Основи формування та вплив різних факторів на формування прибутку

     Оскільки  прибуток є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори  діяльності підприємства. Залежно від  рівня дії та способу  впливу вони поділяються на макроекономічні  та мікроекономічні .

     До  макроекономічних належать ті фактори , що характеризують ситуацію на ринку, тобто рівень попиту та пропозиції.

     Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи : техніко-економічні  та комплексні.

     Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій, чи іншій галузі. Розглянемо її на прикладі основної галузі – промисловості . На прибуток у промисловості впливають такі фактори:

   –обсяг  виробництва товару;

   –ціна за одиницю продукції;

   –собівартість одиниці продукції.

     В інших галузях ці фактори практично  ідентичні . Таким чином виділяють  три узагальнюючі фактори : обсягів, ціновий , собівартісний. Обсяг продажу  і ціна діють на прибуток прямо  пропорційно, а собівартість - обернено. Ці фактори впливають на фінансові результати як окремо, так і в сукупності. Їх сукупна дія відображається  в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (робіт, послуг).

     Обсягів, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючим. В них у кінцевому підсумку відображаються  показники виробництва і реалізації продукції. У свою чергу на них впливає безліч первинних факторів, Цей вплив має системний характер, пов’язаний з підпорядкованістю факторів між собою. Система факторів формування фінансових результатів зображена на pис. 1.3.

Рис.1.3 Система факторів формування балансового  прибутку 

     Прибуток чи збиток підприємства установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

     Обсяг виробництва залежить від трьох  груп факторів, які характеризують складові елементи виробничого процесу , а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку відокремлюються  два види факторів - екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондоозброєність і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих; інтенсивними - фондовіддача і матеріаловіддача, продуктивність праці [12, с. 98]

     Ціна  є визначальним фактором формування фінансових ресурсів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля  на ліцензію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості є передумовою зростання прибутку і є завжди доцільним. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості, бо це може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого – не вести до значного зростання ціни, що також негативно відіб’ється на реалізації.

     На  собівартість впливають структурні й відповідні техніко- економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості : вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива та енергії, заробітна плата та нарахування на неї , вартість утримання та експлуатації обладнання , накладні та інші витрати.

     Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі технік - економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-економічних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності , поліпшення якості продукції.

     Вплив технічного вдосконалення виробництва  на прибуток доволі складний. Розроблення  і впровадження нової техніки  і сучасних технологій потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому  є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішого обладнання  має випереджати зростання  витрат. Безпосередній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори : зростання обсягу виробництва, певне зростання цін.

     Таким чином, формування фінансових результатів  визначається широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово - господарської діяльності підприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділити ці фактори, на основі та другорядні  через те що вони в сукупності складають цілісну систему. Кожен з них може як забезпечити високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

     Своєчасне дослідження та аналіз даних факторів на розмір прибутку, виявлення позитивних та негативних причин зміни прибутку, дозволяє підприємству скоригувати  розмір прибутку та відповідно управляти  ним в майбутньому періоді.

1.4 Розподіл та використання прибутку підприємством

     Розподіл  прибутку являється складовою  та невід’ємною частиною загальної  системи розподільних відносин підприємств .

     Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються  і розвиваються з розвитком суспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою. Кожний етап у взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу цього розподілу.

     По  суті розподіл прибутку слід розглядати в трьох напрямках . Він розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивного так і негативного.

     Взаємовідносини підприємства і держави з приводу  прибутку будуються на основі оподаткування прибутку. Розподіл балансового (валового) прибутку між державою і підприємством є першим етапом його розподілу.

     Досить  суттєвим є те , що податком на прибуток оподатковується не той прибуток, який відображає результат фінансово - господарської діяльності і показаний в бухгалтерській звітності. Вихідною базою для вирахування оподаткованого прибутку являється валовий прибуток як алгебраїчна  сума прибутку від реалізації продукції, прибутку від реалізації власності і доходів від не реалізованих операцій. В решті решт, прибуток, який підлягає оподаткуванню, помітно відрізняється від фактичного фінансового результату господарської діяльності. При цьому не рідко нарахований податок на прибуток перевищує суму балансового прибутку.  Тобто джерелом сплати такого податку разом з прибутком служать і оборотні кошти.

