Державні цільові фонди

Тема 10. Державні цільові фонди 

1. Система централізованих  фондів цільового призначення.

Фонди фінансових ресурсів цільового  призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять  до складу державних фінансів.

Цільові фонди поділяються на:

• економічні
• соціальні
• державні
• регіональні
• постійні
• тимчасові.

Державні цільові фонди –  це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються  державою для фінансування суспільних потреб. Функціонування державних цільових фондів є одним з методів державного регулювання соціально-економічних процесів.

Постійні фонди створюються  з метою зняття з бюджету частини  соціальних видатків. Тимчасові фонди  формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і  припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так  і місцевої влади. На регіональному  рівні формуються свої цільові фонди  за рахунок місцевих джерел.

Джерелами формування цільових державних  фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди можуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку.

В Україні до таких фондів відносяться Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Джерела фінансування цих фондів визначаються законодавством. Фінансове обслуговування та порядок звітності про виконання кошторисів зазначених фондів визначає Державне казначейство України.

Об’єктом нарахування для сплати внесків у відповідні цільові  соціальні фонди виступає фонд заробітної плати.

2. Пенсійний фонд України.

Система пенсійного забезпечення має  два рівні: державне і недержавне пенсійне забезпечення. Державне пенсійне забезпечення включає виплати трудових та соціальних пенсій. До недержавного пенсійного забезпечення відносять: недержавні пенсійні фонди, страхування пенсій у страхових компаніях, пенсійні фонди підприємств, особисті пенсійні рахунки в банках, тощо.

Державний пенсійний фонд України  було створено  на виконання Закону України “Про пенсійне забезпечення” (05.10.1991 р.). Слід відзначити, що Фонд має важливе соціальне значення, тому що його функціонування стосується більше 14 млн. жителів України. Пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій. Кошти на пенсійне забезпечення формуються за рахунок надходжень від зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування, що сплачуються підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності (більше 90% загальної суми надходжень); зборів на обов’язкове страхування, що сплачуються фізичними особами (близько 5% загальної суми надходжень); спеціалізованих цільових зборів, що визначаються законодавством України (2% загальної суми надходжень);  фінансових санкцій, стягнених за порушення порядку сплати коштів до Пенсійного фонду (2%-2,5% загальної суми надходжень); інших джерел надходжень.  Кошти цього фонду не включаються до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Основним завданням Фонду  є забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до Законів  України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пенсій військовослужбовцям і працівникам  органів внутрішніх справ, допомоги на дітей, а також інших витрат, покладених чинним законодавством на цей фонд. Також фонд організовує збирання і акумулювання внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги. Фонд має право використовувати кошти на їх розширене відтворення на основі принципів самофінансування; приймати участь у фінансуванні державних, регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні здоров’я пенсіонерів через страхові компанії; здійснювати заходи з організації міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення, зокрема щодо виплати пенсій громадянам, які виїхали за межі України; приймати участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку та підвищення рівня добробуту населення та у підготовці проектів нормативних актів, спрямованих на вдосконалення системи пенсійного забезпечення, та порядку підвищення розміру пенсій у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін і підвищенням заробітної плати. Ще одним важливим завданням Пенсійного фонду є здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням доходів до  фонду та визначення порядку використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів фонду.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів: виплату пенсій за віком, за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, встановлених законодавством; виплату допомоги у зв’язку з доглядом за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого законодавством; підвищень пенсій у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати; реалізацію державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення; забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду; зміцнення матеріально-технічної бази системи фонду, органів і установ соціального забезпечення; організацію роз’яснювальної роботи серед населення.

У світовій практиці існує  три базових інститути пенсійного забезпечення. Перший – це інститут соціальної допомоги. Ця форма захисту людей похилого віку була єдиною в радянські часи. Але основним недоліком цієї системи є породження утриманства і безвідповідальності людей за власний матеріальний достаток. Крім того, ні одна держава, навіть сама багата, невзмозі вирішити проблему пенсійного забезпечення лише за рахунок бюджетних коштів. В рамках соціальної допомоги слід здійснювати виплати лише найбільш вразливим категоріям громадян, які не здатні самостійно заробити собі на пенсію.

Наступний інститут пенсійного забезпечення можна назвати „фінансування на ходу” (система pay-as-you-go). Мова йде про систему розподілу коштів, коли працююче населення і працедавці платять внески в пенсійні фонди, з яких кошти відразу витрачаються на виплату пенсій непрацюючому населенню. Ця система має державний централізований характер. Деякі фахівці розглядають цю систему як систему обов’язкового соціального страхування на принципах солідарності. Але в даній системі відсутня основна ознака страхування – еквівалент внесків і виплат пенсій. Крім того, система „страхових внесків” більше схожа на оподаткування працівників і працедавців на функціонування пенсійної системи. Дана система також підсилює соціальне утриманство і негативно впливає на загальний рівень заощаджень в країні, оскільки громадяни, розраховуючи на державні пенсії, не роблять заощаджень на майбутнє. А під час загострення економічної ситуації уряд завжди робить спроби обмежувати розмір пенсій, що знижує купівельну спроможність пенсіонерів. Такий стан справ можливий тоді, коли державна система пенсійного забезпечення займає монопольне положення, не даючи пенсіонерам вибору.

