Юридичні особи як суб'єкти права влоасності

1. Юридичні особи як суб’єкти права власності.

До суб'єктів права  власності в Україні відносять:

народ України, що являє  собою єдине джерело державної  влади в республіці та здійснює права  власника через референдум, а також  через Верховну Раду України та місцеві  ради народних депутатів. Кожен громадянин, як частина народу, має право, за чинним законодавством України, користуватися  природними об'єктами для задоволення  особистих потреб;

фізичних осіб, тобто  громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які мають  рівні майнові права, якщо інше не передбачено законодавчими актами України; 
юридичних осіб - трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші організації;

Україну як суверенну й  незалежну, демократичну, соціальну, правову  державу;

інші держави, фізичних та юридичних осіб цих держав, міжнародні організації.

Взагалі, повертаючись і зупиняючись  конкретніше на праві власності  юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної  особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які  мають відокремлене майно, можуть від  свого імені набувати майнових і  особистих немайнових прав, нести  обов’язки, бути позивачами і відповідачами  в суді, арбітражному суді або третейському суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є «певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у цьому обороті»

За чинним Цивільним кодексом України  суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні  партії, об’єднання). Дещо інші правомочності  встановлені для державних юридичних  осіб, за якими майно закріплюється  на праві повного господарського відання чи на праві оперативного управління.

Перелік майнових об’єктів, джерела  формування власності юридичних  осіб передбачені в Законах України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства» «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію» «Про об’єднання громадян» та інших.

2. Особливості здійснення права   приватної власності  господарськими  товариствами.

Господарські товариства створюються  і діють на підставі Закону України  “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року, який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і  обов’язки їх засновників та учасників.

До господарських товариств  належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України “Про господарські товариства “ визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах  угоди юридичними особами і громадянами  шляхом об’єднання їх майна та підприємницької  діяльності з метою одержання  прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а  також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших  законних підставах. Отже, суб’єктом  права власності господарських  товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають  лише зобов’язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після  ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб’єктів  права власності є можливість добровільного об’єднання майна  та зусиль учасників для створення  ними нового суб’єкта господарської  діяльності.

Таким чином, для господарських  товариств характерні деякі спільні  ознаки:

1) договір учасників як підстава  виникнення;

2) наявність у товариства прав  юридичної особи, тобто створення  нової, самостійної організації;

3) виникнення права власності  товариства в цілому ( при збереженні  прав учасників зобов’язального  характеру ) на майно, передане  учасниками або одержане в  результаті власної господарської  діяльності;

4) наявність комерційної мети  діяльності ( отримання прибутків  );

5) необхідність особистої участі  члена товариства в діяльності  даної організації.

Об’єктом права власності господарського товариства відповідно ст. 12 Закону України  “Про господарські товариства” є:

- грошові та майнові внески  його членів, передані йому у  власність;

- виготовлена продукція;

- доходи, одержані від господарської  діяльності;

- майно, набуте на підставах  не заборонених законом.

Вкладами учасників і засновників  товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Закон України “Про господарські товариства” надає право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадку право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Вкладом також можуть бути об’єкти  інтелектуальної власності, які  також підлягають оцінці учасниками товариства.

3. Право власності кооперативів.

Кооператив як первинне об'єднання  громадян виступає суб'єктом виробничих відносин, які складаються між  конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних  матеріальних благ і послуг.

Урегульовані нормами  права ці відносини набувають  форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які  становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто  за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу  як юридичній особі. Отже, власність  кооперативу як юридичної особи  — це власність приватна.

Суб'єктом права власності  в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.

Як єдиний власник належного  йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів, а  члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено  законодавством або статутом кооперативу. Так, відповідно до ст. 43 Закону «Про кооперацію в СРСР» додаткову (субсидіарну) відповідальність за боргами кооперативу встановлено для членів кооперативів у сферах виробництва та послуг як додаткову гарантію їх надійної діяльності.

З усього наведеного можна  зробити висновок, що право власності  кооперативів є одним із видів  права приватної власності і  розглядається як право юридичних  осіб (кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися  і розпоряджатися належним їм майном. Суб'єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об'єднання кооперативів (спілки), а також створені ними підприємства, організації, що є юридичними особами.

Згідно із Законом України  «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1977 p.' суб'єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі) (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). Об'єднання створюється за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів за галузевою або територіальною ознакою і має статус юридичної особи. Об'єднання засновується на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом та захистом економічних інтересів кооперативів, поданням їм інформаційної, консультативно-методичної та іншої допомоги. Функції та компетенція об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах повноважень, делегованих кооперативами на установчих конференціях, з'їздах, і містяться в їх статутах. Кооперативи, які увійшли до об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів чи членів кооперативу.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 p.1 власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу, передаючи  у його власність частку майна  у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав, зокрема суб'єктами права  на майновий пай. Майнові відносини  на засадах членства в кооперативі  здійснюються за правилами зобов'язального  права, яке означає, що член кооперативу  має право вимагати частку (пай) у  майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або  ж видати на розмір паю частину  майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей2. Об'єктами права власності  кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність»3 є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Закон «Про кооперацію в СРСР» (ст. 7) передбачав, що кооперативу можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, грошові кошти та інше майно відповідно до мети діяльності. Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» і «Про споживчу кооперацію» також дають перелік об'єктів, що можуть бути у власності кооперативів, споживчих товариств їх об'єднань та спілок.

З гідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України «Про власність».

Об'єднання сільськогосподарських  кооперативів (п. 6 ст. 26 Закону України  «Про сільськогосподарську кооперацію») є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Об'єкти права власності  споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Основними джерелами утворення  кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив — самоокупне підприємство. Він  не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон  встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність  жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність  обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв'язки та ін. Це дає можливість успішно реалізовувати  завдання, поставлені перед кооперацією  у цілому.

Закон «Про кооперацію в СРСР» (ст. 7) та Закон України «Про власність» (ст. 25) поряд з доходами від реалізації продукції та іншої діяльності розглядають як джерело формування власності кооперативів грошові і матеріальні внески його членів, кредити банку, а також надходження від продажу акцій та інших цінних паперів.