Етика педагогічної діяльності у вищій школі

Міністерство  освіти й науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Факультет ринкових, інформаційних та інноваційних технологій 
 
 
 
 
 
 

Реферат

по дисципліні: «Вища освіта і болонський процес»

       на  тему: «Етика педагогічної діяльності у вищій школі» 
 
 
 
 
 
 
 

Черкаси 2007 

       Особистість, що організує  й реалізує навчально-виховний процес у школі, це вчитель. Можна сказати й так: учитель (педагог, викладач, майстер) - людина, що має спеціальну підготовку й професійно займається педагогічною діяльністю. Тут варто звернути увагу на слово "професійно". Непрофесійною педагогічною діяльністю займаються практично всі люди, але тільки вчителі знають, що, де і як потрібно робити, уміють діяти відповідно до педагогічних законів, несуть у встановленому порядку відповідальність за якісне виконання свого професійного боргу. При цьому не приймається в увагу ні імовірнісний характер результатів педагогічної праці, ні паралельний вплив значної кількості педагогічних факторів на навчання й виховання, ні віддаленість прояву формованих якостей особистості.

       Людина, що встала за вчительський стіл, відповідальна за все, все знає й уміє. Саме відповідальність за долю кожного учня, підростаюче покоління, суспільство й державу характеризує вчителя. Важко уявити собі іншу діяльність, від якої так багато залежить у долі кожної людини й усього народу. Учительська робота відноситься до дуже складних видів людської діяльності. Але що саме робить учитель, більшість людей не розуміють, обмежуючись вказівками на зовнішні, видимі характеристики його діяльності. Дуже багато чого проясняється, якщо порушити питання так – чим відрізняється вчитель від інших людей, не вчителів? Тільки дипломом педагогічного вузу? Запросимо в клас інженера. Він почне пояснювати школярам основи своєї науки, згідно зі здоровим глуздом. Швидше за все, він буде просто копіювати своїх учителів: пояснювати, задавати вправи, викликати до дошки, ставити оцінки й так далі. На перший погляд створюється видимість нормальної педагогічної роботи. Але тільки на перший і тільки видимість. Від дійсної вчительської праці вона відрізняється так само, як дитяча гра "у школу" від самої школи. Уміння набагато важливіше ніж знання предмета.

       Звичайно, математиці може навчити тільки знаючий математик. Але, боже мій, скільки компетентних математиків виявилося нікудишніми вчителями. Спробуйте професійно відповістити на запитання: що робить учитель, якими словами виразити його головну педагогічну функцію? Звичайно ж, головними напрямками додатка педагогічних зусиль із навчання, утворення, виховання, розвиток і формування учнів. У кожному з них учитель виконує безліч конкретних завдань, так що функції його часто заховані й не завжди маються на увазі явно.

       Не  вчити, а навчати, не виховувати, а керувати процесами виховання покликаний учитель. І чим він отчетливее знає цю свою головну функцію, тим більше самостійності, ініціативи, волі надає своїм учням. Дійсний зі своєї справи залишається в навчально-виховному процесі як би "за кадром", за межами вільно здійснюваного учнями, а насправді - керованого педагогом вибору.

       Ще  називав професійних педагогів "акушерами думки", його навчання про педагогічну майстерність зветься "майевтика", що в перекладі позначає "повивальне мистецтво". Не повідомляти готові істини, а допомогти народитися думки в голові учня зобов'язаний знаючий педагог. Отже, серцевина педагогічної праці в керуванні всіма тими процесами, які супроводжують становлення людини.

