Безготівкові розрахунки: суть, значення, класифікація та принципи організації

11.3. Безготівкові  розрахунки: суть, значення, класифікація  та принципи організації

Безготівкові  розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу (рис. 11.1):

Рис. 11.1. Ознаки класифікації безготівкових розрахунків

Безготівкові  розрахунки за складом  учасників поділяють  на міжгосподарськіта міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих  розрахунках займають платежі за матеріальні  цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Організація безготівкових розрахунків  здійснюється на основі таких принципів:

1. Грошові  кошти всіх господарських  суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому  зберіганню на  поточних та інших  рахунках в установах  банків.

2. Безготівкові  розрахунки між  підприємствами, фізичними  особами здійснюються  через банки шляхом  перерахування коштів  із поточних рахунків  платників на поточні  рахунки одержувачів  коштів.

3. Розрахунки  з постачальниками  за товарно-матеріальні  цінності та послуги  проводяться, як  правило, після  надання послуг. На  практиці застосовують  також попередню  оплату.

4. Банки  списують кошти  з рахунків тільки  за розпорядженнями  їх власників,  крім випадків, у  яких безспірне  списання (стягнення)  коштів передбачене  законом України,  а також за рішенням  суду, арбітражного  суду та виконавчими  приписами нотаріусів.

5. Доручення  підприємств на  перерахування коштів  приймаються банками  до виконання тільки  в межах наявних  коштів на їх  рахунках або за  рахунок платіжного  кредиту банку.

6. Зарахування  коштів на рахунок  одержувача відбувається  після списання  відповідних грошових  сум із рахунків  платника.

7. Банк  на договірній  основі здійснює  розрахунково-касове  обслуговування своїх  клієнтів і виконує  їх розпорядження  щодо перерахування  коштів із рахунків.

8. Підприємства  самостійно обирають  форми розрахунків  та вказують їх  при укладенні  між собою договорів.

9. Взаємні  претензії за розрахунками  між платником  та одержувачем  коштів розглядаються  сторонами в претензійно-позовному  порядку без участі  банку.

Організація безготівкових розрахунків  повинна відповідати  конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них  — забезпечувати  своєчасне отримання  кожним підприємством  грошових коштів за поставлену ним продукцію  чи надані послуги, чим  сприяти прискоренню  обігу обігових коштів у розрахунках.

Спосіб  платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи  платежу:

1. Перерахування  грошових коштів (безпосередньо  не пов'язане з  банківським кредитом) з поточного рахунку  платника.

2. Надання  позики банком  шляхом прямого  перерахування грошей  із кредитного  рахунку платника  на банківський  рахунок постачальника.

3. Розрахунок  шляхом заліку  взаємної заборгованості  платників, за  якими взаємні  зобов'язання боржників  і кредиторів один  перед одним погашаються  в рівновеликих  сумах і лише  за різницею здійснюється  платіж на загальних  підставах. Кожна  зі сторін сплачує  або одержує лише  різницю платіжної  суми, яка не покривається  зарахуваннями.

Існують постійно діючі та разові зарахування  вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. До разових розрахунків  належать заліки зустрічних вимог між двома  підприємствами або  між групою підприємств  і організацій.

4. Гарантована  оплата постачальнику  з попереднім депонуванням  коштів на окремих  банківських рахунках  в установах банку  за місцем знаходження  платника і з  наступним їх списанням  з цього рахунку  після зарахування  грошей на рахунок  одержувача в установі  банку, де йому  відкритий поточний  рахунок.

Важливу роль в ефективній організації операцій із поточними рахунками  у випадках, коли залишки й надходження  коштів недостатні для  всіх платежів у повному  обсязі, відіграє черговість платежів. Черговість платежів — послідовність списання коштів з поточних та інших рахунків (крім кредитних і рахунків по заліку) при наявності декількох строкових та прострочених платежів і відсутності коштів для їх повного погашення.

До 1988 р. діяла законодавчо  встановлена (предметна) черговість платежів, що спиралась на їх економічні ознаки. В основу предметної черговості покладена  певна шкала пріоритетності здійснення платежів.

Із початком ринкових перетворень  встановлений порядок, згідно з яким всі  розрахунки, включаючи  платежі в бюджет і виплату заробітної плати, виконуються  в календарній (хронологічній) черговості надходження  розрахункових документів (настання строків платежу). При календарній (хронологічній) черговості претензії  задовольняються  в тій послідовності, в якій поступають у банк розрахункові документи, незалежно  від цілі платежу. Якщо на поточному  рахунку платника недостатньо коштів для проведення платежів, то вони здійснюються в подальшому в  міру надходження  коштів на рахунок.

У сучасних умовах застосовують такі основні форми  платіжних інструментів, а, відповідно, і форми  розрахунків:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— платіжними вимогами;

— меморіальними  ордерами;

— банківськими платіжними картками.

Платіжне  доручення — документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовуються в  розрахунках за платежами  товарного і нетоварного  характеру.

Розрахунки  платіжними дорученнями  можуть здійснюватись:

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— у  порядку попередньої  оплати;

— для  завершення розрахунків  за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

— для  перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна  плата, пенсії, грошові  доходи фермерів тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

— в  інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймають до виконання  від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення  не враховується.

Банки приймають до виконання  доручення від  платників тільки в межах наявних  коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування  з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і  зборів (обов'язкових  платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів  та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у  встановленому порядку  за несвоєчасну сплату цих платежів, які  приймаються банками  незалежно від  наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному  рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне  списання (стягнення) коштів, виконуючи  платежі згідно з  черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи  виконуються банками  в календарній  черговості їх надходження.

Механізм  розрахунків платіжними дорученнями показано на рис. 11.2.

Якщо  одержувач коштів не має рахунку  в установі банку  або розрахунки безпосередньо  з одержувачем  коштів платіжними дорученнями  неможливі,

Рис. 11.2. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями:

1 —  постачальник відвантажує  продукцію (виконує  роботи, надає послуги)  і виписує рахунок-фактуру; 2 — платник, отримавши  товар і рахунок-фактуру  від постачальника,  передає платіжне  доручення до банку,  що його обслуговує; З — якщо платник  і постачальник  обслуговуються в  одному банку,  то сума прийнятого  банком до виконання  доручення списується  з рахунку платника  і зараховується  на рахунок одержувача; якщо рахунки відкрито  в різних банках, то розрахунки  проводяться в  порядку міжбанківських  розрахунків у  день подачі платіжного  доручення; 4 — банк  платника направляє  документи про  перерахування коштів  на рахунок до  банку постачальника; 5 — банк постачальника  зараховує відповідну  суму на рахунок  постачальника; 6 —  банк постачальника  передає постачальникові  виписку з поточного  рахунку про зарахування  коштів, до якої  додається копія  платіжного доручення  з відміткою банку  платника підприємство  може здійснювати  перерахування коштів  гарантованими платіж  ними дорученнями  через підприємства  зв'язку.

Платіжна  вимогадоручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.

Платіжні  вимоги-доручення  приймаються банками  протягом 20-ти календарних  днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення  не враховується.

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

При розрахунках  чеками в економічні відносини між  собою вступають  такі суб'єкти:

— чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

— чекотримач — підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

— банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

У сфері  безготівкових розрахунків  використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовують для одержання  готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими  чеками.

Чек із чекової книжки пред'являють  до виконання в  банк чекотримача  протягом 10-ти календарних  днів (день виписки  чека не враховують).

Для отримання  чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику. Механізм розрахунків за допомогою  чеків показано на рис. 11.3.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й  надані послуги;

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити  цю оплату.

При розрахунках  акредитивами виникають  економічні відносини  між такими суб'єктами, як:

— заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

Рис. 11.3. Схема документообігу при розрахунках з чеками:

1 —  платник подає  до банку-емітента  заяву для отримання  чекової книжки, а  також платіжне  доручення на депонування  коштів; 2 — банк-емітент  депонує кошти  на окремому аналітичному  рахунку "Розрахунки  чеками"; 3 — платник  на основі заяви  отримує в своєму  банку чекову книжку; 4 — платник, одержавши  рахунок постачальника  на оплату товару  або послуги, виписує  і передає постачальнику  чек; 5 — постачальник  відвантажує покупцеві  товар (або виконує роботи чи надає послуги); 6 — постачальник передає в банк, що його обслуговує, чек разом із трьома примірниками реєстрів чеків; 7 — банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує чек до банку-емітента; 8 — банк-емітент списує суму чека з рахунку покупця, на якому вона була депонована; 9 — банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача; 10 — банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника

— банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

— бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);