Щастя як категорія моральної свідомості

      Звичайно, протягом усього свого життя людина не може бути постійно ним вдоволена. Не буває щастя без червоточинки, зауважив Горацій. Трапляються в  житті моменти, коли людина відчуває себе глибоко нещасною. Така діалектика життя, котра дає можливість повніше й гостріше відчути його радість. Розуміння причин нещастя, вміння з гідністю переносити й долати їх, зацікавленість у включенні до особистого досвіду набутих моральних уроків роблять можливішим досягнення щастя.

      Важливість  визначення суті справжнього щастя  диктується ще й тим, що викривлене уявлення про нього може зробити  життя людини нещасливим. Правильне  ж усвідомлення складових щастя  є однією з передумов досягнення моральної вдоволеності життям, своїм  місцем у світі. Уточнюючи «вічне»  питання про шляхи досягнення щастя, Кант зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати  гідними щастя». Тобто, акцент робиться не на засобах досягнення щастя (зовнішніх  чинниках), а на визначенні й формуванні тих моральних якостей внутрішнього світу людини, тих моральних механізмів, котрі тільки й роблять індивіда моральним суб'єктом.

      Гідною  щастя людина стає тільки прагнучи його досягнення, ведучи активний пошук  форм життєдіяльності, що" забезпечують моральну вдоволеність. Щастя завойовується  й виробляється, а не дістається в готовому вигляді з рук благодійника (О. І. Писарєв). «Очікування» щасливої миті грунтується на розумінні щастя  як сприятливої долі й тільки. Разом  із тим праві й ті, хто вважає, що «людина, котра присвятила себе гонитві  за повним щастям, буде найнещасливішою  з людей» .

      Дане  положення можна інтерпретувати по-різному, але нещастя такої  людини випливає насамперед із неможливості досягнення «повного» щастя (згадаймо, що про це говорив іще Горацій). Подібні нещастя визначені вже  тим, що так тлумачене щастя є  головною метою життя й тому вільно чи мимовільно набуває предметних рис, пов'язується із зовнішніми чинниками. Отже, треба не шукати щастя, а вкладати його в те, що шукаєш. Це пов'язане  з активним творчим процесом, що вершиться у внутрішньому космосі  моральної свідомості. Таким чином, можна зробити висновок, що виховання  людини має бути орієнтоване на навчання того, на основі чого щастя стає можливим, бо щастю як такому навчитися неможливо.

      Завершуючи  розмову про щастя, можна визначити  його як переживання повноти буття, пов'язане зі здійсненням особистості  у відповідності з певною концепцією сенсу життя. Будучи чуттєво-емоційною формою ідеалу, щастя синтезує устремління особистості й суспільно значущі завдання. Добровільне прийняття й реалізація на практиці вимог прогресивної моралі, що якнайповніше ввібрала в себе загальнолюдські цінності, можливе лише через глибоке засвоєння уявлень про сенс життя, ідеал, щастя, що, в свою чергу, дає змогу правильно усвідомити своє місце в житті в усій його конкретності.

      Проблема  щастя постійно фігурує в буденному  спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі  вважали її найголовнішою, а всі  інші проблеми — похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння  його сутності істотно впливають (принаймні  можуть впливати) на життєдіяльність  особистості.

      Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці  не можуть однозначно витлумачити це поняття. Часто це пов'язано з  ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття  етики. Все це породжує непереборні  труднощі, оскільки втрачається предмет  теоретичного аналізу.

      Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове  поняття, є не об'єктом, а результатом  пізнання. Етика досліджує не поняття  «щастя», а власне щастя, феномен  щастя.

      Аналіз  феномену щастя можна розпочати  з робочого визначення, згідно з  яким воно тлумачиться як особливий  психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, — на думку  Дж. Локка, — у своєму повному  обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище  страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного почуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб'єктивного начала в щасті.

      Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією  свого людського призначення.

      Звідки  такий гуркіт? Кожен кує своє щастя. (В. Колечицький)

      Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності  людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти  й штучними засобами (алкоголем, наркотиками  тощо). Проте після цього неодмінно  настає тяжкий стан (похмілля, ломки  тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється  від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без  каяття.

      Визначаючи  суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об'єктивні  основи щастя. Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зокрема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788— 1860), — щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні права. Воно потребує передусім матеріальних засобів); закоханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — писав французький прозаїк Віктор Гюго (1802—1885), — люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів (« .яке щастя — дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, — писав К. Маркс Ф. Енгельсу. — Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув високого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми буваємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль (1623—1662), — тільки почуваючи, що нас поважають») та ін.