       Різноманіття  функцій, виконуваних учителем, привносить у його працю компоненти багатьох спеціальностей - від актора, режисера й менеджера до дослідника й селекціонера. Крім своїх безпосередніх професійних функцій педагог виконує функції суспільні, цивільні, сімейні. Скільки пам'ятають себе люди, був серед них учитель. Був, є й буде, поки світить сонце. Доля кожного живучі на землі людини хоча б трішки побувала в його руках. Теплими променями вчительського серця зігріта наша багатостраждальна планета. Все світле в цьому житті від нього - безкорисливого слуги Істини, Мудрості, Добра, Братерства, Миру. Тільки згодом , а тому дуже пізно, починаємо ми розуміти, що з, що затьмарює в дитинстві нашу радість "," учителів була спрямована нам у благо. Ясно бачимо - всі наші успіхи, так само як і невдачі, беруть початок від колиски, над якою стояли два найближчі чоловіки - мати й учитель. Не багато посад на світі посоперничают із учительської у впливі на долі людей, держав, усього людства.

       "Шануй  учителя, як бога", - наказував  батько, віддаючи сина в школу. Наставлянню цьому, що зберігається в давньоєгипетських папірусах, більше двох з половиною тисяч років. Положення з тих пор трохи змінилося. Учитель став доступніше, земнее, чи що. Але не змінилося його покликання - сіяти розумне, добре, вічне. Уже в самі далекі часи виявилася залізна закономірність: які вчителі, таке й суспільство. Ті держави в історії розвитку людської цивілізації виривалися в перед, де були краще школи й учителі. Будь-яке применшення ролі вчителі майже завжди закінчувалося жалюгідно: держави з, вдачі погіршувалися. Скромний і не помітний учитель, але досить звести його з п'єдесталу, і тим самим з у людей віру в істину, особистим представником якої він виступає, як відразу піднімає голову й починає свій руйнівний вплив неуцтво, відкидаючи досягнення цивілізації назад, до печер. Кріпися, учитель! Будь мужнім! Тобі не в першій вступати в сутичку із мракобіссям, відсталістю, відсталістю, рутиною. Ти завжди на передньому краї, вірний лицар Метиды! Можливо, ці слова здадуться вам трохи пишномовними. Міг би автор сказати й помягче, поскромнее, чи що. Не згодна! Будь-які порівняння будуть блідими й невиразними, коли мова йде про людей, заслуги яких перед з не можна не виміряти, не переоцінити. Хіба не завдяки вчителям ми пізнали Всесвіт і самих себе? Хіба не Сократ із учителем усього людства? Або, може з, людовики, ганнибалы, наполеоны, македонські, Леніни й Сталіни вирвали народ з вікового неуцтва? Досить у цьому зі згадати хоча б свідчення відомого Бісмарка: "німецький народ виховав німецький народний учитель" Наші бисмарки так не скажуть.

       Так, все це було. Пройшло старе, прийшло  нове не без участі вчителів. Серед них були самі великі, найвидатніші вчені й мислителі. Досить сказати, що в рядах російських учителів ми знаходимо імена видатних письменників Державіна, Крилова, Гоголя, Толстого, Тургенєва, Гончарова, Некрасова й багатьох інших.

       Із  глибини століть ідуть вимоги до вчителя. Люди завжди пред'являли до нього підвищений попит, хотіли бачити свого вчителя без всіх земних недоліків.

       В уставі львівської братньої школи 1586 р. було записано: "Дидискал або вчитель сіяючи школи томить быти благочестивий, розумний, смиренно мудрий, лагідний, воздержливый, не п'яниця, не басносказитель, не блудник, не лихоимец, не грошолюб, не чарівник, не пособитель єресям, але благочестиво поспешитель, образ благий у всьому собі представляющий не в ситцевих чеснотах, та й будуть учениці, яко вчитель їх". На самому початку XVІІ в. сформовані великі й чіткі вимоги до вчителя, які не застаріли донині.

       Я.А.Коменский  уважав, що головне призначення вчителя полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов'ю до людей, знаннями, працьовитістю й іншими якостями стати зразком для наслідування з боку учнів й особистим прикладом виховувати в них людяність. Учителі повинні бути зразком: простоти - у з й одязі, бадьорості й працьовитості - у діяльності, скромності й доброзвичайності - у поводженні, мистецтва розмови й мовчання - у мовах. А також подавати приклад "розсудливості в приватному й громадському житті".

