Засновницькі документи

Законодавець шляхом розмежування засновницьких договорів і договорів  про заснування товариств відповідних  видів підкреслює різницю у правовому  статусі засновників (учасників) "товариств  осіб", до яких належать повні та командитні товариства, та "товариств  капіталів" - акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Адже, на відміну від останніх, в яких засновники (учасники) можуть і не брати безпосередньої участі в діяльності товариства, обмежуючись вирішенням організаційних питань на загальних зборах і доручаючи здійснення оперативно-господарської діяльності найманим представникам виконавчого органу управління, учасники повного і командитного товариств "здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність" в обов'язковому порядку. Оскільки учасники таких товариств безпосередньо виходять на ринок, детальна правова регламентація відносин між ними як з приводу організації, так і функціонування товариств має принципове значення. Дія засновницького договору після державної реєстрації (створення) відповідної юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Договір для того, щоб вважатися засновницьким і, відповідно, установчим документом, повинен не просто регулювати відносини між засновниками (учасниками) корпоративної юридичної особи з приводу її створення і функціонування. Правовий статус цієї юридичної особи повинен обумовлювати обов'язкову особисту спільну участь її засновників в діяльності, що нею здійснюється. Саме це характерно для повних та командитних товариств . Інакше договір, що укладається між засновниками (учасниками) з приводу створення юридичної особи, наділення її майном тощо, є договором про заснування і установчим документом не вважається.

Загальні реквізити засновницьких  договорів містяться у ГК України. Згідно з ч. З ст. 57 цього Кодексу ( також ст. 88 ЦК України) у засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Для окремих суб'єктів  законодавство конкретизує ці загальні вимоги. Так, відповідно до ч. 2 ст. 82 ГК України установчі документи  господарського товариства (для повного  і командитного товариств таким  документом є саме засновницький  договір) повинні містити відомості  про вид товариства, предмет і  цілі його діяльності, склад засновників  та учасників, склад і компетенцію  органів товариства та порядок прийняття  ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність  або кваліфікована більшість  голосів, інші відомості.

Засновницький договір повного  і командитного товариства, крім зазначених вище відомостей, повинен визначати  розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

У засновницьких документах про створення акціонерного товариства повинні бути дані про види акцій, які воно випускатиме, їх номінальну вартість та кількість співвідношення різних видів акцій.

Засновницький договір повинен  укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає  його подання для здійснення державної  реєстрації повного та командитного товариств. Як уже зазначалося вище, він є консенсуальним і набуває чинності з моменту досягнення його сторонами згоди з усіх істотних умов.

Як правило, установчий договір складається з таких головних розділів:

1. Преамбула.

2. Предмет договору.

3. Назва та місцезнаходження фірми.

4. Загальні положення договору.

5. Юридичний статус фірми.

6. Статутний фонд і вклади учасників (засновників).

7. Права та обов’язки учасників (засновників).

8. Майно фірми. Розподіл прибутку.

9. Порядок виходу зі складу учасників.

10. Форс-мажор.

11. Розв’язання суперечок.

12. Умови припинення (розірвання) договору.

13. Умови та строки набуття договором чинності.

14. Інші умови.

До основних прав учасників  товариства належать:

1) право брати участь  в управлінні товариством у  порядку, визначеному в установчому  документі, крім випадків, встановлених  законом;

2) право брати участь  у розподілі прибутку товариства  та одержувати його частину  (дивіденди);

3) право виходу у встановленому  порядку з товариства;

4) право здійснювати відчуження  часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію  про діяльність товариства у  порядку, встановленому установчим  документом (ст. 116 ЦК).

Основними обов'язками учасників  товариства є:

1) додержуватися установчого  документа товариства та виконувати  рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання  перед товариством, у тому числі  пов'язані з майновою участю, а  також робити вклади у розмірі,  в порядку та засобами, що передбачено  установчим документом;

3) не розголошувати комерційну  таємницю та конфіденційну інформацію  про діяльність товариства;

4) брати участь у розподілі  витрат та збитків, а також  нести відповідальність перед  третіми особами в порядку,  передбаченому законодавством (ст.ст. 117 і 123 ЦК).

