Людський капітал

  Перші дві групи витрат на навчання можна  підрахувати з достатньою точністю, моральні втрати оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різних людей. Однак слід сказати, що часом вони відіграють вирішальну роль у прийнятті рішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівень освіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.

  Очікувана віддача від інвестицій в освіту також складається з трьох груп доходів:

1. Прямі матеріальні зиски;

  1.1. Вищий  рівень заробітків протягом життя;

  1.2. Більша  можливість брати участь у  прибутках компанії;

  1.3. Більша  можливість отримувати персоніфіковані  умови оплати праці, різноманітні пільги, премії, надбавки тощо;

  1.4. Більша  можливість отримати пенсійне, медичне  страхування за рахунок підприємства.

2. Непрямі матеріальні зиски:

  2.1. Більша  можливість отримати подальші  інвестиції у власний людський  капітал з боку роботодавця  (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання іншої освіти і т.  ін.), оскільки освіта збільшує  інвестиційну привабливість найманого  працівника;

  2.2. Оздоровлення  за рахунок підприємства більш  вірогідне для висококваліфікованого  працівника, оскільки він є дорожчим  людським капіталом порівняно з низькокваліфікованими працівниками і, відповідно, про його здоров’я роботодавець піклується дужче;

  2.3. Висококваліфіковані  працівники, як правило, мають  кращі умови праці та відпочинку;

  2.4. Цінні  працівники частіше отримують  пільгові кредити та іншу допомогу  від роботодавця для створення  гідних умов життя (житло, автомобіль, телекомунікації тощо);

  2.5. Інші  непрямі матеріальні зиски.

3. Моральні зиски:

  3.1. Задоволення  від обраної професії протягом  життя (престижність, досягнення  певного соціального статусу,  самореалізація);

  3.2. Доступ  до цікавих видів діяльності, професійна творчість;

  3.3. Висока  конкурентоспроможність на ринку  праці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому;

  3.4. Задоволення  від способу життя студентів,  від самого процесу навчання та від успіхів у ньому;

  3.5. Співробітництво  з розумними та перспективними  людьми та ін.

  Щодо  очікуваної віддачі від інвестицій в освіту, то кількісно виміряти можна лише першу групу — прямі  матеріальні зиски, та й то приблизно, на рівні прогнозів. Ми, наприклад, знаємо, скільки заробляє висококваліфікований бухгалтер, але ми не можемо точно знати, скільки зароблятиме конкретний студент після закінчення університету за спеціальністю «облік і аудит». Моральні і непрямі матеріальні зиски ще важче оцінити кількісно, проте їх роль у прийнятті рішень щодо інвестування в освіту вельми значна.

  Звичайно, далеко не кожна людина, приймаючи  рішення про продовження освіти, ретельно підраховує всі пов’язані  з ним витрати та майбутні вигоди. Однак саме ці вигоди стають важливими складовими формування соціального статусу певної професії чи рівня освіти, в результаті чого виникає (або зникає) мотивація до її отримання.

 
3.3. Людський розвиток

Мета  теми — пояснити основну ідею й логіку концепції людського розвитку, способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням та людським розвитком, навчитися розраховувати Індекс людського розвитку та його складові за методологією ПРООН, з’ясувати взаємозв’язок економічного зростання, зайнятості, рівня життя, нерівності і людського розвитку, проаналізувати динаміку показників людського розвитку в Україні.

3.3.1. Концепція  
людського розвитку

  Глобальна концепція людського розвитку історично й логічно виникла на базі теорії людського капіталу й стала одним з найкращих досягнень людської цивілізації. На відміну від теорії людського капіталу, яка доводить економічну доцільність удосконалення людини саме як чинника виробництва, концепція людського розвитку виходить з первинної самоцінності розвитку людини, з того, що виробництво існує заради розвитку людей, а не люди — заради розвитку виробництва. Гуманітарна, філософська концепція людського розвитку ґрунтується на соціально-економічних показниках, а запропонований Програмою розвитку ООН (ПРООН) індекс людського розвитку визнаний у всьому світі як інтегральний показник стану соціально-економічного розвитку країни, що відображає досконалість соціально-трудових відносин.

  Концепція людського розвитку (розвитку людського  потенціалу) з’явилася й бурхливо розквітла у глобальному масштабі в останнє десятиріччя ХХ століття. Теорія людського капіталу стала саме тією ланкою, що ефективно поєднала прагматизм, що домінував у минулому столітті, «доходоцентризм» з традиційно привабливими для цивілізованих країн гуманітарними ідеями демократії, «людиноцентризму». Теорія людського капіталу стала тим підґрунтям, яке створило надійну економічну основу для швидкого й логічного поширення у світі ідей людського розвитку.

  Концепція людського розвитку як особлива теоретична система й орієнтована на практику державного управління методологія  виходить з визнання неможливості звести суспільний прогрес до зростання грошового доходу чи примноження матеріального багатства. В її основі — принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а не люди — для розвитку економіки. За жодних темпів економічного зростання суспільний прогрес неможливий, якщо не реалізовані важливі для людини можливості, серед яких ключові такі три: прожити довге й здорове життя; набути, розширювати й оновлювати знання; мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя. Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості. Матеріальний добробут розглядається лише як одна з базових можливостей вибору, але він не є найвищою метою.

  Концепції людського розвитку та людського  капіталу мають чимало спільного, проте  вони далеко не тотожні. Центральним  елементом концепції людського  розвитку є людський потенціал, який Розглянемо джерела інвестицій у людський капітал. Вкладення можуть здійснювати держава (уряд), недержавні суспільні фонди й організації, міжнародні фонди й організації, регіони, освітні заклади, підприємства, сім’ї та окремі громадяни.