       Із  професією вчителя зовсім не сумісні лінь, з, пасивність. Хочеш вигнати ці пороки з учнів, колись позбудься про їх сам. Хто береться за найвище - виховання юнацтва, той повинен познаться й з нічним пильнуванням і тяжкою працею, уникати бенкетів, розкоші й усього, "що послабляє дух".

       Я.А.Коменский  вимагає, щоб учитель уважно ставився до учнів, був привітн і ласкавим, не відштовхував від себе дітей своїм суворим обігом, а залучав їх отеческим розташуванням, манерами й словами. Учити дітей потрібно легко й радісно, "щоб напій науки проковтував без побоїв, без насильства, без відрази, словом, привітно й приємно".

       "Плідним  променем сонця для молодої  душі" назвав учителя К.Д.Ушинский. Учитель російських учителів пред'являв до народних наставників винятково високі вимоги. Він не із собі вчителя без глибоких і різнобічних знань. Але одних знань мало. Треба мати ще тверді з. Питання про педагогічне покликання не сходить зі сторінок педагогічної печатки. В одній з нових книг читаємо: "На жаль, і донині в педагогічних вузах при наборі студентів не проводиться діагностика їхньої педагогічної обдарованості, беруть усіх, хто витримає загальноосвітній конкурс. От чому в школи й інші навчально-виховні установи потрапило багато людей свідомо професійно збиткових, що негативно, а часом просто губительно позначається на їхніх учнях і вихованцях".

       Через професійні вимоги педагог реалізується як працівник, що виконує свої обов'язки в системі виробничих відносин. На наших очах відбувається помітна трансформація навчальних закладів у виробничі установи, що надають "освітні послуги" населенню, де діють плани, контракти, трапляються страйки, розвивається конкуренція - неминучий супутник ринкових відносин. У цих умовах особливу важливість здобувають людські якості педагога, які стають професійно значимими передумовами створення сприятливих відносин в учебно-виховному процесі.

       У ряді цих якостей людяність, доброта, терплячість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, повага до людей, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба до спілкування, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, стриманість, достоїн-ство, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура й багато хто інші.

       Обов'язкове для вчителя якість - гуманізм, тобто  відношення до зростаючої людини як вищої  цінності на землі, вираження цього відношення в конкретних справах і вчинках. Гуманні відносини із із інтересу до особистості учня, зі співчуття учневі, допомозі йому, поваги його думки, стану особливостей розвитку, з високої вимогливості до його навчальної діяльності й заклопотаності розвитком його особистості. Учні бачать ці прояви й випли-вають їм спочатку неусвідомлено, поступово здобуваючи досвід гуманного відношення до людей.

       Учитель - це завжди активна, творча особистість. Він виступає організатором пов-сякденного життя школярів. Будити інтереси, вести учнів за собою може тільки людина з розвитий волею, де особистої активності приділятися вирішальне місце. Педагогічне керів-ництво таким складним організмом, як клас, датський колектив, зобов'язує вихователя бути винахідливим, кмітливим, наполегливим, завжди готовим до самостійного дозволу будь-яких ситуацій. Педагог - зразок для наслідування, що спонукує учнів випливати за ним, рівнятися на близький і доступний для наслідування зразок.

       Професійно  необхідними якостями вчителя є витримка й самовладання. Професі-онал завжди, навіть при самих несподіваних обставинах (а їх буває чимало), зобов'язаний зберегти за собою провідне положення в навчально-виховному процесі.

       Ніяких  зривів, з і безпорадності вихователя учні не повинні почувати й бачити. Ще А.С.Макаренко вказував, що вчитель без гальм - зіпсована, некерована машина. Потрібно це з постійно, контролювати свої з і поводження, не опускатися до образ на учнів, не нервувати по дрібницях. Щиросердечна чуйність у характері вчителя – своєрідний барометр, що дозволяє йому почувати стан учнів, їхній настрій, вчасно приходити рятуйте ! , хто в ній найбільше бідує. Природний стан з – професійне занепокоєння за сьогодення й майбутнє своїх вихованців. Такий учитель усвідомлює свою особисту відповідальність за долі підростаючого покоління.

