Цивільна дієздатність фізичної особи в Україні

Вступ

З відносинами, які   регулюються цивільним правом людина стикається протягом усього життя: від народження до смерті. Однак важко уявити немовля, яке самостійно й свідомо укладає, наприклад договір купівлі-продажу жилого будинку.  Однак те  саме немовля  може  мати  певні  цивільні  права та  обов'язки зокрема   спадкувати   майно   своїх   родичів.   Тому   перед цивільним   правом   постало   завдання   поєднати   дві    на перший погляд, несумісні речі: з одного боку, забезпечити щоб цивільні відносини відбувалися на підставі свідомих дій їх учасників,  з іншого—не виключати повністю із цих відносин осіб, що не мають необхідного рівня свідомості Саме для вирішення цього завдання і використовуються поняття цивільної правоздатності і дієздатності.

Щодо правоздатності, то в цивільному праві вона визначаєтся як здатність   мати   цивільні права та обов'язки,  яка визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від будь-яких обставин. За загальним правилом правоздатність фізичної особи , виникає в момент її народження і припиняється зі смертю. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема, щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.[2]

Водночас наявності у фізичної особи лише однієї цивільної правоздатності ще замало для визнання її повноцінним суб'єктом цивільного права. Для цього необхідна також і цивільна дієздатність. Її розуміють як здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Інакше кажучи, здатність самостійно розпоряджатися своїми правами й нести цивільну відповідальність за свої дії. Однак існує певний клас осіб, які не можуть по справжньому оцінити своє становище в суспільстві і, як наслідок, обєктивно відповідати за свої вчинки. Звичайно, що такі особи не можуть самостійно відповідати за вчинені ними правочини і виникнені в звязку з цим юридичні наслідки. Тому, виходячи з цього твердження випливає актуальність розгляду таких понять, як обмежена дієздатність та повна недієздатність, оскільки в даному випадку зявляєтся певне юридичне розмежування в можливостях особи вчинювати на власний розсуд правочини з настанням юридичних наслідків, що певною мірою порушує його цивільні права.

Актуальність роботи обумовлена тим ,що значення інституту дієздатності досить важливе, зволікаючи на те, що частину прав особи бере на себе її офіційний представник. Позбавити чи обмежити особу в дієздатності може лише суд, а тому постає питання щодо самого порядку розгляду відповідних судових справ, додержання закону всіма учасниками процесу.

Ціль : Визначити характеристики цивільної дієздатності фізичної особи в Україні.

Задачі роботи:

Визначити :

1.Поняття та елементи  дієздатної фізичної особи

2.Обмежену дієздатність та визнання особи недієздатною

3.Процесуальний порядок розгляду справ по обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

4.Процесуальний порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

5.Цивільно-правові проблеми розгляду обмеженої дієздатності,                           недієздатності

Об’єкт дослідження : Цивільне право в Україні

Предмет дослідження : цивільна дієздатність фізичної особи.

Дослідженням даної теми займалися : Колодій А.М.,  Копєйчиков  В.В. , Тертишніков  В.І. ,Боброва Д.В., Довгерт А.С. та інші.

1.Поняття та елементи дієздатності фізичної

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов'язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, а й дієздатною.

У найпростішому вигляді дієздатність як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати прав та обов'язків. Вона може бути визначена й інакше — як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголошується, що дієздатна особа сама для себе, своїми власними діями набуває прав та обов'язків, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.

Для того, щоб від цих загальних характеристик дієздатності перейти до її визначення на галузевому рівні, необхідно врахувати, насамперед, характер дій, які може вчиняти суб'єкт певної галузі права, та властивості прав і обов'язків, які він може створювати для себе.

Зазначені вимоги враховані, зокрема, у визначенні цивільної дієздатності фізичної особи, що міститься у Цивільному Кодексі.

Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст.30 ЦК).

Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Водночас воно має той недолік, що не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті ознаки, які відрізняють її від трактування дієздатності особи юридичної (котра, однак, згідно із концепцією ЦК не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи - ст.92 ЦК).

Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню елементів дієздатності, які входять до її складу в одному та іншому випадках.

Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1)  можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4)  можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5)  можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес-дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності, як бізнес дієздатність, зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, а й пов'язаний з учиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенням на фізичних осіб-підприємців правил нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК).[3]

На перший погляд, виокремлення деяких елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це хибне враження.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення цивільної дієздатності, водночас у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, яка досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину , ст.32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. ЗЗ). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст.31), то трансдієздатність, як випливає зі ст.242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на нього (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст.1234 ЦК).Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст.50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст.35 ЦК, але й тут існує особливість — віковою межею є "нетиповий" для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що розрізняти вказані елементи дієздатності доцільно також і з практичної точки зору, оскільки це дає можливість диференційовано підходити (що робить ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.

2.Обмежена дієздатність та визнання особи недієздатною

Обмежена дієздатність може бути встановлена судом для особи, яка внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Така особа може укладати угоди щодо розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію чи інші-види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Наслідком  подібного обмеження є  встановлення над фізичною особою,  цивільна дієздатність якої обмежена, піклування. Після визнання особи обмежено дієздатною, вона має право вчиняти лише дрібні побутові правочини. Що ж стосуєтся правочинів, які виходять за межі дрібних побутових, то вони вчиняються особою лише за згодою піклувальника. Також дана особа не має право самостійно розпоряджатися заробітком, стипендією тощо. Все  це відбувається лише за згодою піклувальника.

Щодо поновлення дієздатності, то воно відбувається після зникнення обставин, які послугували приводом для обмеження дієздатності. Наприклад:  З припиненням зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує її обмеження.

Недієздатною визнається судом особа, яка внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка, і від її імені угоди укладає опікун. Також опікун несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою.

Що стосуєтся поновлення прав недієздатної особи, то у разі видужання або значного поліпшення здоров'я фізичної особи, визнаної недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. [4]

3.Процесуальний порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

    Як вже зазаначалось, будь яке обмеження, або поновлення дієздатності особи здійснюється лише в судовому порядку. Тому, визначившись з поняттями, основними ознаками та особливостями цивльної дієздатності перейдемо до безпосередноього розгляду процессуального порядку розгляду даних справ і розпочнемо зі справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

    Порядок розгляду даної справи регулюється Цивільно процессуальним кодексом, де зазначаєтся, що розпочинаєтся вона, як і будь-яка інша справа, з подання позовної заяви.[5]

Дана заява подається до суду за місцем проживання цієї особи,  а якщо  вона   перебуває   на   лікуванні   у   наркологічному   абопсихіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї,  органом опіки  та  піклування, наркологічним або психіатричним закладом, в якій повинні бути викладені обставини,  які свідчать про психічний розлад,  істотно  впливають на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними,  чи обставини,  що підтверджують дії,   внаслідок  яких  фізична  особа,  яка  зловживає  спиртними напоями,  наркотичними  засобами,  токсичними   речовинами   тощо, поставила  себе  чи свою сім'ю,  а також інших осіб,  яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Після подання заяви суд приймає позов до свого провадження і, за за  наявності  достатніх  даних  про психічний розлад здоров'я фізичної особи, призначає для встановлення  її  психічного стану судово-психіатричну експертизу. Якщо ж особа, щодо якої відкрито провадження явно ухидяється від проходження експеризи, суд може примусово направити особу на судово-психіатричну експертизу.

Після підготовчого етапу щодо позоаву суд приступає до безпосереднього

розгляду справи. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Особливістю розгляду подібних справ є те, Судові   витрати,  пов'язані  з  провадженням  справи  про визнання  обмеження  цивільної

дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави, але суд, всановивши ,що заявник  діяв  недобросовісно  без достатньої для цього  підстави,  стягує  із  заявника  всі  судові витрати.

Якщо  після розгляду справи по суті, дослідження доказів і показань свідків, суд вважає за необхідне обмежити особу в дієздатності, він  виносить відповідне рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яке після набрання  ним  законної сили  надсилається  органові  опіки та піклування.  Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі,  обмеженій  у  цивільній дієздатності,  піклувальника.