Антимонопольне регулювання в економіці України

Міністерство  науки та освіти України

Київський національний торгівельно-економічний  університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з курсу «Мікроекономіка»

на тему:

«Антимонопольне регулювання в економіці України» 
 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка ІІ курсу, 3 групи

                                                                                       денної форми навчання                                                                                                                 

                                                                                       факультету ФБС                                                                                                                          

      Нечипоренко О.М.

Науковий керівник від кафедри:                                Попова Н.В.

                                                                   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2009

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………….. 3 

Розділ І Монополія  як засіб ринкової поведінки суб’єктів економічної діяльності

1.1 Монополії та їх види……………………………………………………...4

1.2.Умови й  особливості виникнення монополій…………………………..6 

Розділ ІІ Антимонопольне законодавство

2.1 Історія антимонопольного  законодавства

2.2 Антимонопольне  законодавство України

2.3. Антимонопольний  комітет України 

Розділ ІІІ  Антимонопольна політика в Україні

3.1. Демонополізація  економіки України

3.2. Контроль  за економічною концентрацією 

Розділ ІV Перспективи  розвитку антимонопольного регулювання  в Україні та напрями запозичень зарубіжного досвіду 
 
 
 
 
 
 

- -

 

Вступ

     З поглибленням ринкових перетворень  в Україні все актуальнішими  стають питання розвитку конкурентних відносин і захисту економічної  конкуренції.

     Розширення  сфери конкурентних відносин, забезпечення їх ефективності та цивілізованості є важливою й життєво необхідною передумовою сталого економічного зростання в Україні.

     У сучасному світі конкурентне  законодавство належить до найбільш важливих важелів державного регулювання  ринкової економіки. В Україні вдалося головним чином сформувати сучасну правову базу конкурентної політики на засадах її гармонізації з європейським і світовим законодавством.

         Метою даної курсової роботи є поглиблення і конкретизація знань щодо одного з важливіших аспектів антимонопольної діяльності держави, а саме антимонопольного регулювання, з’ясування його суті, завдань, методів та інструментів, а також вивчення способів припинення проявів монополізму у діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

• розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
• дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
• аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;

висвітлити  деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати  для покращення діяльності у сфері  недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

     Предметом даного дослідження є антимонопольне регулювання в економіці України та в інших країнах.

     Об’єктом  дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

     Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний  і монографічний.

- -

Розділ  І  Монополія як засіб ринкової поведінки  суб’єктів економічної  діяльності

1.1 Монополії та їх види

        Традиційно монополія розглядається як ринок, на якому одне підприємство (фірма) виробляє продукт або надає послугу, яким немає замінників. Монополія – ситуація на ринку, за якої існує єдиний продавець товару, що має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін і обсяги випуску, а отже й отримувати монопольний прибуток. Тобто у споживача відсутня можливість порівнювати товари різних виробників, а отже,  й немає вільного вибору.

  Історично існували різні форми монополій: картель, синдикат, трест і концерн. Картель - це об’єднання кількох підприємств, яке не ліквідовує їх виробничої та комерційної самостійності, але й передбачає угоду між ними з окремих питань: розподілу ринків, рівня цін, квотування виробництва тощо. Синдикат – це об’єднання кількох підприємств у сфері комерційної діяльності; усі його учасники постачають продукцію синдикатові, який реалізовує її через свої канали збуту. Трест -  це об’єднання власності й управління підприємств (фірм) із повною ліквідацією їх виробничої та комерційної самостійності. Концерн – це об’єднання підприємств (фірм) різних галузей економіки шляхом встановлення фінансового контролю над ними через акумуляцію їх акцій.

  Існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія – це такий ринок, на якому одне підприємство (фірма) виробляє задану кількість продукції(послуг) із витратами меншими, ніж у випадку двох або більше підприємств з відповідними обсягами виробництва, а товари (послуги) не можуть бути замінені іншими товарами (послугами); виключні права, при яких одне підприємство(фірма) отримала ексклюзивне право на постачання певної продукції [1,C.35] .

   Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного

- -

роду  діяльності. Так, англійській Ост-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони підпорядковуються різним підприємствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш монополізованих у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де основна влада знаходилась в руках всесильних міністерств і відомств. Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі має набагато більше монопольної влади, аніж економічна.

   Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблем монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона настає на базі закономірностей господарського розвитку. Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виняткове право на володіння й розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо

вибрати менший масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста  монополія, буде досить типовою.

   Слово “монополія” має грецьке походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву “Олігополія”. За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монополістичною владою, яка означає спроможність

покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за

- -

ціною, нижчою від  тієї, яка б переважала на ринку  з конкуренцією

   Олігополія – це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного  ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія ¾ “асиметрична”. Часто об’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

   Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія”. За “оксфордським словником для ділового світу” ¾ це “форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином  фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків”.  

1.2.Умови  й особливості  виникнення монополій

   До завоювання  підприємцями монопольного становища  на ринку ведуть два основні  шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етепах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів

- -

виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

   Існує  також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

   За останні  15-20 років у ведучих капіталістичних  країнах виникли потужні стимули  до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

   Хвиля  зливань та поглинень капіталів  буквально захопила господарство всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з 12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986 р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст.