментами,  технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски,  а також шляхом надання послуг  з медичної, соціальної, трудової  реабілітації.

       Фінансування роботи з соціальної  захищеності інвалідів здійснюється  фондом України соціального захисту  інвалідів.[5, 12] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ПОРЯДОК  НАДАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ІНВАЛІДАМ 

    На  сьогодні на обліку в органах праці та соціального захисту населення перебуває близько 332 тис. інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів.

    Законом України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” визначено право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальний захист інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів шляхом встановлення державної соціальної допомоги у відсотках від прожиткового мінімуму.

    Інвалідам з дитинства, які мають одночасно  право на державну соціальну допомогу відповідно до вищевказаного Закону, на пенсію та на державну соціальну  допомогу згідно із Законом України  „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”, призначається за вибором інвалідів з дитинства один із видів допомоги або пенсія. При цьому, якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно. [4]

    Державна  соціальна допомога інвалідам з  дитинства згідно із Законом України  „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Державна соціальна допомога призначається і виплачується у повному розмірі органами праці та соціального захисту населення з дня звернення за її призначенням.

    Державна  соціальна допомога інвалідам з  дитинства І групи призначається  у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Надбавка на догляд за інвалідом з дитинства І групи, встановлюється в розмірі 50 відсотків  прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність.

    Для інвалідів з дитинства ІІ та ІІІ  груп розмір цієї допомоги становить 80 і 60% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Одиноким  інвалідам з дитинства ІI та III групи, які за висновком МСЕК потребують постійного стороннього догляду, передбачено  надбавку на догляд за ними до державної  соціальної допомоги в розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Державна  соціальна допомога на дітей-інвалідів  віком до 18 років призначається  у розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, до державної  соціальної допомоги дітям-інвалідам  може бути призначена надбавка на догляд.

    Надбавка  на догляд за дитиною-інвалідом віком  до 6 та від 6 до 18 років становить 50 відсотків  прожиткового мінімуму для дітей  відповідного віку і призначається  одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і  фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Ця надбавка призначається без урахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід.

    Інваліди  з дитинства, які перебувають  на повному державному утриманні, отримують 25% призначеного розміру державної  соціальної допомоги. Решта суми (за їх заявою або заявою законного представника) перераховується установі (закладу), де перебуває інвалід з дитинства, на поліпшення умов проживання даного інваліда в установі (закладі).

    Дітям-інвалідам, які перебувають на повному державному утриманні, державна соціальна допомога виплачується в розмірі 50% призначеної  суми та перераховується на їх особисті рахунки в банку. Інші 50% перераховуються  на рахунок установи (закладу) за місцем перебування дитини. Дітям-інвалідам  із числа сиріт за період перебування  на повному державному утриманні  державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі та перераховується  на їх особисті рахунки в банку.