Розвиток соціальної відповідальності бізнесу в Україні

РОЗВИТОК  СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ  ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇЇ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ

Шаповал В.М., к.е.н., доцент

Державний вищий навчальний заклад «Національний  гірничий університет»

У статті проаналізовано основні проблеми формування та перспективи  розвитку соціальної відповідальності бізнесу  в Україні. Зокрема  виявлено ряд негативних чинників, що стримують  формування соціально  відповідальної поведінки; обґрунтовано найбільш імовірні сценарії розвитку соціальної відповідальності бізнесу в майбутньому  та необхідність її державної підтримки  в умовах України. Окреслено завдання основних акторів  процесу реалізації соціальної відповідальності бізнесу в Україні, які ураховують не лише завдання держави  та бізнес-співтовариства, але й окремих  індивідів, як членів суспільства, оскільки лише комплексне вирішення  сформульованих завдань  сприятиме підвищенню рівня соціальної відповідальності українського бізнесу. 
Ключові слова: соціальна відповідальність бізнесу, проблеми, чинники, вплив, державна підтримка, завдання, розвиток.

Main problems of creation and perspectives of social responsibility of business in Ukraine are analysed. Negative factors which hold back of stimulation of social responsible behaviouris indicated; there are substantiated the most probable scenarios of social responsibility development in future and necessity of its governmental support in Ukraine. The tasks for main actors of social responsibility realization in Ukraine are identified. They take into account not only tasks for government and business associations, but also interests of individuals as a members of society, because only complex solution of formulated tasks will favour increase of social responsibility level. 
Key words: social responsibility of business, problems, factors, influence, governmental support, tasks, development.

Як відомо, потрапляючи  у ситуацію соціальної безвиході, людина вимушена реалізувати усі наявні у неї об’єктивні і суб’єктивні  ресурси для стабілізації свого  становища. Те ж саме відноситься  і до поведінки підприємців, які  для досягнення рентабельності і  навіть простого виживання змушені  звертатися до тіньових схем. Зарубіжний досвід доводить значимість соціальних чинників у стимулюванні підприємницької  прозорості і поступової прихильності принципам соціальної відповідальності і соціального бізнес-партнерства  з державою. Оскільки в соціальних проблемах розвитку сучасної України  виявляються усі проблемні чинники, тому становлення розвинутої економіки  у нашій країні безпосередньо  пов’язане із формуванням соціальної відповідальності бізнесу, із зміною соціальної політики взагалі.

Категорією «соціальна відповідальність бізнесу» в Україні  почали оперувати з тих пір, як 16 грудня 2005 року в Києві був підписаний Меморандум про соціальну відповідальність бізнесу в Україні, який визначає принципи і завдання соціально відповідального  бізнесу. Під документомпоставили  підписи представники різних підприємницьких  структур, міжнародних і громадських  організацій. Тоді ж було оголошено  про початок всеукраїнського  руху – так званого Форуму соціальної відповідальності бізнесу в Україні [1; 2].

Організатори  цього руху виходили з того, що відповідальне  ставлення компанії до своєї продукції  чи послуг, до споживачів, персоналу, партнерів, її активна соціальна позиція  як співтовариства «корпоративних громадян», які беруть участь у вирішенні  гострих соціальних проблем, є нагальною вимогою часу. У свою чергу, прагнення до таких високих суспільних ідеалів неодмінно позначиться на іміджі компанії і, відповідно, підвищить її конкурентоспроможність на ринках товарів і послуг, що, зрештою, призведе до підвищення конкурентоспроможності як окремих регіонів, так і суспільства у цілому.