     У результаті розподілу кожний з учасників  одержує свою частку прибутку. Пропорція  розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе  значення для забезпечення державних  потреб і потреб підприємств.  Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому- це перший етап розподілу прибутку.

     Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються  під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання.

     Найчастіше  дрібні власники не мають у своєму розпорядженні достатніх коштів для фінансового оздоровлення підприємства, але і продавати свої акції  не поспішають. То ж у цьому випадку  доцільно було б чекати з боку держави пільгове оподаткування прибутку.

     Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана в додатку Б.

     Другий  етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні  підприємств, після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди  : резервний, розвитку й удосконалення  виробництва, соціальних потреб, заохочення. Підприємства розподіляють прибуток, що залишається у їх розпорядженні , за напрямами використання на власний розсуд.

     У процесі прийняття рішень про  розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення  у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів для виробничо-технічного та соціального розвитку матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків). Також з цього прибутку сплачуються деякі податки в місцеві бюджети і стягуються економічні санкції.

     В умовах ринкового господарства держава  не втручається в процес розподілу  прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Розподіл прибутку , що залишився у розпорядженні підприємства, регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в звітній політиці. Деякі аспекти розподільчого процесу фіксуються в уставі підприємства.

     До  витрат, пов’язаних з розвитком  виробництва і фінансуються з прибутку, відносяться : витрати на науково-дослідні, проектні , дослідно-конструкторські і технологічні роботи, фінансування розроблення і освоєння нової продукції і технологічних процесів, затрати на вдосконалення технології і організації виробництва, модернізацію обладнання, затрати пов’язані з технічним переозброєнням та реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємства і будівництвом нових об’єктів. До цієї ж групи відносять витрати по погашенню довгострокових кредитів банків. Накопичений прибуток може бути використаний для вкладів в статутні капітали інших підприємств, довгострокові і короткострокові фінансові вклади – ці напрями також вважаються використанням прибутку на розвиток.

     Розподіл  прибутку на соціальні потреби включає  в себе витрати по експлуатації соціально побутових об’єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування об’єктів невиробничого призначення , проведення різноманітних соціальних заходів (оздоровчих, культурно-масових).

     До  витрат на матеріальне заохочення відносяться: виплати (премій за особливі досягнення в праці, витрати на надання матеріальної допомоги, одноразові виплати ветеранам, пе5нсіонерам, різноманітні компенсації.

     Весь  прибуток, що залишається у розпорядженні  підприємства, розподіляється на прибуток, який нагромаджується , і прибуток , що йде на споживання . Якщо прибуток не витрачається на споживання , то він залишається на підприємстві як нерозподілений прибуток і збільшує розмір власного капіталу підприємства, що збільшує фінансову стабільність підприємства і свідчить про наявність джерела для майбутнього розвитку.

     Важливу роль в забезпеченні фінансової стійкості  підприємства відіграє і розмір резервного капіталу. В ринковому господарстві відрахування в резервний капітал  носять першочергове значення, з якими пов’язана готовність підприємства до ризиків, з якими пов’язана підприємницька діяльність та дає можливість при відсутності прибутку в поточному році покриття непередбачених витраті збитків без ризику втрати фінансової стабільності.

     За рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних виробничих і соціальних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів, здійснюються безпосередньо. Зупинимось детальніше на головних фондах грошових коштів, що формуються на підприємстві у процесі використання чистого прибутку. На рис.1.4. зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства.

Рис.1.4. Схема використання чистого прибутку на підприємстві..

     Фонд  нагромадження , що утворюється за рахунок  чистого прибутку , використовується на придбання і будівництво основних фондів виробничого і невиробничого  призначення і здійснення інших  капітальних вкладень, яке не носять безповоротний характер. За рахунок фонду нагромадження фінансуються витрати, які носять безповоротний характер : на проведення науково-дослідних робіт, на природоохоронні заходи, витрати на випуск цінних паперів, внески у створення інших підприємств, сплата штрафних санкцій у випадку приховування прибутку, витрати на підвищення кваліфікації персоналу, відсотки за кредит і т.д. Для контролю за рухом коштів рекомендується у складі фонду нагромадження виділяти фонд нагромадження утворений та фонд нагромадження використаний.