  У наш  час роль держави у цій галузі дуже велика. Держава застосовує і  стимули, і примусові заходи, спрямовані на примноження людського капіталу нації. До примусових належать обов’язкова для всіх формальна шкільна освіта в установленому обсязі, обов’язкові медичні профілактичні заходи (наприклад, щеплення) тощо. Основними є заходи, що стимулюють. Уряд використовує два дійові способи для стимулювання приватних інвестицій у людський капітал, причому цей вплив здійснюється за допомогою економічних ринкових заходів. По-перше, через систему податків і субсидій держава впливає на доходи тих, хто здійснює такі інвестиції. По-друге, уряд може регулювати ціни на інвестиції в людський капітал, регулюючи ціни використовуваних для цього ресурсів. Особливо велика роль держави у двох найважливіших сферах формування людського капіталу — в освіті та охороні здоров’я.

  Дедалі  більше у створенні активів людського  капіталу зростає роль окремих підприємств. Часто вони стають найефективнішими виробниками цього капіталу, оскільки здійснюють підготовку персоналу відповідно до поточних і перспективних потреб виробництва, а також мають достовірну інформацію про перспективні напрями капіталовкладень у навчання та професійну підготовку. Однак підприємствам притаманний прагматичний підхід: вони роблять інвестиції в людський капітал лише доти, доки вони приносять економічну віддачу. Моральні зиски, інтегрований соціальний ефект від цих інвестицій є в основному суспільним благом, у розвитку якого зацікавлена держава, а не конкретне підприємство. Саме тому в цивілізованому світі держава економічними методами заохочує підприємства до інвестування в людський капітал.

  Інвестуючи  у своїх працівників, підприємства активізують їхню трудову віддачу, підвищують продуктивність праці, скорочують витрати робочого часу, зміцнюють  свою конкурентоспроможність. Кошти вкладаються в організацію професійної підготовки та підвищення кваліфікації, на профілактичні заходи для зміцнення здоров’я працівників, у цілому — на підвищення якості трудового життя. Науково-технічний прогрес потребує значних витрат, пов’язаних з оновленням знань. Формальна освіта вже давно не єдиний і недостатній метод підготовки людини навіть до трудової діяльності, не кажучи вже про весь комплекс людської життєдіяльності. Отримання диплома і початок трудової діяльності має стати не завершенням процесу освіти, а лише закінченням її загальної, попередньої стадії і початком більш спеціалізованого тривалого процесу набуття професійної кваліфікації, компетентності, загальнолюдської мудрості.

3.2.4. Аналіз зисків  і витрат 
при інвестиціях в освіту

  Виникнення  поняття «людський капітал» та інвестування у людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров’я та інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого часу. Отже, виникає необхідність вимірювання не лише обсягу поточних вкладень, а й обсягу акумульованого людського капіталу.

  Слід  одразу ж зауважити: більшість методів  економіко-статистичного та техніко-економічного аналізу вкладень у людський капітал стосується вимірювання ефективності освіти та підготовки кадрів. Основна маса досліджень припадає на сферу економіки освіти, що народилася у ході розвитку концепції людського капіталу.

  З погляду  економіки додаткові капіталовкладення  обґрунтовані лише у тому разі, коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності. А коли ні, то кошти доцільніше спрямувати на здійснення інших, прибутковіших інвестиційних проектів або ж витратити на цілі поточного споживання. З вищезазначеного випливає необхідність використання моделей економічного аналізу, що дали б змогу оцінювати ступінь ефективності інвестицій у людський капітал.

  Аналіз  ефективності інвестицій починається  з оцінки витрат на освіту та очікуваних зисків (вигод) від її отримання.

  Витрати, пов’язані з одержанням освіти, можна розділити на три групи:

3. Прямі матеріальні витрати (витрати, що здійснюються майбутнім власником людського капіталу або іншим інвестором [державою, підприємством, сім’єю]):

  1.1. Плата  за навчання;

  1.2. Витрати  на підручники, послуги бібліотеки, копіювання, канцприладдя тощо;

  1.3. Витрати,  пов’язані зі зміною місця  проживання (вартість житла, транспортні  витрати, збільшення видатків  на харчування у зв’язку з  відокремленістю від сім’ї тощо).

4. Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працювати в такому самому режимі, в якому вона могла б працювати, якби не навчалася. Отож, заради одержання освіти вона свідомо на певний час відмовляється від певних заробітків. Тому на Заході для людей працездатного віку «втрачені заробітки» вважаються витратами на освіту. Кількісно втрачені заробітки можна визначити як заробітки на роботі, яку могла б мати людина, якби вона не навчалася, мінус доходи студента (стипендія та підробітки). Якщо, наприклад, на час підвищення кваліфікації за людиною зберігається її заробітна плата за місцем роботи або стипендія приблизно така, якими були б заробітки, то людина не має втрачених заробітків, а цю частину витрат несе інвестор (той, який зберігає зарплату або виплачує стипендію).

  3. Моральні втрати:

  3.1. Втрата  вільного часу — одного з  найважливіших благ для людини, оскільки навчання, як правило,  забирає більше часу, ніж нормальний  робочий день;

  3.2. Навчання  нерідко буває важким і виснажливим  заняттям, супроводжується перенапруженістю  і стресовими ситуаціями під  час іспитів;

  3.3. Зміна  місця проживання заради отримання  освіти призводить до зміни звичного соціального оточення людини, розлуки з рідними та друзями.

  Перші дві групи витрат на навчання можна  підрахувати з достатньою точністю, моральні втрати оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різних людей. Однак слід сказати, що часом вони відіграють вирішальну роль у прийнятті рішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівень освіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.

  Очікувана віддача від інвестицій в освіту також складається з трьох груп доходів: