Ліцензійні договори

     Ліцензіар має також право на інформацію про наступні вдосконалення ліцензіатом  предмета ліцензії та їх безоплатне використання.

     Основним  правом, заради якого, власне, й укладається  ліцензійний договір, є право на винагороду та інші виплати за використання предмета ліцензії. Порядок обчислення, розмір та строки виплат встановлюються умовами ліцензійного договору.

     Права та обов'язки ліцензіата. Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг і зміст визначаються принаймні двома основними факторами — обсягом і змістом прав та обов'язків ліцензіара, передбачених договором і видом ліцензії.

     Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг та зміст зумовлюють обсяг і зміст  прав та обов'язків ліцензіара, адже не може ліцензіар передати більше прав, ніж має сам. Варто підкреслити, що права та обов'язки розподіляються між сторонами нерівномірно.

     До  основних прав ліцензіата слід віднести його право на використання об'єкта промислової власності у своїх  інтересах і в межах, обумовлених ліцензійним договором. Ліцензіат має право вимагати від ліцензіара забезпечити використання цього права як з технічного, так і практичного боку. Якщо ліцензійним договором буде передбачено, то ліцензіат може мати право на негайну і безоплатну передачу йому ліцензіаром усіх наступних удосконалень предмета ліцензії. Може бути обумовлено і право ліцензіата на першочергове одержання зазначених удосконалень.

     Коло  обов'язків ліцензіата досить широке. Основний обов'язок — виплата ліцензійної  винагороди. Складною є проблема економічного аспекту визначення розміру винагороди.

     Розмір  винагороди за використання винаходів, як правило, зумовлюється двома факторами  — обсягом виробництва і обороту  продажу ліцензованої продукції, а також обсягом прав, переданих за ліцензією .

     Однією  з умов ліцензійного договору може бути обмеження у використанні патентних  прав. До таких обмежень ліцензіар  вдається з метою уникнути конкуренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску предмета ліцензії або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використовуватиметься для певних цілей (наприклад, для виробництва ліків лише для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території. Територіальні обмеження мають місце тоді, коли ліцензіар за межами території дії договору сам бажає реалізувати предмет ліцензії. Проте, якщо у договорі територію не визначено, то слід виходити з того, що чинність патенту і ліцензії за територією збігаються[9, 96]. 

6. Види  ліцензійних платежів.

     Ціни  на предмети ліцензійних угод формуються, виходячи з очікуваних–результатів використання ліцензії, а не на основі суспільно необхідних витрат, як це відбувається при ціноутворенні на товари (послуги), тобто, на відміну від цін на матеріальні товари, ціни на предмети ліцензійних угод не визначаються їх вартістю.

     На  визначення рівня цін на предмети ліцензійних угод та вибір способу  розрахунку за надану (отриману) ліцензію впливає сукупність чинників:

     ––  техніко–технологічні — стадія розробленості (готовності) предмета ліцензії до комерціалізації; технічна новизна і цінність; галузь застосування; необхідність поставки сировини, деталей, вузлів ліцензіаром  для виробництва продукції у ліцензіата; прогнозований життєвий цикл товару; ризик розкриття технічного або іншого досягнення конкурентами;

     – комерційні — очікуваний прибуток ліцензіата; витрати на науково–технічні дослідження, що передували отриманню  досягнення; розміри капіталовкладень для виробництва ліцензійної продукції і джерела фінансування; можливий обсяг виробництва ліцензійної продукції та ціни її реалізації в країні ліцензіара і країні планованого експорту; наявність ринків збуту ліцензійної продукції, що охороняються патентами ліцензіара, а також їх місткість і тенденції розвитку; можливість використання збутового апарату ліцензіара для збуту продукції ліцензіатом; наявність конкурентних пропозицій інших фірм на купівлю (продаж) ліцензій на аналогічні або взаємозамінні об'єкти; валюта платежу;

     – правові — вид ліцензійної  угоди та обсяг прав, що передаються; надійність патентного захисту; термін угоди; інструменти державного регулювання  ліцензійної торгівлі в країні ліцензіара та особливості законодавства країни ліцензіата; умови ліцензійних угод, що можуть викликати додаткові витрати у ліцензіата та ліцензіара.

     Ціна  на ліцензію повинна забезпечувати  ліцензіату можливість отримання прибутку, що перевищує прибуток від реалізації продукції, виготовленої за аналогічними технологіями. Найпоширенішими методами визначення цін на ліцензії є:

     – за витратами ліцензіара на розробку винаходу або ноу–хау до стадії, на якій пропонується їх придбання;

     – за мінімально припустимою ціною  для розробників, нижче якої продаж ліцензії недоцільний;

     – за оцінкою витрат покупця на альтернативні  рішення для досягнення таких  само результатів, які можуть бути отримані в разі придбання ліцензії;

     – за прецедентами раніше укладених ліцензійних  угод на близькі за характером винаходи та ноу–хау.

     Ліцензійні угоди можуть передбачати різні способи виплати винагороди (форми розрахунків за користування ліцензією):

• паушальний платіж;
• роялті;
• участь у прибутку;
• передача цінних паперів;
• передача технічної документації.