Ще одним інститутом пенсійного забезпечення є пенсійне страхування (накопичувальна система). Суть даної системи полягає в тому, що громадяни на протязі активної трудової діяльності сплачують страхові внески, внески акумулюються і капіталізуються на їх особистих пенсійних рахунках, а з виходом на пенсію громадяни отримують пенсії із створеного ним „особистого пенсійного фонду”. Відповідно, чим більше коштів на рахунку – тим більша пенсія. Держава при цьому несе відповідальність за збереженість коштів громадян, регулює діяльність пенсійних фондів і страхових компаній, а також гарантує мінімальну пенсію тим, хто не накопичив достатньо коштів на своєму рахунку. Мінімальні пенсії виплачуються за рахунок бюджетних коштів або відрахувань працедавців. Слід відмітити, що мова йде лише про трудові пенсії. Що стосується соціальних виплат інвалідам, багатодітним, одиноким матерям та іншим категоріям населення, то виплати їм повинна здійснювати держава в рамках інституту соціальної допомоги. Така пенсійна система функціонує в даний момент в Чилі, Перу, Польщі, Угорщині.

В Україні історично  склалася однорівнева система пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, фінансування якої забезпечується зараз Пенсійним фондом України, і яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною економікою.

У зв’язку з переходом  економіки України до ринкових відносин система соціальних гарантій населенню України потребує відповідного реформування, і в першу чергу реформування пенсійного забезпечення, оскільки існуюча пенсійна система незадовільно виконує свою основну функцію – захист людей похилого віку від бідності. Головні перешкоди для виконання Пенсійним фондом України своїх завдань – це неспроможність існуючої солідарної системи забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів; рівень старіння населення України є сьогодні найвищим у СНД, питома вага пенсіонерів у складі населення країни перевищує не тільки східноєвропейські, а й західноєвропейські стандарти. Це – майже третина місячного фонду заробітної плати в Україні.

Основні проблеми діючої солідарної системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки можна розділити на соціальні та економічні.

Проблеми економічного характеру, перш за все, проявляються у  тому, що діюча пенсійна система  є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною.

1. надзвичайно високі ставки пенсійних внесків створюють надмірне навантаження на економіку.
2. значна частина фізичних і юридичних осіб не сплачує пенсійні внески.
3. на рівень існуючого пенсійного забезпечення суттєво впливає низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати , що звужує базу нарахувань пенсійних внесків до Пенсійного фонду.
4. поширення пільг зі сплати пенсійних внесків суттєво ослаблює фінансову базу пенсійної системи. 
5. діюча пенсійна система є дуже залежною від демографічної ситуації в країні.

Також великий негативний вплив  на діючу пенсійну систему мають  проблеми соціального характеру. Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою і, в пергу чергу, стосовно найбідніших верств населення.

3. Фонди соціального  страхування.

У період переходу до ринкової економіки  накопичення проблем у сфері  зайнятості населення призвело до загострення питання соціального захисту безробітних, що, в свою чергу, потребує створення більш надійного механізму їх підтримки. Тому актуальною стала проведена робота з перетворення діючої системи соціального захисту від безробіття в систему обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття шляхом прийняття 2 березня 2000 року закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Згідно цього Закону управління коштами, отриманими від страхування  на випадок безробіття, покладено  на Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. На цей Фонд також покладено функцію збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та статутом Фонду, який затверджується Правлінням Фонду. Діяльність Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття спрямована на надання соціальної допомоги безробітним громадянам залежно від трудового стажу і середнього розміру зарплати, а також сприяння працевлаштуванню.

Фонд соціального страхування  України на випадок безробіття має  важливе значення для суспільства, тому що в Україні налічується  більше 2,5 млн. офіційно зареєстрованих безробітних громадян і ще кілька мільйонів перебувають під загрозою втрати роботи.

Закони, у відповідності з якими  функціонує Фонд, чітко визначають джерела надходжень для його формування: страхові внески страхувальників (роботодавців), що сплачуються в законодавчому порядку (більше 85% загальної суми надходжень); асигнування Державного бюджету; суми фінансових санкцій за порушення відповідного законодавства; благодійні внески фізичних і юридичних осіб; інші надходження.

Особливістю страхового ризику у соціальному страхуванні від нещасних випадків на виробництві є те, що він пов’язаний виключно з трудовою діяльністю застрахованого. На ступінь страхових ризиків цього виду соціального страхування впливають різні об’єктивні та суб’єктивні чинники: специфіка технологічних процесів, ступінь зносу основних фондів на підприємствах та галузях в цілому, стан виробничої безпеки, забезпечення працівників засобами захисту від шкідливого впливу виробничого середовища та дотримання вимог охорони праці на підприємстві тощо. Відповідно, управління цими чинниками повинне здійснюватися як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях. Тому, на відміну від інших видів соціального страхування тягар страхових внесків по страхуванню від нещасних випадків на виробництві покладений лише на роботодавців, що встановлено національним законодавством у відповідності з міжнародними нормами. Існує диференціація страхових внесків для різних галузей та груп галузей економіки, що відображає об’єктивну складову страхового ризику у цьому виді соціального страхування. Ступінь вини потерпілого внаслідок нещасного випадку, як один з суб’єктивних факторів страхового ризику, враховується на стадії призначення страхових виплат. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Відповідно до закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, прийнятим Верховною радою України 23 вересня 1999 р., створено Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України і використовуються виключно за їх призначенням.