Ліцензійні договори

     Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

     1) із власником охоронного документа  не вдалося досягти угоди про  укладення ліцензійної угоди;

     2) власник охоронного документа  не зміг довести, що факт  невикористання об'єкта зумовлений  поважними причинами; 

     3) примусова ліцензія надається  на умовах невиключної ліцензії.

     Чинне законодавство України про промислову власність знає ще одну ліцензію - так звану залежну. Її сутність полягає в тому, що за певних умов власник одного патенту може просити дозволу використати об'єкт промислової власності, патент на який належить іншій особі.

     Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання об'єкта промислової  власності власнику пізніше виданого патенту за таких умов:

     1) такий дозвіл (залежна ліцензія) видається власнику пізніше виданого  патенту;

     2) залежна ліцензія видається власнику  раніше виданого патенту;

     3) об'єкт промислової власності,  призначений для досягнення іншої  мети, захищений пізніше виданим  патентом;

     4) пізніше захищений об'єкт промислової  власності має значні техніко-економічні переваги;

     5) зазначений об'єкт не може використовуватися  без порушення прав власника  раніше виданого патенту.

     Дозвіл (залежна ліцензія) надається в  обсязі, необхідному для використання об'єкта промислової власності власником  пізніше виданого патенту.

     При цьому власник раніше виданого патенту в свою чергу має право отримати ліцензію на прийнятних умовах для використання об'єкта промислової власності, що охороняється пізніше виданим патентом.

     У ліцензійному договорі зазначаються вид  ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

     Якщо  в ліцензійному договорі не зазначено  виду ліцензії, то вважається, що надається  невиключна ліцензія. 

4. Характеристика  предмета договору.

     У світовій практиці предметами ліцензійних угод в основному є винаходи, промислові зразки, товарні знаки, авторські права, ноу–хау та виключні права на використання зазначених предметів. Предметом ліцензії може бути: будь–яка розробка конструктивного, технологічного характеру; склад матеріалу, суміші або сплаву; речовини; метод лікування; методи пошуку та розробки корисних копалин; методики розрахунків (включаючи засоби математичного забезпечення та комп'ютерні програми); відомості організаційного, фінансового, управлінського характеру тощо, як ті, що містять винаходи, так і ті, що їх не мають, а також товарні знаки, промислові зразки, авторські права. При цьому предмет ліцензії повинен мати патентну чистоту, тобто юридичну властивість предмета, яка означає, що він може використовуватися в даній країні без порушення діючих на її території охоронних документів виключного права — патентів, що належать третім особам. Ліцензійні угоди, предметами яких є тільки винаходи, в міжнародній торгівлі зустрічаються доволі рідко внаслідок того, що придбання винаходу супроводжується, як правило, необхідністю імпортувати також промислові зразки та ноу–хау. За ліцензійними угодами недостатньо отримати технічну документацію на винахід, ноу–хау та допомогу щодо їх освоєння, тому необхідно також придбати право на використання винаходів. Це зумовило певну багатопредметність ліцензій на винаходи, коли одночасно з останніми купується ноу–хау, науково–технічні та інші відомості, необхідні для його результативного використання.

     Винаходом у міжнародній практиці визнається технічне рішення, яке має 1) новизну та 2) суттєві відмінності, тобто практичний засіб задоволення певних потреб. Технічне рішення вважається новим, якщо його сутність раніше не була розкрита в даній країні або за кордоном настільки, що виникла можливість його здійснення. На практиці розкриття сутності технічного рішення може відбутися внаслідок оприлюднення інформації про дослідження, демонстрації на виставках, відкритого застосування або відповідних дій конкурентів. У результаті технічне рішення може виявитися доступним для копіювання, наслідком чого є втрата ним новизни. Технічне рішення визнається таким, що має суттєві відмінності, якщо йому властива нова сукупність ознак, Що дає позитивний ефект. При цьому всі ознаки можуть бути новими; частина ознак новими, а частина — відомою; всі ознаки відомі, а їх поєднання — нове.

     Схожі однорідні винаходи називаються  аналогами, а найближчі з них  до запропонованого нового технічного рішення –— прототипом. Несуттєві  відмінності в новому технічному рішенні не дають підстав вважати його винаходом.

     Промисловим зразком у міжнародній практиці визнається нове художньо–конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній  вигляд та зовнішні ознаки. Він встановлює монополію фірми на форму (орнамент, поєднання кольорів і матеріалів) продуктів праці. На промислові зразки, як і на винаходи, видаються патенти.

     Товарний  знак — це зареєстроване в установленому  порядку, в будь–якому кольорі або  їх поєднанні, позначення, здатне відрізняти товари одних юридичних або фізичних осіб від однорідний товарів інших юридичних та фізичних осіб. Для ідентифікації послуг застосовуються знаки обслуговування. Як товарні знаки (знаки обслуговування) можуть бути зареєстровані слова, зображення, об'ємні та інші позначки та їх комбінації.

     Авторське право — це виключне право автора твору на його зміст і використання. Воно означає, що без дозволу автора або його правонаступників ніхто  не може ні в якому вигляді відтворювати або будь–яким іншим способом використовувати об'єкти авторського права. До останніх належать твори, незалежно від форми, призначення та художньої цінності (книги, картини, малюнки, плакати, фотографії, статті, брошури, доповіді, лекції тощо). Авторські права охороняються як національними законами країн, так і міжнародними угодами — Бернською конвенцією (1886 р.) та Всесвітньою конвенцією (1952 p.).

