Банківська система України, характеристика її діяльності на фінансовому ринку. Види державних цінних паперів та їх характеристика

   Податково-депозитні  сертифікати підтверджують внесок юридичними та фізичними особами коштів у рахунок майбутніх податкових платежів. Залежно від терміну, на який депонуються кошти, а також від кон’юнктури ринку, власники отримують на ці папери різні відсотки — найбільші, коли кошти використовуються для сплати податків, найменші — коли сертифікат погашається до терміну сплати податків[8, ст. 280].

   Цінні папери, що розміщуються центральним  урядом у регіонах 
Місцеві органи влади мають можливість випускати власні цінні папери. Але не всі кошти, отримані від їх розміщення (а також з інших джерел фінансування доходів місцевого бюджету), можуть бути використані негайно. Тимчасово вільні кошти можуть вкладатися в державні облігації, що приносять, окрім того, вищі доходи, ніж місцеві цінні папери. 
Цінні папери, що розміщуються за кордоном 
Держава розміщує цінні папери за кордоном для того, щоб залучити кошти приватних чи інституціональних іноземних інвесторів. У деяких випадках ці папери можуть вільно обертатися, тобто бути ринковими.

   Боргові сертифікати за формою та умовами реалізації подібні до контрактів на одержання кредиту, але мають самостійну вартість і можуть (з деякими обмеженнями) бути продані власником іншим особам.

   Облігації урядових установ випускаються урядовими установами для залучення коштів в окремі галузі народного господарства. Вважаються високодохідними, оскільки передбачається, що уряд гарантуватиме виконання таких зобов’язань.

   Державні  цінні папери характеризуються значною  різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Так, залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власник цих облігацій не може претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути: пенсійний, ощадний фонди тощо. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад ощадних, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Слід зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення і сплата відсотків по них здійснюється з врахуванням індексу роздрібних цін.

   Відповідно  до заходів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільний основі або примусово. Передплата на державні цінні папери проводиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігація, яка розміщується примусово, порівняно рідке явище. Як правило, воно спостерігається під час війн, в умовах важкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.

   Межа  між ними досить умовна. Поточні  облігації випускаються на строк  від кількох тижнів до року, короткострокові  – від 1 до 2–3 років, середньострокові – від 3 до 5–10 років, і довгострокові на строк більше 10 років. Для залучення коштів у межах до одного року в більшості країн використовуються казначейські векселі. Вони випускаються в обіг з первісними строками погашення в три, шість, дев’ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на триваліший період використовуються бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.

   Згідно  із способами виплати доходів  облігації поділяються на лотерейні (виграшні), відсоткові та з виплатою доходів на дисконтній основі. По лотерейних облігаціях періодично розігруються виграші на різні суми, які виплачуються залежно від номінальної вартості облігацій. На відміну від них відсоткові облігації забезпечують власникам фіксований або “плаваючий”, “мінливий” доход, що визначається відсотковою ставкою.

   Для кожної країни характерна своя специфіка  в емісії та розповсюдженні державних  цінних паперів, що зумовлена особливостями  історичного та економічного розвитку країни і ринку позикових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління тощо. 
 
 

   Висновок

   Банки являються однією із найважливіших  структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці.

   Україна на сьогоднішній день знаходиться у  стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

   Сьогодні ринок цінних паперів України перебуває на початковій стадії розвитку. При цьому є значний потенціал як з боку професійних учасників ринку, так і з боку інвесторів. Позитивну роль в розвитку ринку відіграють: · факт появи на ньому акцій приватизованих промислових підприємств, завдяки чому збільшується об'єм кількості "предмета діяльності", тобто цінних паперів; · значна зміна спекулятивної спрямованості фондового ринку за рахунок активізації діяльності як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів; · перспективи створення інституту незалежних реєстраторів, що значно полегшить процес переоформлення іменних цінних паперів, збільшить швидкість їх обороту і значною мірою зрівняє права акціонерів; · наявність кваліфікованих професійних учасників ринку цінних паперів; · вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність фондового ринку України.

   Отже, можна зробити висновок, що сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію банківської системи, діяльність Національного банку України, діяльність інших банків різних форм власності і проведення банківських операцій, становлять визначених комплекс норм і предметну єдність. А регулювання відносин на ринку цінних паперів потребує довершеної нормативно-правової бази.

Використана література

1. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: Ніос, 2000.
2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2004. - 324 с.
3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена по-становою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р.
4. Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Грудзевич Я., Вознюк М. Операції комерційних банків: - 2-ге вид., доп. - Львів: ЛБІ НБУ, 2001
5. Мороз А.Н. Банківські операції. - К., 2000.
6. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д- ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с
7. Сухарський В.С. Ощадно-банківська справа. - Тернопіль: Астон, 2003. 464 с. 
8. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Терещенко О. О. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 554 с
9. www.bank.gov.ua - сайт Національного банку України.