Як показує  досвід останніх років, вплив на становлення  соціальної відповідальності вітчизняного підприємництва справляють не лише національні  й історичні традиції, що склалися в країні, політична, й економічна ситуація, але і відсутність єдиних орієнтирів соціальної політики, зокрема:

– відсутність у країні ідеології соціально відповідального підприємництва (взагалі, відсутність вірного розуміння самого терміну «соціальна відповідальність бізнесу», оскільки ця проблема для України відносно нова і, відповідно, відсутність розуміння того, що соціальна відповідальність для бізнесу вигідна, і, як наслідок, відсутність налагодженого механізму реалізації соціальної відповідальності бізнесу);

– відсутність сформованого і впливового сектору громадянського співтовариства, який би цілеспрямовано просував принципи соціальної відповідальності бізнесу у країні, а також спеціалістів, здатних розвивати цей напрямок, що пояснюється, насамперед, особливостями та рівнем свідомості громадян України, а також економічним положенням населення;

– відсутність чітких правових меж реалізації соціальних бізнес-інвестицій, розвитку соціального партнерства взагалі, відповідно до цього, вимушений характер, зокрема під тиском влади, соціальної відповідальності бізнесу, поширення на усіх рівнях державної влади практики маніпулювання, використання бізнесу (як великого, так і середнього, і малого) для здійснення одноразових, не завжди стратегічних і соціально важливих цілей;

– відсутність економічної зацікавленості вітчизняних підприємств (компаній) у реалізації принципів соціальної відповідальності, що пов’язано, насамперед, з характером чинного законодавства і роллю держави;

– значна варіативність форм соціальної діяльності на різних підприємствах (на жаль, кожне вітчизняне підприємство шукає власний баланс між економічною ефективністю і соціальною необхідністю);

– відсутність прозорих процедур розробки соціальної політики, залежність форм і методів соціальної діяльності підприємств від особистих здібностей й інтересів керівників і власників;

– висока диференціація соціальних корпоративних пільг, які, як правило, орієнтовані лише на окремих працівників підприємства;

– відсутність системи соціальної (нефінансової) звітності на підприємствах і, як наслідок, відсутність інформації про соціальну діяльність бізнес-співтовариства;

– значний розрив між бізнесом і державою щодо розуміння пріоритетів соціальної відповідальності;

– відсутність комплексних досліджень соціальної відповідальності вітчизняного бізнесу (на жаль, вивчаються лише окремі її аспекти – благодійність, спонсорство).

Багато з цих  чинників, які негативно позначаються не лише на формуванні соціально відповідальної поведінки, але й на розвиткові підприємництва взагалі, пояснюється тим, що останнім часом в Україні зростає протистояння держави і підприємницьких кіл. Свідоцтвом цього є і динаміка зміни індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom 2010)(табл. 1).

Таблиця 1

Місця окремих країн  за індексом економічної  свободи у 2003–2010 рр.

Примітка. Складено на підставі даних Index of Economic Freedom.  

За рівнем економічних  свобод у 2010 році Україна посіла 162-е  місце із 179 країн світу. Серед  колишніх республік СРСР гірші показники  лише у Туркменії. У Росії, наприклад, 143 місце, у Білорусі – 150, у Молдови  – 125. Досить стійкі позиції в рейтингу займають країни Балтії та Східної  Європи: Естонія (16), Литва (29), Чехія (34), Латвія (50), Польща (71). Це також найгірший  результат у Європі: серед усіх європейських країн Україна посіла 43-є місце, тобто останнє.

Варто зазначити, що показники України знижуються п’ятий рік поспіль. Лише за останній рік в країні зменшилися сім із десяти свобод. До найбільших проблем  відноситься корупція, недосконалість фінансової системи, бюрократичні перешкоди, які ускладнюють комерційні операції і створення бізнесу. Неефективними  й обтяжливими лишаються регуляторні  і правові межі. Майже не спостерігається  прогресу в залученні іноземних  інвестицій: зарубіжних інвесторів лякає  корупція, яка, на жаль, поширилася серед  усіх верств суспільства і рівнів влади, а також проникла в усі  сфери економіки. Через бюрократичні бар’єри іноземним інвесторам недоступна значна кількість секторів економіки, а укладені з ними угоди не завжди захищені правовою системою, якій не вистачає незалежності і повноважень. Усе  це свідчить про те, що Україна лишається  позаду інших, насамперед європейських, країн у сфері створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва та боротьби з корупцією. Звичайно, така ситуація не може не впливати на становлення  соціальної відповідальності українського бізнесу.