     Ноу–хау (know–how) у перекладі з англійської  означає «знаю як». Цей узагальнюючий  термін вживається для позначення різних секретів виробництва, повністю або  частково конфіденційних знань, відомостей технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі або фірмі, що їх отримують. Єдиного визначення ноу–хау на сьогодні не існує. Тому фахівці встановлюють належність певних знань, результатів і досвіду до ноу–хау через відповідність системі критеріїв, що розкривають сутність ноу–хау в міжнародній практиці. Так, до ноу–хау належать технічні, управлінські, економічні та інші знання і досвід, пов'язані з розробкою, освоєнням, виробництвом, збутом, експлуатацією, обслуговуванням, ремонтом і вдосконаленням техніки і технології, які:

• мають конфіденційний (секретний) характер, відомі обмеженому колу осіб;
• використовуються або можуть бути використані (застосовані) в господарській діяльності;
• мають комерційну цінність;
• не отримують правової охорони ані на національному, ані на міжнародному рівнях;
• не регламентуються жодними законодавчими нормами;
• потребують спеціальних знань для використання;
• можуть бути передані письмово, усно або шляхом показу (демонстрації).

     Предметом міжнародного ліцензування може бути також право використовувати  частково або повністю виключні права  ліцензіара на винаходи, промислові зразки і товарні знаки. Необхідність придбання  виключних прав виникає в основному в двох випадках. По–перше, при укладанні ліцензійних угод на виробництво нової техніки або застосування технології, в якій використані винаходи, що захищені патентами в країні ліцензіата та/або в країнах, визначених йому за ліцензійною угодою для експорту ліцензійної продукції. При цьому можливість використання виключних прав ліцензіара буде предметом ліцензійної угоди нарівні з винаходом. По–друге, при необхідності освоєння виробництва нової техніки (технології), в якій використані винаходи, що охороняються патентами в країні виробництва та/або в країнах планованого експорту, тобто коли розроблені машини, прилади, Матеріали та методи їх виготовлення не мають патентної чистоти в зазначених країнах. У даному разі предметом ліцензійних угод буде тільки право на використання виключних прав володаря патенту на винахід, що був застосований у новій техніці (технології) і тільки в тих країнах, де ці вироби не мають патентної чистоти.

     Предметом ліцензійних угод може бути також  право на використання виключних прав володаря патенту (свідоцтва) на промисловий зразок та/або товарний знак. При цьому якщо самі винаходи та промислові зразки, право їх промислового та комерційного використання можуть бути предметами ліцензійних угод, то предметами ліцензійних угод на товарні знаки є не самі товарні знаки, а тільки право їх використання.

     Патенти на винаходи та промислові зразки, сертифікати  реєстрації товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і зазначення походження або найменування місця  походження належать до промислової власності. Разом з авторськими правами остання утворює поняття інтелектуальної власності.

     За  правовою охороною ліцензії поділяються  на патентні та безпатентні. До патентних  ліцензій у широкому розумінні належать такі, предмет яких має правову охорону як у країні ліцензіара, так і в країні ліцензіата, а також у країнах визначеного за ліцензійною угодою експорту. До безпатентних належать ліцензії, які:

• мають правову охорону в країні ліцензіара, але не мають її в країні ліцензіата та в країнах, наданих для експорту за ліцензійною угодою;
• не мають правової охорони, ані в країні ліцензіара, ані в країні ліцензіата та країнах планованого експорту (ліцензії на ноу–хау завжди безпатентні) [9, 90].

5. Права й обов'язки сторін.

     Обов'язки та права ліцензіара. Ліцензіар — це будь-яка юридична чи фізична особа, що має право власності і передає будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі право на використання одного чи кількох зазначених об'єктів у певних межах. Мета ліцензіара — видати ліцензію на найвигідніших для себе умовах і, отже, знайти такого вигідного покупця. Це досить складний процес. Щоб знайти такого покупця, ліцензіар заздалегідь має підготувати ті пропозиції, які він може запропонувати покупцеві ліцензії. Вони й становлять обов'язки ліцензіара. Стороною у ліцензійному договорі може бути будь-яка особа незалежно від громадянства та інших обставин.

     Основний  обов'язок ліцензіара полягає у передачі ліцензіатові реально існуючого об'єкта промислової власності і по можливості гарантуванні його безперешкодного використання в обумовлених межах. Тому в договорі має бути також визначений предмет — що передається і на яких умовах; може бути передбачений обов'язок ліцензіара разом з предметом договору передати також і всю необхідну технічну документацію і можливо право на її розмноження ліцензіа-том. Ліцензіар має визначити територію, у межах якої діятиме ліцензія. Важливою умовою договору є строк його чинності та інші строки, що визначають сторони. Це можуть бути строки морального старіння предмета ліцензії, строк повного освоєння ліцензії та інші. Важливо також передбачити правові наслідки впливу визначених строків.

     Ліцензіар зобов'язаний не просто передати ліцензіатові предмет ліцензії, а й забезпечити  необхідні умови для найефективнішого використання ліцензії. У цей обов'язок ліцензіара входить передача всієї інформації, необхідної для виробництва продукції за ліцензією, а також надання потрібної технічної допомоги.

     Для правової оцінки таких побічних зобов'язань  слід у кожному конкретному випадку  визначити, чи є ці об'єкти і послуги  невід'ємними від предмета ліцензії, чи вони є об'єктом окремого самостійного зобов'язання, на який правовий режим  ліцензійного договору не поширюється. У такому разі має бути укладений окремий договір.

     У будь-якому ліцензійному договорі визначається коло прав ліцензіара, які кореспондують  відповідним обов'язкам ліцензіата. Передусім ліцензіар має право  вимагати від ліцензіата використання предмета ліцензії в обумовлених межах; не розголошувати змісту предмета ліцензії; не передавати предмет третім особам, якщо це не передбачено договором. Ліцензіар має право на інформацію про межі й обсяг використання предмета ліцензії та одержані ліцензіатом прибутки, а також право контролю облікової і звітної документації.