      Зрозуміло, що одного здоров'я чи багатства  замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже  неможливо. Щастя – це коли вранці хочеться йти на роботу, а ввечері  – повертатись додому. (Назим Хікмет)

      Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров'я, повноцінне спілкування, реалізація творчих потенцій) —  ні. Очевидно, ідеально щасливих людей  не буває.

      Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, нестабільність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645— 1696), «перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим».

      Іноді щасливе життя розуміють як об'єктивний, наперед запрограмований процес, як «щасливу долю». У Давній Греції долю було персоніфіковано. У Давньому Римі долю називали Фортуною. Перелічені персонажі тогочасної міфології  нерідко вважалися богинями не лише долі, а й щастя. Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні  бути щасливими. Це чи не єдина концепція, в якій поняття «щастя» характеризує увесь життєвий шлях людини. Більшість  концепцій використовують це поняття  для характеристики окремих його ланок, епізодів, фактів життя особистості. Згідно з ними життя рідко дарує  щастя. До того ж воно є надто короткочасним, епізодичним, торкається людини лише окремими гранями (щасливий у коханні, але  не реалізував себе в науковій чи художній творчості; досяг високих творчих  успіхів, але почувається самотнім у цьому світі тощо). У зв'язку з цим ведуть мову про кількісні  характеристики щастя.

      Іноді щастя розуміють як удачу, тобто  випадкове, часто незаслужене одержання  благ (виграш у лотерею, одержання  спадку, знайдення скарбу). Та якщо в  справжньому почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому разі радість приносять предмети зовнішнього світу, які змінюють її життя на краще.

      З дітьми ми маємо чинити так само, я к Бог з нами: він робить нас такими щасливими, коли дає право  тинятись із боку в бік в радій  омані. (Гете) щастя доля удача моральний

      Тому  мав рацію римський філософ Сенека стверджуючи, що не можна вважати  щасливим того, хто залежить від  щасливої випадковості. Бо головне, «щоб щастя прийшло, як заслуга».

      Здатність людини переживати почуття щастя  і характер цього переживання  залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення  людини), так і від багатьох інших  суб'єктивних чинників (темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібностей, які вона може реалізувати). Люди веселої  вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Це стосується вразливих  і незворушних натур. Завищені амбіції  і нездатність їх реалізувати  породжують незадоволеність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.

      Пізнання  сутності щастя пов'язують із з'ясуванням  того, чим воно є для людини —  метою чи результатом. Як правило, це наслідок невиправданого ототожнення  реального щастя (результату) з уявленням  про щастя, яке пов'язують з досягненням  певної мети. Таке уявлення може супроводжуватися інтенсивними переживаннями передчуття щастя, що істотно впливає на досягнення життєвих цілей, активізує діяльність людини. А власне щастя, щастя як результат успішної діяльності нерідко робить людину пасивною, принаймні на якийсь час.

      Про неможливість однозначного тлумачення щастя писало багато мислителів. Так, за словами німецького філософа І.Канта, стосовно щастя неможливий ніякий імператив, який приписував би чинити те, що робить щасливим. Часто в таких міркуваннях  ідеться не про щастя як вияв моральної  свідомості, а про об'єктивну його основу, тобто про те, що робить людину щасливою. При цьому у полі зору перебувають не види людської діяльності, не звершення, які приносять людині щастя, а те, що об'єднує всі звершення.

      Людина створена для щастя, як птах для польоту. (В.Г.Короленко)

      Найповніше  це втілено у словах Л. Толстого: «Щастя є відчуття повноти фізичних і духовних сил в їх суспільному  застосуванні». Справді, щасливою може бути людина, поведінка і життєдіяльність  якої орієнтовані на вселюдські цінності. Неодмінною умовою щастя є і самореалізація особистості. Оскільки життєві плани  людей істотно відрізняються, кожен  прагне само реалізуватися у сфері  своєї життєдіяльності, то щастя  кожної людини індивідуально неповторне.

      Размещено на Allbest.ru

       Список використаної літератури 

1. Етика і  естетика. Підручник. – М., 1999.
2. Авраменко В.Н. «Техніка і мораль: грані взаємодії.» – М.: Знаніє, 1987.
3. Брайан Трейсі, курс аудіо лекцій.
4. Курс - лекція з етики.
5. Інтернет видання.