Банківська система України

     При центральному апараті НБУ діють  центр міждержавних розрахунків, державна скарбниця, центральна розрахункова палата, центральне сховище, банкнотно-монетний двір, інженерно-технічний центр, операційне управління, банківська академія та ряд видань: «Бюлетень НБУ», «Платіжний баланс України» та ін.

     Керівним  органом Національного банку  є Правління у складі Голови Правління, його заступників і членів правління. Голова Національного банку України призначається на посаду строком на 4 роки та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України. Голова Правління Національного банку несе персональну відповідальність за його роботу: керує Правлінням та усією діяльністю банку, головує на його засіданнях, які проводяться не менше одного разу на місяць. Заступники Голови Правління Національного банку та члени Правління призначені Президією Верховної Ради України за поданням Голови Правління Національного банку.

     На Правління банку покладаються такі повноваження: розгляд стану грошового обігу і розробка пропозицій щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики в державі; прийняття рішень про рівень резервних вимог і нормативів, процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам; проведення економічних розробок у галузі грошового обігу й банківської справи, методики бухгалтерського обліку й звітності; розгляд питань діяльності управлінь Національного банку України на місцях, а також підвідомчих підприємств і організацій; вирішення кадрових питань; розгляд проектів найважливіших наказів, постанов та інших нормативних актів Національного банку; річних звітів і балансів діяльності Національного банку і зведених балансів банківської системи держави, затвердження кошторису витрат Національного банку та інші питання.

     Заслуговує  на увагу і питання розмежування повноважень уряду і центрального банку, підзвітність його Верховній  Раді України і надання банкові  права законодавчої ініціативи, що гарантує його участь у законодавчому процесі з питань грошово-кредитної політики держави (ст. 93 Конституції України). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3 ПРАВОВЕ  ПОЛОЖЕННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 

3.1. Сутність  і роль комерційних банків, їх  класифікація 

     Комерційні  банки є багатофункціональними  установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

     У ст. 2 Закону України «Про банки і  банківську діяльність» зазначено, що банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом.

     Комерційні  банки — це автономні, незалежні комерційні підприємства. Вони утворюються для задоволення інтересів власників банку і суспільних інтересів клієнтури — юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Комерційні  банки виступають суб’єктами ринкової економіки, вони діють одночасно  на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки комерційні банки  постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси.

     Комерційним банкам забороняється діяльність у  сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обмежена можливість комерційного банку  мати у власності нерухомість.

Роль  комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:

• мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;
• кредитування підприємств, держави і населення;
• здійснення розрахунків і платежів у господарстві;
• випуск кредитних грошей;
• консультування, надання економічної та фінансової інформації.

   Комерційні  банки можна класифікувати за різними критеріями, основними з  яких є функціональна і клієнтські ознаки.

   За  функціональною спеціалізацією розрізняють  банки реконструкції та розвитку, інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, емісійні, зовнішньоторгові. За формою власності — державні, кооперативні, приватні, змішані. За приналежністю статутного фонду й способу його формування — пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Акціонерні банки в Україні створюються закритого або відкритого типу.

   За  територіальною ознакою розрізняють  банки: міжнародні, загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни. За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

   За  масштабом діяльності розрізняють  крупні, середні та дрібні банки. Відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про іноземні інвестиції» на території України можуть діяти банки, статутний фонд який сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

3.2. Порядок  утворення і припинення діяльності  комерційного банку 

     Правовою  базою для створення і функціонування комерційних банків різних типів  і форм власності є Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», а також нормативні акти НБУ.

     Засновниками  комерційних банків можуть бути як українські, так і іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох). Не можуть виступати засновниками комерційних банків місцеві Ради народних депутатів усіх рівней, їх виконавчі органи, політичні та профспілкові організації, спілки й партії, громадські фонди. Забороняється також бути засновниками військовослужбовцям, посадовим особам усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду, а також особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші корисливі злочини.

     НБУ готує висновок про фінансовий стан і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для  внесення до його статутного фонду, підтвердження про їх внесення на тимчасовий рахунок, про відповідність приміщення банку і касового вузла усім технічним вимогам та вимогам безпеки, про забезпеченість банку засобами машинної обробки інформації і каналами зв’язку, про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, про забезпеченість банку кваліфікованими кадрами.

     Вказані висновки разом із пакетом установчих документів, поданих засновниками, регіональне управління НБУ подає  в його Правління, де після їх вивчення і аналізу приймається рішення про реєстрацію комерційного банку. При позитивному вирішенні питання комерційний банк заноситься до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційний банк одержує статус юридичної особи з моменту його реєстрації в НБУ і отримання ліцензії на здійснення банківських операцій від НБУ.

     НБУ може відмовити в реєстрації комерційного банку в разі порушення порядку  створення банку, невідповідності  його статуту та інших установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

     Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається шляхом ліквідації або реорганізації. У випадку ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати. У разі реорганізації всі права та обов’язки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи. Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про банкрутство» та іншими нормативними актами.

     Дії ліквідаційної комісії можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами банку в судовому порядку. 

3.3. Операції та послуги комерційних банків 

     Економічна  роль комерційних банків проявляється в тому, що вони здатні здійснювати широке коло операцій і надають величезну кількість різноманітних послуг підприємствам, фірмам, населенню, державі. Концентруючи основну частину кредитних ресурсів та виконуючи широкий спектр банківських операцій і фінансових послуг, комерційні банки впливають на всі сторони господарського життя країни і тим самим забезпечують розвиток народного господарства.

     Відповідно  до ст. 3 Закону України «Про банки  і банківську діяльність» банки  можуть виконувати лише такі операції:

• залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;
• здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;
• ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
• фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;
• випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);
• купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
• придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
• надання консультаційних послуг;

 У  банківській практиці України,  як правило, є дві основні  групи банківських операцій, за  допомогою яких залучаються банківські  ресурси: активні та пасивні.

     До  активних відносяться операції, здійснюючи які банки забезпечують клієнтові  можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції. До активних операцій також відносять лізингові операції. Відповідно до п. 9 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право придбати на власні кошти засоби виробництва для передачі їх клієнтам в оренду. Нетрадиційною банківською операцією є факторинг. Факторинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов’язується не тільки стягувати борги, але визначає свої функції по обслуговуванню боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін.

     До  пасивних операцій банків відносяться  такі операції, за допомогою яких банки  формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операцій, а саме — депозитні операції, отримання позичок на міжбанківському ринку, продаж власних торгових зобов’язань (векселів і облігацій). До банківських операцій відносять і посередницькі послуги, банківські послуги щодо торгівлі валютою, довірчі (трастові) послуги, агентські послуги, послуги зі збереження цінностей та ін. 
 

ВИСНОВКИ

     Сучасна банківська система країни — це сфера різноманітних послуг своїм  клієнтам: від традиційних депозитно-позичкових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст та ін.). Сучасна банківська система України як система ринкового типу знаходиться в процесі становлення. На 1 серпня 1998 р. у державі зареєстровано 219 банків із 18 тис. філій, працюючих банків — 185, у тому числі 27 банків з участю іноземного капіталу і 8 банків із 100 % іноземним капіталом. Порівняємо ці дані із такими самими в інших країнах: у США функціонує 12 тис. банків, Німеччині — 4,5, Росії — 1675, Швейцарії — 500, Канаді — 6 тис.

     Для нормальної діяльності банківської  системи країни велике значення має  існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у  відповідних сферах.