Як уже зазначалося, в Україні відсутня державна політика щодо розвитку соціальної відповідальності бізнесу. На жаль, влада сприймає соціальну  відповідальність бізнесу досить однобічно, як «соціальне партнерство», «соціальний  діалог», «благодійність». Результатом цього є недостатня підтримка соціальних програм і проектів підприємств органами державної влади, відсутність відкритого діалогу щодо розробки належних стимулів для бізнесу, який прагне у своїй діяльності реалізувати принципи соціальної відповідальності.

Сьогодні соціальна  відповідальність бізнесу сприймається українськими підприємцями скоріше  за все як маркетингова або PR-технологія, обмежується соціальними акціями  і, відповідно, у такому вигляді не може сприяти сталому розвитку як на мікро-, так і на макрорівні, а  також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств у довгостроковій перспективі. Зокрема, увага до таких  акцій підвищується, як правило, перед  виборчими кампаніями. Такі передвиборні пожертвування здійснюються з метою  одержання певних політичних чи економічних  дивідендів. Але мало хто з представників  бізнесу замислюється про те, що, зрештою, такий підхід не завжди виправдовує  надії й очікування зацікавлених сторін і може негативно позначитися  на репутації бізнесу.

Крім того, багато вітчизняних підприємств не бажають  відкрито заявляти про те, що вони займаються соціальною відповідальністю, тим більше не лише з моральних причин, але  й для покращення свого іміджу та з чисто бізнесових інтересів. Така ситуація обумовлена наступним. По-перше, вона віддзеркалює в цілому негативне  ставлення громадян до бізнесу в  українському суспільстві. По-друге, здійснення будь-яких соціальних заходів може бути розцінене як ознака того, що вони приховують свій прибуток. Українські компанії намагаються уникнути публічності  соціально відповідальної діяльності, щоб не привертати увагу податкових органів та органів місцевої влади, які можуть бути зацікавлені у  примусовому їх залученні до вирішення  соціальних проблем окремого регіону  чи країни у цілому.

На жаль, перелічені проблеми і суперечності значно посилилися в умовах кризи. Сьогодні уже можна  констатувати, що українська криза  виявилася самою складною як на території  країн СНД, так і в центральній  і східній Європі. Як показують  результати дослідження, це викликано  і проблемами передкризового розвитку, і структурними дисбалансами, які  накопичувалися в Україні протягом тривалого періоду, і відсутністю  чіткого плану реформ. На жаль антикризова  політика виявилася також неефективною. Це призвело до наступного. Деякі бізнесмени, для яких соціальна відповідальність була чимось на кшталт моди, почали розглядати її не як інструмент підвищення конкурентоспроможності, а як певний тягар і, відповідно, скоротили свої програми, а також  соціальні інвестиції. Інші компанії перенесли заплановані проекти  на більш пізній період і зосередилися на закріпленні існуючих результатів  і підтримці уже перевірених  проектів, які добре себе зарекомендували. Окремі компанії, в яких принципи, процедури  та інструменти соціальної відповідальності є частиною їх стратегій, можливо, деякою мірою лише модифікують їх разом  з іншими елементами своїх стратегій. А самі сміливі і стійкі компанії планують нові заходи і програми у  сфері соціальної відповідальності бізнесу.

Варто підкреслити, що криза, створюючи досить серйозні проблеми, має певні властивості, які дозволяють говорити про неї  як про істотний ресурс розвитку. Що стосується соціальної відповідальності, то, по-перше, криза дає можливість відмовитися від неефективних програм  і проектів; по-друге, обумовлює прозорість проектування соціальних програм, що зрештою  передбачає перехід від одноразових  проектів до довгострокової стратегії. Крім того, криза може допомогти  соціальній відповідальності перестати  бути допоміжним PR-ходом і надасть  можливість компаніям (тим, які ще цього  не зробили) усвідомити всю важливість ведення бізнесу на принципах  соціальної відповідальності. А також, за необхідності, об’єднати зусилля  і ресурси та шукати креативні форми співпраці, у тому числі використовувати нефінансові ресурси компаній: технології, знання, волонтерів.