       Невід'ємна професійна якість учителя - справедливість. За родом своєї діяльності педагог змушений систематично оцінювати знання, уміння, учинки учнів. Тому важливо, щоб його оцінні судження відповідали рівню розвитку школярів. По них учні із про об'єктивність педагога. Ніщо не зміцнює моральний авторитет педагога, як його вміння бути об'єктивним. Упередження, упередженість, суб'єктивізм учителя дуже шкодять справі виховання. Сприймаючи учнів крізь призму власних оцінок, необ'єктивний педагог ставати бранцем схем й установок. До загострення відносин, конфлікту, невихованості, зламаної долі - рукою подати. Вихователь зобов'язаний бути вимогливим. Це найважливіша умова його успішної роботи. Високі вимоги вчитель колись пред'являє до себе, тому що не можна жадати від інших того, чим не володієш сам. Педагогічна вимогливість повинна бути розумної. Майстри виховання враховують можливості особистості, що розвивається.

       Нейтралізувати  сильна напруга, що є присутнім у педагогічному процесі, допомагає вихователеві почуття гумору. Недарма говорять: веселий педагог навчає краще похмурого. У його арсеналі жарт, примовка, прислів'я, удалий афоризм, дружня шпилька, посмішка - усе, що дозволяє створити в класі позитивне емоційне тло, змушує школярів дивитися на себе й на ситуацію з комічної сторони. Окремо варто сказати про професійний такт педагога як особливого роду вмінні будувати свої відносини з вихованцями. Педагогічний такт - це дотримання почуття міри в спілкуванні з учнями. Такт - це концентроване вираження розуму, почуття й загальної культури вихователя. Серцевиною педагогічного такту виступає повага до особистості вихованця. Розуміння воспитуемых застерігає вчителя від безтактних учинків, підказуючи йому вибір оптимальних засобів впливу в конкретній ситуації. Чим ближче до нашого часу, тим вище вимоги суспільства до вчителя. В.Сухомлинский, що творив в 70-і роки, на перше з висував виховний аспект діяльності вчителі. Яким би "очищеним" від виховання не було навчання, уважав він, воно є насамперед моральним формуванням людської особистості. Ні, не може й не повинне бути навчання, "непричетного" до виховання. Учитель виховує не тільки ідеями, закладеними в знаннях, але й тим, як він несе їх у клас. У навчанні взаємодіють не тільки розуми. Душу вчителя стикається з душею учня.

       Є в процесі навчання особлива магія. Вона - у напрузі волі вчителі й волі учня. Треба відчути опір матеріалу, щоб відчути всю принадність отриманого результату.

       Сполучення  трьох величин: учитель - предмет - учень - таїть у собі небезпека. Від того, як з відносини в системі "учитель - учень", значною мірою залежить доля предметів. Це не омана, а факт: не можна любити математикові, не випробовуючи більших симпатій до вчителя математики. Неможливо з мистецтво, не розуміючи вчителя літератури. Методичні хитрування, звичайно, важливі, без них до розуму нинішнього учня не достукаєшся. Але є речі й поважнее їх: "Від живого, жагучого, хоча й не зробленого у своїх якостях, - від живого й життя йде. Учитель - не ангел із крильцями, і не з херувимчиками має він справа. Від ангела до ненависного всіма людини у футлярі, склеєному із приписань начальства, - один крок. Не ангел, не душу у футлярі, не особливого роду істота, начебто спеціально породжене для повчань, а також виправлення нещасних дітей, - жива, земна, грішна людина, зрозуміла дітям й у достоїнствах своїх, і в пороках, нескутий - розкритий для дітей". Ці проникливі рядки про вчителя написав С.Соловейчик. Поспішаємо погодитися з ним беззастережно, додавши лише одну примітку: пристрастю й людяність не замінити науку, але зробити останню доступної, відчутної, зримої для дитини можна... лише пристрастю й людяністю.