Щастя як категорія моральної свідомості

      МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ УКРАЇНИ

      КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА  І АРХІТЕКТУРИ 
 
 
 
 

      Контрольна робота

      з дисципліни «Етика і естетика»

      на  тему:

      «Щастя  як категорія моральної свідомості» 
 
 
 

                                                Виконав:

                                                студент групи М0-11-02

                                                Розмаїтний Д.О

                                                Перевірила:

                                                доц. Євдокімова Т.В

                                                  
 
 
 
 

Київ-2011

 

      План 

1. Притча про  щастя

2. Щастя як моральна свідомість

Список використаної літератури

 

1. Притча про щастя 

      На  дворі старий кіт зустрів кошеня. Маля бігало по колу і намагалося зловити  свій хвіст. Старий кіт стояв і  дивився, а кошеня крутилося, падало, вставало і знову ганялося за хвостом.

      - Чому ти ганяєшся за своїм  хвостом? - запитав старий кіт.

      - Мені сказали, що мій хвіст  - це моє щастя, ось я і  намагаюся його зловити.

      Старий  кіт посміхнувся і сказав:

      - Коли я був молодим, мені  теж сказали, що в моєму хвості  моє щастя. Я багато днів  бігав за ним і намагався  його схопити. Я не їв, не  пив, падав без сил, вставав  і знову намагався зловити  свій хвіст. У якийсь момент  я зневірився і пішов. Просто  пішов світ за очі. І знаєш  що я відмітив?

      - Що? - із здивуванням запитало  кошеня.

      - Куди б я не йшов, мій хвіст  скрізь був зі мною... 

2. Щастя як моральна свідомість 

      “Людина створена для щастя, як птах для польоту  ”. В цьому добре відомому крилатому  вислові народна мудрість зафіксувала  ту обставину, що щастя відноситься  до глибинних сторін людського існуванні. Вже мислителями старовини ставилося  питання про співвідношення щастя  і добродійної поведінки. Польський  філософ В. Татаркевич (1886-1980) в своїй книзі “Про щастя і досконалість людини ” приводить декілька різновидів вживання слова “щастя ”:1) щастя як задоволення, насолода, 2) щастя як везіння, успіх, 3) щастя як доля (в старогрецькій міфології Тихе вважалася богинею долі та щастя, аналогічні функції в Стародавньому Римі виконувала богиня Фортуна), 4) щастя як володіння значними благами тощо.

      Щастя є достатньо сильне переживання  повноти буття, стан вищої задоволеності  своїм життям. Для появи подібного стану зовсім не обов’язково мати успіх у всіх сферах життєдіяльності людини. Важливо його досягнення в головному, визначаючому.

      В періоди щастя індивід інакше сприймає світ. В переживанні щастя  достатньо повно виявляються  специфічні риси моралі. Перш за все, в  щасті завжди присутня оцінка вчинку, ситуації через призму вищих моральних  цінностей, а не з позиції дріб’язкового  егоїзму. Фактори щастя умовно можна  розділити на дві групи: об’єктивні, які в основному не залежать від  свідомості і волі людини, і суб’єктивні, які значною мірою створюються самою людиною.

      Об’єктивні  – це перш за все природні умови (клімат, географічне положення, відсутність природних катаклізмів, стан суспільства). До об’єктивних обставин слід віднести і здоров’я індивіда, тип його темпераменту, навіть зовнішній вигляд.

      Переживання щастя залежить від епохи, культурних особливостей того або іншого народу, традицій і звичаїв, від політичного  режиму і ряду інших факторів.

      Група суб’єктивних факторів – переконання  людини, круг його інтересів і захоплень, його переважаючі настрої й тощо. Суб’єктивні фактори багато в  чому формують відношення індивіда до різних подій, які надто важливі  і для психологічного настрою, для переживання повноти буття. У зв’язку з цим доречно привести вислів Сенеки: “Нещасливий той, хто щасливим себе не вважає ”.

      Пошуки  й визначення сенсу життя, здійснення ідеалу пов'язані зі змістом поняття  «щастя». В кінцевому підсумку моральна свідомість «вирушає» на пошуки сенсу  життя, бажаючи зробити це життя  щасливим. Щастя, хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарізно, можливе тільки за вдоволення перших матеріальних потреб людини (Добролюбов). Водночас стан специфічно моральної  вдоволеності, позначений поняттям «щастя», пов'язаний з усвідомленням людиною  своєї життєдіяльності як осмисленої, вільно підпорядкованої досягненню поставлених цілей. Поняття «щастя»  фіксує ступінь вдоволення індивіда від реалізації життєвих цілей, оцінку досягнутого в порівнянні з високим ідеалом.

      Серед учених-етиків утвердилося визначення розглядуваного поняття моральної  свідомості як такого стану людини, «який відповідає найбільшій внутрішній вдоволеності умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського призначення». Отже, для досягнення щастя людина повинна:

      а) мати ясне уявлення про життя, спроможне  зробити її існування повним і  осмисленим, що забезпечує реалізацію її людського призначення; б) оскільки хронічного щастя так само немає, як нетанучої криги (Герцен), людина мусить постійно триматися свого  уявлення про життя, прагнути його реалізувати  в усіх виникаючих ситуаціях морального вибору; в) нарешті, для відчуття щастя  абсолютно необхідний збіг у"достатній  мірі актуального стану буття  та уявлення про те, яким воно має  бути.

      Щастя є червоний плащ з підкладом із лахміття: коли хочеш загорнутись  в нього,все розлітається по вітру, і лишаєшся закутанним в холодну ряднину, яка обіцяла так багато тепла. (Флобер).

      Моральна  практика дає багатий спектр уявлень  про щастя: для одних людей  — це цікава робота, якій віддають усе  життя до решти, для інших —  спілкування з коханою людиною, сім'я.

      Для багатьох щастя невіддільне від  кар'єри, просування службовими сходинками, слави, матеріального достатку. Справді, на рівні особистого світовідчуття  в поняття «щастя» вкладається  передусім «предметний» сенс, пов'язаний з конкретною метою життєдіяльності. При цьому часто засоби досягнення щастя приймаються за саме щастя. Оскільки засобів цих безліч і вибір їх диктується конкретною ситуацією (для хворої людини — це здоров'я, для стомленої, засмиканої життєвими незгодами похилої людини — це спокій, для молодої людини — рух, калейдоскоп подій), то на рівні буденної свідомості виникає ілюзія незводимості безлічі уявлень до єдиного поняття.

      Ототожнення щастя та засобу, що до нього веде, породжує (за втрати цього засобу) висновок про недосяжність щастя, його ефемерність. Це підмітив ще Сенека, котрий вказував на помилку, властиву всім людям, які  прагнуть щасливого життя. Вона полягає  в тому, що «прий-мають засоби до нього за його саме й чим більше до нього прагнуть, тим далі від нього опиняються»

      Як  уже зазначалося, питання що таке щастя людське, як досягти щастя, належать до числа «вічних» питань. Вони хвилювали людину ще в сиву давнину, що відобразилося в народних повір'ях, приказках та прислів'ях. ТЗІра  у вдалий випадок, який принесе щастя, жива й у наш час. При нагоді старші люди скажуть: «не родися красивим, а родися щасливим». Проводжаючи  в самостійне життя, зауважать: «кожен сам коваль свого щастя». Все це є узагальнення багатоманітності життєвого  досвіду пошуків і переживань щастя.

      Щастя – це щаслива випадковість. (Ас-Самарканді)

      Народна мудрість, афоризми, висловлювання  великих людей, допомагають зробити  набутком кожного загальні правила  та закономірності щасливого життя.

      Щастя дістається тому, хто багато трудиться, говорив Леонардо да Вінчі, підкреслюючи тим самим зв'язок щастя та праці. Дбаючи про щастя інших, ми знаходимо  своє власне, стверджував філософ  Платон, вважаючи, що для особистого щастя необхідне спілкування  з іншими людьми, зв'язок особистого щастя зі щастям інших. Аналізуючи думки  про щастя, підкреслимо їхній  гуманістичний пафос. Усі люди однаково прагнуть щастя й мають на це право. Але досягнення щастя, боротьба за нього  невіддільні від піклування про  щастя інших. Прагнучи щастя, необхідно  чини ти опір усім проявам нещастя. Моральна порядність, вірна дружба, некорисливе кохання — все  це те, без чого щастя неможливе.

