Усне публічне мовлення

     Усне  публічне мовлення

     Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб  організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад — величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд — усе це взірець для слухачів. Справжній промовець — неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдаровання не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні засоби. Тут виявляється й характер людини.

     Публічне  мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.

     Серед них — писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: «Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і ЇЇ словесну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема — наполовину розв'язана проблема» [17, с. 17].

     Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.

     Розмовний аспект публічного мовлення виявляється  в таких її якостях, як:

     — безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули  слухача);

     — невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;

     — емоційність спілкування (збудження  пристрастей), що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів.

     Книжний характер публічного мовлення виявляється  у:

     — правильності (відповідності нормам літературної мови);

     — точності (використанні слова у відповідності  до його мовного значення);

     — стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);

     — виразності (використанні елементів  художнього стилю);

     — доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й тісним зв'язком публічного мовлення з різними стилями літературної мови).

     Звідси  — красномовство в різних сферах спілкування (навчальне, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)

     Підготовлено-імпровізаційний  характер публічного мовлення частіше зумовлений специфікою риторики, що підпорядкована системі законів, кожен із яких функціонує на певному етапі" мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

     Процес  створення публічного мовлення передбачає перш за все підготовчий етап, який закономірно зумовлює наступний  — виконавчий, тобто успіх останнього залежить від якості першого. Лише за цієї умови оратор має можливість творити на етапі виконання — вільно реалізувати свій мисленнєво-мовленнєвий продукт у різних варіантах. «Добре підготовлена промова — це на 9/10 вимовлена промова» [17, с. 17]. 

     Успіх публічного виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, яким стилем викладу ви користуєтеся. Стиль – це спосіб ви¬бору мовних засобів для вираження своїх думок і впорядкування їх в одне ціле.

     З плином часу ви зрозумієте, що мова подібна  до музичного інструмента, на якому  треба навчитися грати. Ви відчуєте і мелодійність, вишуканість і ніжність, побачите, які багатющі можливості дає вона для спілкування й зближення з людьми, що вас оточують. І, можливо, ви переконаєтесь, що досі ставилися до неї не та, як вона того заслуговує. Приділивши їй більше уваги, ви навчитеся краще вправлятися зі словами і тоді вона не відштовхуватиме від вас людей, а навпаки – робитиме їх вашими друзями. Ви зрозумієте, що ра¬ніше не використовували всіх можливостей мови як засобу спілку¬вання для точного вираження думок з їх найменшими відтінками. Говорячи, ми майже завжди зосереджуємося на змісті доповіді або лекції, які готуємо, забуваючи стежити за мовними особливостями, а це часто призводить до погіршення виступу

     1. Поняття про публічний  виступ

     публічний виступ – це різновид усного спілкування. А жанровий різновид публічного виступу – це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, повілейна), бесіда, лекція, репортаж.

     Види  публічного виступу: публічне повідомлення на означену тему; текст такого повідомлення; усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові або начальникові.

     Промова – публічний виступ з якого-небудь приводу; текст такого публічного виступу; слова, звернення до кого-небудь; мова, розмова.

     2. Види і жанри  публічних виступів

     Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також  обставин публічний виступ поділяється  на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

     Доповідь  ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

     Доповідь  звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя  й діяльності керівника, депутата, організації  чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.

     Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і  приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший  період.

     Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

     Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у  який спосіб - може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

     Із  промовою виступають на мітингах, масових  зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

     Мітингова промова зазвичай виголошується  на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.

     Успішність  мітингової промови залежить від  індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати  весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

     Агітаційній промові притаманні практично всі  складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

     Ділова  промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній  фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

     Ювілейна  промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь  подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

     Доречна пафосність не повинна переходити в  заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

     Лекція  є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

     Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має  бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

     Настановча-вступна  лекція має на меті ввести слухача  в коло питань певної дисципліни, познайомити  з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого  матеріалу.

     Оглядові  лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

     Лекції  зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

     Ця  форма публічного виступу вимагає  більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру - вступ, основна частина, висновки.

     Виступ  – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в  часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючи. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

     В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе  питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

     Висновки  мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне  й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий  елемент щодо виконання певних дій.

     Лектор  повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді  його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

     Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно  почуте від промовця, доповідача. У  лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.