Цивільна дієздатність фізичної особи в Україні

4.Процесуальний порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності особи.

Процессуальний порядок розгляду справи про визнання фізичної особи недієздатною багато в чому схожий з вищезазанченим. Ален в цей же час він несе в собі певні відмінності.

Як і в першому варіанті судове провадження починаєтся з подання заяви до відповідного суду, який розглядатиме дану справу. Заява подаєтся до суду за місцем проживання цієї особи,  а якщо  вона   перебуває   на   лікуванні   у   наркологічному   або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Щодо подавача заяви, то вона може  бути подана  членами  її  сім'ї,  близькими родичами,  незалежно від їх спільного проживання,  органом опіки та піклування,  психіатричним закладом.

У заяві про визнання фізичної особи  недієздатною  повинні бути  викладені  обставини,  що  свідчать  про хронічний,  стійкий психічний розлад,  внаслідок чого особа  не  здатна  усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справи про визнання  фізичної  особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Судові витрати, як і в першому випадку відносятся на рахунок держави.

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною після набрання  ним  законної сили  надсилається  органові  опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення недієздатній  фізичній  особі опікуна щодо скасування   рішення   суду   про   обмеження    цивільної дієздатності  фізичної  особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної  особи,  цивільна  дієздатність   якої   була   обмежена, то воно здійснюється  за рішенням суду за заявою самої фізичної особи,  її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.

Стосовно Скасування  рішення  суду  про  визнання  фізичної   особи недієздатною  та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною,  в разі її видужання  або  значного поліпшення  її  психічного  стану, воно здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи  за заявою опікуна, органу опіки та піклування.                                                                                                                 Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування і являє собою  підставу  для  зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

5.Цивільно-правові проблеми розгляду обмеженої дієздатності та недієздатності

В умовах формування правової держави в Україні дедалі більшої актуальності набуває реформування цивільного законодавства, особливо в частині обмеження дієздатності громадян. Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК УРСР) передбачала, що громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і власну сім’ю в скрутне матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним встановлюється піклування.

Таким чином, громадянин може бути обмежений у дієздатності лише за рішенням суду, і чинний ЦК УРСР містить вичерпний перелік підстав для визнання особи обмежено дієздатною: зловживання спиртними напоями або зловживання наркотичними засобами. Натомість лише один факт зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не є підставою для визнання особи обмежено дієздатною. Такі підстави виникають тільки тоді, коли ця особа ставить себе і свою сім’ю в скрутне матеріальне становище.

Слід зазначити, що за римським цивільним правом однією з підстав для обмеження дієздатності особи було так зване марнотратство, поняття якого ми розкриємо. За римським правом для визнання особи марнотратом необхідна особлива постанова магістрату. Тобто римське право також передбачало судовий порядок визнання особи обмежено дієздатною.

Вирішуючи питання про те, чи призводить зловживання громадянином спиртними напоями до скрутного матеріального становища його сім’ї, суди часто порівнюють заробітну плату заявника та заінтересованої особи. При цьому може виявитись, що в заявника вона набагато більша, ніж у заінтересованої особи. Але все ж таки якщо суд встановить, що особа відчужує майно, витрачає заробітну плату на придбання спиртних напоїв, і в зв’язку з цим знаходиться на утриманні заявника, він може обмежити його в дієздатності.  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV  серед підстав обмеження дієздатності громадянина також виділяє зловживання останнім токсичними речовинами. Але, на мій погляд, такий підхід законодавця до визначення дій, якими особа може ставити себе чи свою сім’ю у скрутне матеріальне становище, не є досить вдалим. Це можна пояснити тим, що для того, щоб поставити себе та власну сім’ю у скрутне матеріальне становище, зовсім не обов’язково зловживати спиртними напоями або наркотичними чи токсичними речовинами. Наприклад, якщо особа часто грає в азартні ігри, то вона має ще більше шансів поставити себе та власну сім’ю у скрутне матеріальне становище, ніж, наприклад, особа, яка зловживає алкоголем. Або, наприклад, якщо особа регулярно витрачає великі суми грошей на благодійництво, то вона теж може довести власну сім’ю до скрутного матеріального становища. Тут ми і підходимо до згадуваного поняття марнотратства. У цивільному праві деяких розвинутих країн однією з підстав визнання особи обмежено дієздатною є марнотратство. Марнотратом у юридичному розумінні визнається особа, яка через слабкість характеру та легковажність не може протистояти спокусам і так нерозумно витрачає своє майно, що ризикує залишити себе та своїх близьких без коштів для існування. Таким чином, під поняття марнотратства може підпадати будь-яке витрачання майна особою, що призводить її та її сім’ю до скрутного матеріального становища. Крім того, на мою думку, не завжди витрачання особою коштів на придбання спиртних напоїв або наркотичних чи токсичних речовин є прямою причиною скрутного матеріального становища. Наприклад, якщо особа страждає на токсикоманію і нюхає, наприклад, клей, то не обов’язково вона витрачає на його придбання багато грошей, оскільки не кожний клей багато коштує. Але цим така особа шкодить власному здоров’ю, в результаті чого потрібно витратити велику суму грошей на лікування, що, в свою чергу, поставить цю особу та її сім’ю у скрутне матеріальне становище. Оскільки в такому випадку необхідність витрат виникає у зв’язку зі зловживанням вказаною особою токсичними речовинами, то це зловживання все одно є причиною скрутного матеріального становища, але тут немає підстав для визнання особи марнотратом, оскільки вона не витрачала на цей клей стільки грошей, щоб це могло призвести до складного матеріального становища. Тому, на мій погляд, у ЦК України слід залишити статтю, яка відносить до підстав для визнання особи обмежено дієздатною зловживання останньою спиртними напоями або наркотичними засобами чи токсичними речовинами, і доповнити Цивільний кодекс нормою, яка окремою підставою для визнання особи обмежено дієздатною передбачала б марнотратство. Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Таким чином, ЦК України вводить нову підставу для визнання особи обмежено дієздатною, яку не передбачав ЦК УРСР – психічний розлад. У багатьох розвинутих країнах недоумство й душевна хвороба також можуть бути підставами для обмеження дієздатності. У римському цивільному праві душевні хвороби і взагалі порушення нормального психічного життя також впливали на дієздатність громадянина. Отже, можна дійти висновку, що під час розробки нового ЦК України враховувався досвід зарубіжного законодавства та римського права. Слід також зазначити, що в деяких країнах підставою для визнання особи обмежено дієздатною можуть служити й фізичні вади, такі, як сліпота чи глухота. Наприклад, відповідно до ст.  936 Французького цивільного кодексу глухонімий, якщо він не вміє писати, може прийняти дарування лише через піклувальника  Ці правила зарубіжні законодавці запозичили з римського права, про що свідчить той факт, що в римському праві вплив фізичних вад на дієздатність розрізнявся за властивостями недоліків. Наприклад, глухі та німі не могли укладати угод, для вчинення яких були потрібні слух і мова; кастрати не могли вступати до шлюбу тощо. Ні ЦК УРСР, ні ЦК України не визнають фізичні вади підставами для визнання особи обмежено дієздатною. Але у випадку, коли особа з огляду на фізичну ваду укладає угоду на невигідних для себе умовах, а інша сторона користується цим, така угода має визнаватися, відповідно до ст. 57 ЦК УРСР, недійсною як така, що укладена шляхом обману. Наприклад, якщо зі сліпою особою укладається договір, і друга сторона договору, знаючи про цю фізичну ваду контрагента, не попереджує його про умови договору, що зачіпають його інтереси, тобто користується тим, що контрагент не зможе прочитати цей договір, має місце угода, укладена внаслідок обману. ЦК України слід також доповнити правилом, яке б до підстав визнання особи обмежено дієздатною відносило наявність фізичних вад. Це можна пояснити тим, що особи з фізичними вадами, особливо з кількома одночасно, досить часто стають жертвами обману, у результаті чого вони можуть марно витратити багато грошей і поставити себе або свою сім’ю в скрутне матеріальне становище. Саме