     Паушальний  платіж — це виплата твердої фіксованої суми ліцензійної винагороди ліцензіару за право користування предметом ліцензійної угоди, що здійснюється ліцензіатом одночасно або в кілька прийомів до отримання економічного ефекту (прибутку) від використання ліцензії. Тож паушальний платіж являє собою фактичну ціну ліцензії. Винагорода у вигляді паушального платежу є капіталізацією роялті, тобто його достроковою одноразовою виплатою.

     Паушальний  платіж практикується при передачі супутніх ліцензій разом з поставками технологічного обладнання, при продажу ліцензії маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контроль над виробництвом ліцензійної продукції, в умовах не–відпрацьованості системи переказів прибутку тощо. В сплаті паушального платежу, як правило, більше заінтересований ліцензіар.

     Роялті — періодичні відрахування продавцю (ліцензіару) за право користування предметом ліцензійного договору, які встановлюються у вигляді фіксованих ставок, що виплачуються ліцензіатом через узгоджені з ліцензіаром періоди протягом дії ліцензійної угоди. У ліцензійних угодах ставка роялті встановлюється у відсотках від вартості чистих продажів ліцензійної продукції, обсягів виробництва, собівартості продукції або в розрахунку на одиницю продукції, що виробляється (роялті — відсоткова ставка з ціни виробленої та реалізованої продукції").

     Найпоширенішим  методом є визначення ставки роялті у відсотках від вартості продажів продукції:

     R = Rs / S × 100 %,

     де Rs — ставка роялті;

     R — річна сума роялті;

     S — річна вартість чистих продажів  без урахування непрямих податків, зборів і мита.

     За  сучасних умов майже 90 % ліцензійних  угод укладається з використанням  роялті як форми розрахунку за користування ліцензією. Ставка роялті, як правило, перебуває в межах 2—19 %, найчастіше застосовуються ставки в 3—5 %. Для деяких галузей економіки існує емпірична шкала ставок роялті, які називаються справедливими. Показники таких шкал отримуються шляхом статистичної обробки великого масиву ліцензійних угод для тих галузей, в яких ліцензійна торгівля набула найбільшої популярності. Так, для виключної ліцензії у фармацевтичній промисловості рівень справедливих ставок роялті становить 10—15 %, в хімічній — 2— 5 %, а при виробництві товарів широкого вжитку — 2—3 %. Ставки роялті можуть знижуватися за домовленістю сторін у разі зростання обсягів виробництва та реалізації ліцензованої продукції.

     Участь  ліцензіара в прибутку як форма ліцензійної  винагороди передбачає відрахування на його користь певної частки прибутку, що отримує ліцензіат на основі використання придбано ліцензії. Ця частка становить при наданні виключної ліцензії середньому 20—30 %, а простої — до 10 %.

     Передача  цінних паперів (акцій та облігацій) як форма ліцензійної винагороди, за оцінками фахівців, зустрічається  у чистому вигляді або в  комбінації з іншими формами розрахунків  приблизно в 15 % ліцензійних угод. При цьому ліцензіар отримує найчастіше від 5 до 20 % цінних паперів ліцензіата, хоча в деяких випадках ця частка може бути і значно більшою.

     Передача  технічної документації передбачає взаємне надання ліцензій (перехресне ліцензування) і в більшості випадків застосовується в поєднанні з іншими видами винагороди. Ця форм розрахунків за ліцензії широко застосовується японськими підприємцями[5]. 

7. Відповідальність  сторін за дотримання зобов'язань за договором.

     Єдиною  санкцією за порушення ліцензійних умов є анулювання ліцензії. До моменту узгодження спеціальних законів або нормативно-правових актів, що передбачають інші санкції за порушення ліцензійних умов, із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" положення цих законів та нормативно-правових актів не діють.

     Рішення про анулювання ліцензії може прийняти лише той орган ліцензування, який видав ліцензію. Рішення приймають  протягом 10 робочих днів від дати, коли було встановлено підстави для  анулювання ліцензії. Тому в тому разі, якщо таке рішення ухвалено пізніше ніж за 10 робочих днів, Ви маєте право його оскаржити в судовому порядку. Рішення про анулювання ліцензії, де мають бути вказані підстави анулювання, орган ліцензування мусить вручити (надіслати) ліцензіатові не пізніше ніж за три робочі дні від дати його прийняття.

     Наведемо  вичерпний перелік підстав для  анулювання ліцензії (див. статтю 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"):

• заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
• акт про повторне порушення ліцензійних умов з боку ліцензіата;
• рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності;
• нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;
• акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, що їх суб'єкт підприємницької діяльності подав для одержання ліцензії;
• акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній чи фізичній особі для провадження господарської діяльності;
• акт про встановлення того факту, що протягом визначеного терміну ліцензіат не повідомив про зміну даних, які було вказано в документах, доданих до заяви про видачу ліцензії;
• неспроможність ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;
• акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
• шестимісячна бездіяльність ліцензіата, який одержав ліцензію за результатами конкурсу[1].

Джерела юридичної інформації:

• статті 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-ХІІ;
• стаття 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІП;
• стаття 202 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-ІП;
• статті 7, 21, 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 № 1775-ІП;
• постанова Кабінету Міністрів України "Про експертно-апеляційну раду при Державному комітеті з питань регуляторної політики та підприємництва" від 08.11.2000 № 1669.

ВИСНОВКИ 

     Ліцензійні  договори значно відрізняються від  інших комерційних контрактів, зокрема  від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку — від договорів закупівлі-продажу і постачання товарів.