Сенс життя

Тема 1. СЕНС ЖИТТЯ

 

Людина усвідомлює сенс власного життя лише тоді, коли усвідомлює, що потрібна іншим.

С.Цвейг

Одним з головних питань філософії і відповідно етики є питання про те, чи має життя мету. В певному розумінні це питання рівнозначне наступному: чи є природа людини такою, що лише певний спосіб життя робить її щасливою? В ім'я чого, задля чого живе людина на землі?

Рано чи пізно ці питання хвилюють кожного, хто наділений свідомістю, хто себе усвідомлює як особистість. І кожному доводиться визначатися в них самостійно, адже ці проблеми носять особистісний (інтимний) характер.

Мета життя передбачає щось свідомо обране, тобто імовірно, що єдино розумний шлях той, коли людина діє у відповідності зі своєю природою, коли цей шлях буде обрано вільно, а не задано зі сторони. Це важлива думка, оскільки вона показує відмінність між заданим способом життя і обраним. Таким чином, задану мету людина має лише в тому випадку, коли вона - істота розумна, мисляча.

Незалежно від того, що людина визнає: мету або просто спосіб життя, що відповідає її природі та усвідомленим прагненням, за умови погодження щодо необхідності аналізу своєї природи людина проживе своє життя відповідно до обраної мети.

Тлумачник ключових термінів:

Альтруїзм (з лат.) - інший. Термін введений О.Контом для виразу прагнення, протилежного егоїзму, коли інтереси інших ставляться вище власних.

Універсалізм (з лат.) - загальний. Етичний напрямок, який стверджує, що моральна людина повинна дбати не про свої, а спільні цілі.

Утилітаризм (з лат.) - користь. Термін введений Д.Г.Мілем, який вважається головним представником утилітарної моралі, яка ставить ідеалом найбільшу користь найбільшої частини суспільства (буття без страждань).

Фантазія (з гр.) - уявлення. Найчастіше вживається в значенні творчої уяви.

1.1. СЕНС ЖИТТЯ ЯК ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА

Невідворотні колізії суспільного життя постійно ставили перед людиною і, відповідно, наукою так звані "вічні" або

"роковані" питання. Серед тих питань одне з чільних місць займали пошуки сенсу життя.

Вже на ранніх етапах людської цивілізації звернення до пошуку сенсу життя знайшло своє відображення в літературній пам'ятці "Про сенс життя" у давньовавілонському діалозі пана і раба. Однією з причин, що спонукали до пошуку сенсу життя, Була невдоволеність людей існуючою дійсністю. Раб вважає, що намір господаря жити благодіянням позбавлений змісту: "Зійди на схили зруйнованих міст! Пройдися руїнами давнини і поглянь на черепи тих людей, котрі жили раніше й пізніше: хто з них був володарем зла і хто з них був володарем добра?" Раб не пояснює, він тільки звертає увагу читача на саму постановку питання: в чому сенс життя?

Так і у Гомера ще немає міркувань про сенс життя. Однак на побутовому рівні це питання вже зафіксоване: про позицію Гомера можна судити за описом дій Ахіллеса. Ахілл іде в бій зі щитом, виготовленим Гефестом на прохання матері Фетіди. На цьому щиті зображені Земля і небесні світила, два міста - одне в воєнний час, а друге - в мирний. Все це знаходиться в оточенні зображеного океану. Цей щит - відтворена гармонія життя в усіх його проявах - негативних і позитивних. Ахіллес іде в бій заради того, що зображено і відтворює повноту життя.

Розуміння неможливості вирішення проблеми сенсу життя_; задоволення   всіх   потреб   розкривається   у   висловлюванні

Геракліта: "Не краще було б людям, якби збувалося все, чого вони жадають".

Софісти відобразили у світогляді всю різноманітність та мінливість моральних поглядів на сенс життя: "...якби всім людям було запропоновано зібрати воєдино те, що ті чи інші вважають ганебним, і потім із усієї цієї сукупності викинути знову-таки те, що ті чи інші вважають пристойним, то не зосталося б жодного (звичаю), але все було б поділене між усіма. Бо в усіх не одні і ті ж самі звичаї".

Демокріт дає визначення сенсу життя як стану для досягнення щастя. "Мета життя - хороший настрій", не тотожний

із задоволенням, але такий стан, коли душа живе безтурботно і спокійно, не втомлена ніякою іншою пристрастю.

Сократ перший зафіксував характерну для його епохи рису розрив між усталеними звичаями та моральною свідомістю. З цього випливає висновок про особливу роль знання, правильного вибору в житті, що коректує сенс (мету) життя. Дотримання доброчинностей (добропорядності) і є, за Сократом, сенсом життя. Філософ в той же час наголошовував, що людина мусить керуватися власним розумом у виборі свого шляху.

Аристотель часто згадує про благо, вважаючи його метою людського життя. Проте благо у філософа має широкий спектр трактування. Це і добропорядність, самовдосконалення шляхом набуття певних чеснот, активний спосіб життя на користь собі суспільству.

