Об’єкти та суб'єкти промислової власності. Их особливості і характеристики

Відповідно до Закону про  промислові зразки об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення  естетичних та ергономічних потреб. Під  формою слід розуміти зовнішній контур, вид промислового виробу. Малюнок (рисунок) — зображення, контур на площині, що виконується за допомогою контурних  ліній, штрихів, світлотіньових плям в  одному або в кількох кольорах переважно на папері, тканині чи інших матеріалах. Найбільш загальною  вимогою є те, що художньо-конструктивне  рішення виробу має визначати  його зовнішню форму.

Відповідно до Закону про  промислові зразки його дія не поширюється  на об'єкти архітектури (крім малих  архітектурних форм), промислові, гідротехнічні  та інші стаціонарні споруди, друковану  продукцію як таку, об'єкти нестійкої  форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Об'ємний промисловий  зразок — це композиція, в основу якої покладене об'ємно-просторова структура, наприклад, зовнішній вигляд меблів, будь-яких машин, люстри тощо.

Площинний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене  лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально  як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини тощо.

Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивими об'ємним і площинним  зразкам, наприклад, зовнішній вигляд інформаційного табло, виставочної  конструкції композиції, будівельної  оздоблювальної плитки тощо.

Розрізняють однооб'єктні  і багатооб'єктні промислові зразки. До перших належать площинні двомірні — промисловий малюнок — зображення, виконане за допомогою графічних  засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий виріб —  машина, прилад); об'ємні тримірні, що є  частиною виробу, якщо вона призначена для використання з низкою виробів  і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки).

До багатооб'єктних промислових  зразків належать: набори виробів, тобто  сукупність предметів одного призначення, що в сукупності складають єдине  ціле (наприклад, комплект, гарнітур, сервіз, інтер’єр тощо).

 

1.4.  Нетрадиційні об’єкти  інтелектуальної власності.

Яскравим прикладом таких  об’єктів можуть служити топографії інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. 
Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Об'єктом правової охорони  є компонування інтегральної мікросхеми. Вона характеризується такими ознаками:

— топографія зафіксована на матеріальному носії;

— такий матеріальний носій може бути в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу;

— вона складається з елементів і з'єднань між ними;

— ці елементи з'єднані міх собою неподільно.

Компонування інтегральної мікросхеми відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого  відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості.

 

1.5.  Комерційне (фірмове)  найменування.

Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Отже, основним призначенням комерційного найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я  підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви  чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми  повинно містити вказівку, яка  відповідатиме дійсності, на організаційно-правову  форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо).

Найменування має відображати  тип підприємства — державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

До найменування фірми  не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати до комерційного найменування таке позначення, що асоціюється у  клієнтів з державною належністю підприємства.

За ЦК України комерційне найменування охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його державної реєстрації з моменту  першого використання. Комерційне найменування може використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних  бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використовується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України. 
Комерційне найменування юридичної особи може бути використане в належній їй торговельній марці.

Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від  підприємства. Проте юридична особа  може передати виключне право на використання свого комерційного найменування іншим  особам за виключною чи невиключною  ліцензією.

 

1.6. Об’єкти торговельних марок.

Торговельні марки — це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Закон України «Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг» не містить визначення підстав  чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торговельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напрошується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне  відповідати певним вимогам.

Позначення, заявлене як торговельна  марка, має бути корисним, придатним  для маркування товарів і відповідати  вимогам промислової естетики і  ергономіки. 
Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Знак повинен мати об'єктивне  вираження, що дозволяє маркувати ним  випущені вироби й упаковку, використовувати  в технічній і супровідній  документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам  промислової естетики і ергономіки, має бути милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко  запам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як торговельну марку.

Відповідно до Закону основні  функції знака для товарів  і послуг — це індивідуалізація виробленої продукції і наданих  послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості  попиту, захист інтересів сумлінних  виробників і споживачів, реклама  виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Колективні товарні знаки  Законом України «Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг» не визначаються і таким  позначенням правова охорона  не надається. Проте деякі країни реєструють колективні товарні знаки. Стаття 7 Паризької конвенції про  охорону промислової власності  містить припис, за яким країни Союзу  зобов'язані приймати заявки на колективні знаки і надавати їм правову охорону. Право на колективний знак надається  спілкам, господарським асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням підприємств, а не фізичним особам. За загальним правилом право на колективний  знак і його використання не можуть бути передані третім особам.

 

1.7. Об'єкти географічних  зазначень походження товарів.

Об'єктами прав на географічне зазначення походження товарів є позначення, що вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього. На це можуть бути різні причини: вміння виробників, їх майстерність, що визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені чинники певним чином зумовлюють попит на цей товар. Таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, щоб забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла потреба надати правову охорону географічним зазначенням походження товарів.

В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом України  «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 p., об'єктами яких є просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає  у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману  щодо дійсного географічного місця  походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Право інтелектуальної власності  на географічне зазначення виникає  з дати державної реєстрації цього  права, якщо інше не встановлене законом. Обсяг його охорони визначається характеристиками товару (послуги) і  межами географічного місця його (її) походження.

Суб'єктами цього права  є виробники товарів, асоціації  споживачів, інші особи, визначені законом.

Право інтелектуальної власності  на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної  реєстрації, і охороняється безстроково  за умови збереження характеристик  товару (послуги), позначених цим зазначенням.

 

1.8. Комерційна таємниця.

Специфічність інституту нерозкритої інформації (комерційної таємниці) полягає у тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який складає її сутність, має конфіденційний характер і надається в користування іншим особам із серйозними застереженнями. Цими та іншими чинниками зумовлюється потреба в окремому правовому інституті захисту нерозкритої інформації, оскільки вона в сучасних умовах набуває все більшої ціни як товар, що користується значним попитом. Можна було б сказати, що комерційна таємниця, у тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, що істотно підсилює ефективність патентного захисту об'єктів промислової власності. У поєднанні з патентом комерційна таємниця створює більш надійний захист об'єктів промислової власності від неправомірного використання третіми особами.

Однак проблема полягає в  тому, як забезпечити правову охорону  нерозкритої інформації, не розкриваючи  її змісту і сутності. Адже немає  що захищати — офіційної реєстрації цієї інформації не існує, охоронних  документів на неї ніхто не видає, її сутність має винятково конфіденційний характер.

Проте у ЦК України вже  визначено об'єкт правової охорони, тобто, сформульовано загальне визначення комерційної таємниці. У цьому  визначенні має бути охарактеризована та інформація, що буде складати об'єкт  правової охорони, тобто нерозкрита інформація має свої об'єкти, до яких належать технічна, комерційна, організаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва  чи будь-якої іншої доцільної суспільно  корисної діяльності.

Слід зазначити, що до комерційної  таємниці не можна відносити державну таємницю.

 

1.9. Раціоналізаторська пропозиція.

Раціоналізаторська діяльність — це найбільш поширений вид технічної  творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від  винахідництва. Проте цей вид  творчості доступний практично  кожному працівникові і тому він  за своїми масштабами перевищує винахідництво. Своїм масовим застосуванням  раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний  ефект, ніж винаходи.

Результатом раціоналізаторської  діяльності є раціоналізаторська пропозиція.

До раціоналізаторської  пропозиції за загальним правилом встановлюється три необхідні вимоги: 1) вона має  стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана; 2) має  бути новою; 3) має бути корисною підприємству, якому вона подана.

Раціоналізаторська пропозиція має стосуватися виробів, технології, задіяної техніки або складу матеріалів. Власне, це і є об'єкти раціоналізаторських  пропозицій. Це можуть бути конструктивні  вирішення виробів, технологічні процеси, тобто і способи, а також речовина (склад матеріалів). Але не треба  розуміти наведений перелік об'єктів  як обмеження раціоналізаторства. Раціоналізаторська пропозиція може стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це може бути удосконалення  медичних інструментів та апаратури, зв'язку і транспорту тощо.

Раціоналізаторська пропозиція подається тому підприємству, якому  відповідає за профілем його діяльності. При цьому немає значення, де працює раціоналізатор і чи працює він взагалі. Раціоналізаторська пропозиція стосується діяльності підприємства, якщо вона може бути використана в технологічному процесі цього підприємства, у  продукції, що ним виробляється, у  задіяній техніці або матеріалах.

 

2.  Суб’єкти промислової власності.

 

До суб’єктів права  промислової власності належать у першу чергу патентовласники  та інші особи.

Цивільний кодекс України  визначає суб’єктами права промислової  власності на зазначені об’єкти  винахідника, автора промислового зразка та інших осіб, що набули прав на ці об’єкти на підставі договору чи закону.

Винахідник – це спеціаліст, як правило, у технічній сфері, який створив винахід чи є автором корисної моделі.

Автор промислового зразка – це фізична особа, творчою працею якої створено зазначений промисловий зразок.

Патентовласниками визнаються особи, які на законних підставах володіють патентом на винахід, корисну модель і промисловий зразок. Такими можуть бути: сам винахідник, автор, роботодавець (при службових винаходах), особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту, правонаступники, договірний патентовласник (якщо патент переданий за договором за плату будь-якій фізичній або юридичній особі).