      Так само, як і сенс життя, щастя є  найвищою соціальною потребою. В ієрархії моральних цінностей йому належить провідне місце. Як писав Арістотель, щастя — це така мета дій, яку  «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні заради чогось іншого». Це, «очевидно, щось досконале... (повне, кінцеве) й самодостатнє» '. Якщо сенс життя організовує діяльність людини, спрямовує її устремління, то щастя означає виконання цих устремлінь, певною мірою характеризує діяльність людини як процес закінчений (момент збігу стану буття людини з її уявленнями про те, яким воно має бути). Щастя є чуттєво-емоційною формою ідеалу.

      Ідея  щастя як загальної мети, як найвищого  блага виникає в тісному зв'язку з ідеями свободи, рівності, справедливості, гуманізму.

      Щастя – це коли тебе розуміють. (Г.І.Полонський)

      В новий час уявлення про щастя доповнюється ідеями демократії та прогресу. В такому потрактуванні щастя стає орієнтиром для суспільства в цілому, для класів та окремих особистостей і водночас воно сповнює боротьбу за високі ідеали чуттєво-емоційним змістом, надає цій боротьбі глибокого особистісного сенсу, формує відчуття співпричетності з великими звершеннями.

      Життєвий  загальнолюдський досвід виділяє й  складові щастя, тобто чинники, що визначають стан моральної вдоволеності. Загальноприйнятим  вважається умовний поділ чинників щастя на зовнішні та внутрішні. Звичайно саме зовнішні чинники передусім  фіксуються масовою свідомістю. До них належать рівень матеріального  добробуту, становище людини в суспільстві (колективі) та сім'ї, характер трудової діяльності, коло улюблених занять і т. п. До числа внутрішніх чинників слід віднести розум, волю, темперамент, характер, моральні якості особистості. Ці чинники формують морально-психологічний  і духовний світ особистості.

      Подібний  поділ виправдовується моральною  практикою. Так, Л. М. Толстой фіксує його в ряді афоризмів, наприклад  у такому: «щастя залежить не від  обставин, а від себе». Моральний  досвід показує, що наявність зовнішніх  чинників самих по собі ще не гарантує щастя, оскільки вони мають ще дістати  вираження в координатах внутрішнього світу особистості.

      Побутує думка, що всі щасливі сім'ї схожі  одна на одну. Вона має під собою  вагоме підґрунтя. Стосунки в таких  сім'ях засновані на любові, взаємній повазі, взаєморозумінні, бажанні допомогти одне одному, вірності (як не згадати висловлювання Сенеки: «щастя потребує вірності»).

      При цьому зовнішні чинники бувають  найрізноманітнішими (сім'ї ці в  матеріальному відношенні можуть перебувати на протилежних полюсах шкали  достатку, оскільки останнє не приводить  автоматично до щастя).

      Серед внутрішніх чинників особливе значення для щастя мають чесноти. Досить певно висловився з цього приводу  Л. М. Толстой: є два бажання, здійснення яких може принести істинне щастя  людині,— бути корисним і мати спокійне сумління. Необхідний аксесуар щастя  — це впевненість, що живеш правильно (А. С. Макаренко). Станові щастя близьке  почуття виконаного обов'язку, яке  живиться потребою в повазі та любові з боку інших людей. Нарешті, багато важать незаплямована честь і  гідність людини.

      Усі ці внутрішні чинники демонструють свою значущість у складних ситуаціях  морального вибору, коли в офіру  приноситься матеріальне благополуччя. Види діяльності, де постійно виникають  екстремальні ситуації (наприклад, альпінізм), висувають на перший план у шкалі  моральних цінностей саме чесноти  людини, котрі «зцілюють душу». «Адже  гори не тільки калічать, а й ізцілюють  душу, вчать взаємовиручці, справжній  чоловічій дружбі»,— говорить Микола Захаров, п'ятиразовий чемпіон країни з альпінізму '.

      Відмінності в змісті внутрішнього світу особистості  й реальних умов її життя породжують і багатоманітність уявлень про  шляхи досягнення щастя, щастя як такого. Навіть у представників одного колективу вони не збігаються. На рівні  діяльності суспільства розкривається  конкретно-історичний, соціально-класовий характер уявлень про щастя. Так  само, як і уявлення про сенс життя, уявлення про щастя виконує нормативну функцію — зумовлює характер нашої  поведінки, ставлення до суспільства  та природи.