В епоху пізніх римських стоїків сенс життя вже пов'язується з   самоізоляцією   від   світу,   забрудненого   негараздами   і негативним людським втручанням. Так, Марк Аврелій не бачив іншого виходу, крім самоспоглядання, і це певною мірою агрументовано у його книзі "Наодинці з собою".

В епоху раннього середньовіччя дещо ширше тлумачив сенс життя Сенека: "Треба шукати щось таке, - каже він, - що не підпадає день за днем під владу, яка не знає перепон".

Сенс людського життя з точки зору філософії завжди полягав у намаганні перебороти страх смерті, замислюючись над її природою. Великий вірменський філософ Давід Анахт саму філософію визначав як "роздуми про смерть". І вічна мудрість закладена в латинському афоризмі "memento mori" ("пам'ять про смерть"). Пам'ятати, звичайно, не для того, щоб впадати у паніку, піддаватися апатії, а глибше зрозуміти життя і своє місце в ньому. Адже, так чи інакше, людина мусить думати про насущне і відповідно торувати свій життєвий шлях.

В історії етики склалося багато думок, які утворюють деякі спільні лінії міркування з приводу сенсу людського життя.

1. Природно почати пошук сенсу життя в самому житті, сфері основних людських бажань і інтересів. Хто, наприклад, не хоче отримати від життя масу задоволень? Цього прагнуть всі. Але, хіба це буде життя, коли людина в постійній гонитві за задоволеннями перетвориться на маріонетку пристрастей? І хто насправді    може   все   життя   тільки   насолоджуватися,   не

відчуваючи страждання та не знаходячи виходу з тих проблемних ситуацій, які диктує життя?

2. Людина, в той же час, завжди прагне до власної вигоди і користі, в чому і полягає зміст її життєвих зусиль. Пізніше таку позицію з виправданням егоїстичної орієнтації філософи назвали утилітаризмом. Втіливши таку модель на практиці, можна і справді виявитися закінченим егоїстом. В той же час моральність і корисність ототожнювати аж ніяк не слід!
3. Нарешті, людина намагається бути щасливою. Реальне щастя кожного індивіда могло б стверджувати: жити варто!

Підсумовуючи такі погляди-варіанти, напрошується думка, що життя повинне отримувати обгрунтування з точки зору чогось вищого порівняно з природніми потребами людини (користю, задоволенням, щастям). Загалом такі варіантні погляди на пошук сенсу життя відображають натуралістичні обгрунтування.

Зрештою, корисно пошукати сенс життя в самому житті, але, напевно не варто прирівнювати прояви життя і його зміст (суть), і точки зору філософії життя - це буття. Життя цінне само по собі, можна навіть сказати, що це - абсолютна цінність. Однак ця цінність теж може втратити ціну, коли життя просто перетвориться на "суєту суєт" (як сказав у свій час Г.Сковорода) і по отримає морального виправдання.

Для релігії пошук "вищого" змісту складності взагалі не має:' людське життя має зміст постільки, поскільки воно орієнтується на божественні заповіді і цінності, які освячені церквою. Але ж і поза релігією ідеї добра і справделивості завжди впливають і підбиваються у людині дуже істотно. Можливо, варто шукати іноді сенс життя не зовні, а зсередини?

Краща частина нашої душі і є те "інше" (почасти непізнане), на яке і варто орієнтуватися? Ми можемо стати кращими, ніж ми є, а тому є сенс жити по-людськи.

Стає зрозумілим, що сенс життя не можна ототожнювати ні з якою конкретною метою. Адже навіть досягнувши мети, людина кожен раз була б змушена знову шукати собі життєвий орієнтир. Не тільки матеріальна, а й духовна мета, навіть найбільш висока шляхетна, не утворює мети. Коли кажуть, що сенс життя в "їді", " в праці", "любові", "служінні людям", то слід мати на увазі, що це твердження (судження) тільки одного гатунку, тобто такі, які діють в одній площині.

Проблема розуміння сенсу життя складна як з точки зору філософії, коли головний чинник - розум, не знаходить простої і аргументованої відповіді на запитання, так і з точки зору фізіології, а тим більше - психології.

Напрошується ще один варіант можливості пізнання -практичний. Суть буття слід пізнавати через реальне життя; його треба пережити, тобто створити самим життям, добитися його, утвердити, винайти, випробувати на практиці свій спосіб життя як такий, що має зміст (сенс). Це значить, що власною долею необхідно заплатити за вибір, підтвердити його правильність тобто, все-таки не знайти, а "прокласти" маршрут і ним крокувати. І однозначно, що при тому чи іншому виборі вся відповідальність покладається на саму людину. В цьому, імовірніше за все,' полягає сенс людського буття: це шлях творення, осмислення того, що без зусилля залишилось би тільки сліпою необхідністю, безглуздям існування.

Сенс життя не дається, не задається, його треба вибрати утвердити, довести, якщо людина свідомо прагне його пізнати. Сенс життя - це мета, заради якої витрачаються розумові зусилля, експлуатується час, фізичні та духовні сили, спрямовуються у всій повноті на її досягнення. Саме цим людина стверджує себе, стверджує своє безсмертя.