Зміна чи розірвання засновницького договору до моменту реєстрації товариства здійснюється на загальних підставах, у силу норм ст. 516—523, 598—609 ЦК.

Зміна у складі учасників  договору відбувається в разі виходу, виключення чи вибуття учасника (ст.ст. 125—131 ЦК).

Учасник товариства за загальним  правилом може вийти з нього незалежно  від згоди інших учасників. Однак  законом може бути встановлено порядок  виходу з товариства. Зокрема, учасник  повного товариства, яке було створено на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше, ніж за 3 місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий  вихід учасника з повного товариства, що засновано на певний строк, допускається лише з товариства з обмеженою  відповідальністю.

Законом передбачено випадки, коли особа може втратити право участі у товаристві. Згідно зі ст. 149 ЦК, звернення  стягнення на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою  відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Зміна учасників відбувається також у разі відчуження учасником  своєї частки третім особам, або  ж у разі, якщо частка переходить правонаступникові юридичної особи (при реорганізації) чи спадкоємцеві фізичної особи (ст. 129 і 148 ЦК).

Припинення засновницького договору відбувається внаслідок ліквідації створеної на основі нього юридичної  особи або в разі визнання договору недійсним. Визнання засновницького договору недійсним має наслідком визнання недійсним факту державної реєстрації юридичної особи та ліквідацію останньої.

 

3. Статут підприємства.

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства - це його мала конституція, його основний внутрішній закон.

Завдання статуту - дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм, управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком.

Таке призначення статуту виявляється  і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей).

1. Найменування та місцезнаходження  фірми.

2. Загальні положення.

3. Предмет, цілі та напрями  діяльності фірми.

4. Юридичний статус фірми.

5. Майно фірми.

6. Фонди фірми.

7. Виробничо-господарська діяльність.

8. Зовнішньоекономічна діяльність.

9. Прибуток фірми та його розподіл.

10. Відшкодування збитків.

11. Органи управління та контролю фірми.

12. Організація та оплата праці.

13. Компетенція та повноваження  органів трудового колективу.

14. Облік та звітність.

15. Припинення діяльності фірми  (реорганізація та ліквідація).

Всі ці розділи мають міститися  у статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Разом із тим, деякі  розділи можуть об’єднуватися, а  “наповнення” цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників.

У найменуванні підприємства зазначають його вид (завод, фабрика  та ін.), форму підприємства (індивідуальне, колективне, державне тощо) та ін.

До особливостей діяльності підприємства (які теж можуть зазначатися  у статуті) відносять положення  про трудові відносини, що виникають  на основі членства, повноваження, порядок  створення та раду підприємства, товарний знак тощо.

Майно підприємства – його основні та оборотні фонди, а також  інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Основними джерелами формування майна підприємства є:

1. грошові та матеріальні внески засновників;
2. доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;
3. доходи від цінних паперів;
4. кредити банків та інших кредиторів;
5. капітальні вкладення і дотації з бюджету;
6. доходи від роздержавлення та приватизації власності;
7. придбання майна іншого підприємства.

У разі організації підприємства у сфері банківської діяльності або різних товарів тощо статут доповнюється окремими додатковими положеннями, зафіксованими у відповідних  законах.

Статут підприємства затверджує власник (або власники) майна –  засновник (або засновники) підприємства.

Статут відрізняється від засновницького договору тим, що він врегульовує відносини між учасниками товариства (в тому числі корпоративні) з моменту його державної реєстрації і до моменту припинення, а також питання правового статусу товариства. Засновницький договір, поряд із корпоративними, врегульовує відносини між учасниками ще до створення та реєстрації юридичної особи, які мають зобов'язальний характер. Ще однією ознакою є те, що статут, на відміну від засновницького договору, за своєю юридичною природою є локальним нормативним актом. Засновницький договір ознак нормативності не має.

 

Список використаної літератури

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

Библиотека >> Гражданское право >> Цивільне право України Р. О. Стефанчук

Підприємницьке право. Старцев О. В. О. В. Старцев

Підприємницьке  право

Навчальний посібник

Київ 
Істина 
2006

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка

підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298

с.

Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного

вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

 

5. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред.

С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.

 

 

http://www.academia.org.ua/?p=442