тому такі особи мають укладати угоди, що виходять за рамки дрібних побутових, через піклувальника. Як ми вже згадували, відповідно до чинного цивільного законодавства України особа може бути обмежена в дієздатності лише за рішенням суду. За римським правом визнати особу марнотратом (крім особливої постанови магістрату) можна було також шляхом оголошення даної особи марнотратом у заповіті її батька через призначення їй куратора. Такий підхід римських законодавців до визнання особи марнотратом можна пояснити тим, що римське право передбачало так звану батьківську владу, тобто особливий вид панування однієї особи над іншою, народженою від неї в законному шлюбі. Це панування встановлювалося не в інтересах підлеглої особи, але в інтересах суб’єкта панування – батька, і воно не припинялося з досягненням підвладним будь-якого віку. Таким чином, передбачене римськими законами право батька в заповіті визнати підвладну особу марнотратом обумовлювалося широкими повноваженнями щодо здійснення батьківської влади, які передбачалися римським правом. У сучасному цивільному праві таке правило відсутнє, позаяк визнання громадянина обмежено дієздатним обмежує його свободу, і тому прийняття таких рішень має належати до виключної компетенції суду. Згідно із ч. 2 ст. 15 ЦК УРСР громадянин, визнаний судом обмежено дієздатним, може укладати угоди з розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Схоже правило передбачало й римське право. Особа, визнана марнотратом, втрачала здатність до укладання без згоди куратора таких угод, що здатні зменшити його майно. Але така особа могла укладати суто купівельні угоди та угоди, що не здійснюють впливу на майно (наприклад, укладати шлюб). Відтак відповідно до ч. 4 ст. 37 ЦК України заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи особи, цивільна дієздатність якої обмежена, одержує піклувальник, який розпоряджається ними. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Таким чином, за ЦК України, як і за минулим Кодексом обмежена в дієздатності особа може отримувати доходи й розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника. Однак ЦК УРСР не зазначається, в якій формі може виражатися його згода, тоді як ЦК України прямо передбачає, що для цього потрібна саме письмова згода піклувальника. На мій погляд, такий підхід законодавця можна пояснити тим, що у випадку, коли усна згода піклувальника визнається законною, то обмежений у дієздатності громадянин, наприклад, під час отримання зарплати, може збрехати особі, відповідальній за її видачу, що піклувальник дозволив йому отримати зарплату самому, а отримавши її, розтратити, і тим поставити себе і свою сім’ю у скрутне матеріальне становище. Тому потрібний письмовий документ, який би засвідчував згоду піклувальника. Крім того, римське цивільне право передбачало, що марнотрат не може вчиняти заповіту. ЦК УРСР прямо не передбачає, що громадянин, дієздатність якого обмежена, не може здійснити заповіту. Але оскільки заповіт не є дрібною побутовою угодою, можна дійти висновку, що обмежено дієздатний громадянин не може вчиняти заповіту. Частина 3 ст. 15 ЦК УРСР містить положення, відповідно до якого при припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності. Таким чином, суд має переконатися, що обмежений у дієздатності громадянин дійсно припинив зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами. Схоже правило передбачалося за римським правом для марнотратів. Зняття піклування і поновлення дієздатності наставали з припиненням марнотратства за особливим розпорядженням магістрату. Проаналізувавши деякі аспекти обмеження цивільної дієздатності громадянина, можна дійти висновку, що під час розробки норм як чинного, так і нового цивільних кодексів України щодо обмеження дієздатності громадянина запозичувався досвід нормотворчої діяльності римських юристів та зарубіжних законодавців. Однак, на мій погляд, ця проблема у вітчизняному цивільному законодавстві ще потребує на додаткову увагу.

Висновок

Вже зараз на Україні є у достатній кількості теоретичний та практичний матеріал  для  того,  щоб  виділити  вивчення  питань  юридичної  техніки  у спеціальну юридичну науку.                                                                       Професіональні знання юриста потрібні не  тільки, коли необхідно застосовувати закон, відновити порушене право, притягнути  до відповідальності винного, але й тоді, коли треба грамотно написати  правовий акт, правильно виконати слідчу дію і зафіксувати її результати.                            Таким чином, значення процесуально правових норм, як у  правотворчості так і у застосуванні полягає в удосконаленні  діяльності  різних  органів  і організацій, що приймають участь  в  управлінні  суспільством.  Процесуальне урегулювання   цієї   діяльності   забезпечує   недоторканість   законності, підвищення  відповідальності  і  дисципліни  у  посадових   осіб   державних органів.

Література:

1. Конституція України, 1996 рік.

2. Цивільний процесуальний кодекс України .Закон  вiд 18.03.2004  № 1618- IV.

3.Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. - X.: ТОВ"Одіссей",2008.-832с.
         4.Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Кн. 2. - 640 с.
         5. Цивільне право України: В 2-х томах. Т. 2. Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова; канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. - X.: ТОВ "Одіссей", 2008. - 872 с.

15