На даний час окремими філософами різноманіття думок про сенс життя має вигляд концепцій. Так, В.Г.Немировський виділяє кілька  основних,   в  залежності  від  об'єктивного  значення, концепцій, які об'єднують, в свою чергу, в групи:

1. Сукупність коцепцій, орієнтованих на прогресивний розвиток суспільства. І основна з них - творчо-альтруїстична, зміст якої полягає в безкорисливому служінні загальному благу."
2. Соціально-демографічна, яка відображає мету життя пов'язану з народженням та вихованням дітей і внуків, нащадків, що мають "продовжити життя".

3. Концепції ігрової діяльності, що орієнтовані на: 
а) духовний розвиток особистості;

б) фізичний розвиток;

в) комплексну ігрову діяльність;

г) пасивну (таку, що сприяє вказаним типам розвитку індивіда).

Щоправда, спроба реалізувати сенс життя тільки через ігрову діяльність може призвести до соціально-патологічних способів задоволення цієї потреби, бо з завершенням гри мета шикає і втрачається сенс життя, а це може мати небажані наслідки.

4. Престижна концепція сенсу життя узагальнює практику різних способів свого соціального статусу, своєї значущості в очах оточення від професійної кар'єри до гонитви за багатством.
5. Гедоністична концепція визначає життя заради насолод і керується принципом "після нас - хоч потоп".

6. Конформістська модель життя відображає прагнення 
"жити як усі", нічим не вирізняючись з натовпу, і означає певною

мірою спосіб пристосування до будь-якого оточення.

7. Теологічна відображає релігійні погляди на мету життя, 
що спрямована на служіння Богові в тій чи іншій формі.

Така спрямованість представлена двома рівнями: світоглядним та соціальним. На першому формується уявлення особистості про сенс життя і є результатом роздумів про життя і

смерть. На другому відбувається конкретизація концепцій сенсу

життя стосовно життєвих орієнтацій.

1.2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТРАДИЦІЯ ПРО СЕНС ЖИТТЯ

 

Пошуковим характером сенсу людського життя просякнута як народна фольклорна творчість, так і світова література.

Антична література залишила у світі багато суттєвих Сентенцій стосовно змісту життя. Є серед уявлень і твердих переконань песимістичні та оптимістичні вислови, які відображають думку та настрої тих часів, але не втрачають своєї значущості і сьогодні.

"Існує загальний закон, за велінням якого народжуються і помирають", - казали стародавні римляни, стверджуючи закон буття і попереджаючи про короткоплинність людського життя, яке необхідно прожити так, щоб "уміти втішатися прожитим життям", а значить,"жити двічі".

Пам'ятаючи про неминучість смерті, людина повинна вірити, що допоки вона живе, то мусить сподіватися - вірити в себе, свої сили, активно доводити собі і іншим, що небезпечно "заради життя втратити сенс життя".

Вислів: "Яке життя, така й смерть" набув з часу античності інших відтінків у народні творчості: "Собаці - собача смерть", "Жив смішно і помер грішно", але смисл залишився і в ньому звучить повчання та попередження іншим, що сенс у людському житті - необхідний.

У В. Шекспіра з'являється його загадково-містичне гамлетівське запитання: "Бути чи не бути?", яке містить у собі глибинний смисл не тільки пошуку сенсу життя, а й паралельно з ним - моральну орієнтацію особистості, яка й витікає у свою чергу з пошуків сенсу буття. І це питання залишається віковічно риторичним для всіх наступних поколінь.

Роблячи спроби пояснити сенс людського життя і, зрештою, зображуючи певні життєві колізії в пошуках сенсу - на противагу філософії,   світова   художня   література   подарувала   світові особливе явище - найперше продукт людської душі, а вже потім -  свідомості  -  ВЕЛИКУ  МРІЮ  (ФАНТАЗІЮ),  що  може підживлювати саму серцевину усіх прагнень і діянь. Мрію, яка може стати реалізованою можливістю. Мрію, яка стає віссю і духовним стержнем для кожного, якщо тільки душа готова для зустрічі з нею, тобто готова її уявити, змоделювати і виконувати. Мрія акумулює в собі кращі бажання та прагнення людини незалежно від віку. Мрія дарує натхнення, її реальне втілення приносить користь як самому творцеві, так і тим, на кого вона спрямована. Звісно, якщо мрія позбавлена агресивності та не втілює прагнення "ламати і підкорювати" світ тільки заради себе. І можна сміливо сказати, що велетенський досвід людства підтвердив: мрія приносить користь тим, хто діє, хто гаряче прагне реалізувати її. Для таких людей мрія стає дороговказом у житті і певною мірою може бути рівнозначна сенсу, бо вона визначає тоді певну мету людської діяльності, а подекуди і всього життя. И історія знає немало прикладів, коли саме мрія визначала життєвий шлях людей. "Я зрозумів одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми власними руками", - писав О.Грін і був правий. В ім'я мрії і заради неї незліченні когорти людей творили історію, дарували людству відкриття, забезпечували добробут свого народу і надихали його на звсршення в ім'я загального блага.