Формування прибутку підприємства

Ппр = Д – Sп.р.          (1.5)

Д – дохід;

Sп.р. – витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства:

Пб = Пр + Ппр + Пін        (1.6)

Пр - прибуток від реалізації продукції;

Ппр – прибуток від  позареалізаційних  операцій;

Пін – прибуток від  іншої реалізації.

Показники оцінки прибутку:

1. Маржинальний прибуток (Пм) - це різниця між чистим  доходом підприємства та змінними  витратами, пов’язаними з виробництвом  реалізованої продукції (виконаних  робіт, наданих послуг). Він є  джерелом покриття всіх постійних  витрат підприємства:

Пм = ЧД - Сзм            (1.7)

де ЧД – чистий дохід  підприємства, грн.;

     Сзм - сума змінних витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом реалізованої продукції, грн.

2. Валовий прибуток (Пв), що обчислюється як різниця  між чистим доходом підприємства та виробничою собівартістю реалізованої ним продукції, яка, крім змінних витрат, включає ще й накладні виробничі витрати (амортизацію виробничого обладнання, опалення приміщення виробничого цеху тощо):

Пв=ЧД-Сп.в              (1.8)

де Сп.в - виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Операційний прибуток, або прибуток від операційної  діяльності підприємства (По.д) являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов’язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді. Він визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, втрат на збут та інших операційних витрат:

По.д = Пв + Дін.о - Вадм, - Взб - Він.о        (1.9)

 де Дін.о - інший операційний дохід, грн.;

       Вадм- адміністративні витрати, грн.;

       Взб - витрати на збут, грн.;

       Він.о - інші операційні витрати, грн.

4. Прибуток від звичайної  діяльності до оподаткування  (Пзв.оп) - визначається як алгебраїчна  сума загального прибутку від операційної діяльності (який підприємство отримало від реааізації продукції, робіт, послуг) та доходів і втрат від іншої діяльності:

П зв.оп = По.д +Ду.к + Дін.ф + Дін – Ву.к.- Він.ф - В ін       (1.10)

де Ду.к- доходи підприємства від участі в капіталі, грн.;

Дін.ф - інші фінансові  доходи, грн.;

Дін - інші доходи підприємства, грн.;

Ву.к- втрати від участі в капіталі, грн.;

Він.ф - інші фінансові  втрати, грн.;

В ін - інші витрати підприємства, грн.

5. Прибуток від звичайної  діяльності підприємства (Пзв.д) визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Величину податку на прибуток визначають, виходячи з суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та діючої ставки податку на прибуток:

Пзв.д = Пзв.оп – Пзв.оп x %податку           (1.11)

де % податку - ставка податку  на прибуток ( у вигляді десяткового  дробу).

6. Чистий прибуток підприємства (Пч) визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності:

Пч = П зв.д + Д н.д – Вн.д  - (Д н.д – Вн.д) x %податку     (1.12)

де Д н.д - доходи від надзвичайної діяльності підприємства, грн.;

     Вн.д - витрати, пов’язані з надзвичайною діяльністю підприємства.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і  використовування прибутку, як основного  джерела фінансування інвестиційних  потреб і задоволення економічних  інтересів власників (інвесторів). Принципова схема використання прибутку підприємства приведена на рис.1.2.

  
Рисунок. 1.2. Схема використання прибутку підприємства.

Із загального прибутку сплачується податок відповідно до умов, передбачених законодавством про оподаткування прибутку підприємства. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства і використовується в порядку, передбаченому його статутом і рішеннями його власників.

Принципові (головні) напрями  використовування припускають розподіл прибутку на дві частини:  
1) прибуток, що направляється за межі підприємства, називається розподіленим прибутком (виплати власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за наслідками роботи, на соціальну підтримку);  
2) прибуток, що залишається на підприємстві і що використовується як фінансове джерело його розвитку (нерозподілений прибуток). Остання прямує на створення резервної і інвестиційної фундацій. Резервна фундація є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту засобів, джерелом покриття додаткової потреби в засобах. Його формування є обов'язковим для господарських суспільств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему  розподілу прибутку потрібно конкретизувати на підприємствах з різними організаційно-правовими  формами, що стосується перш за все  акціонерних суспільств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). На акціонерному підприємстві дивіденди можна розглядати як платню за привернутий від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів і інвестування є складною фінансовою проблемою, яка істотно і неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи підприємства. Напрям достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їх ринковий курс. Проте це обмежує власне джерело фінансування, ускладнює рішення задач перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низькі дивіденди приводять  до протилежних результатів. З урахуванням  цих обставин акціонерне суспільство (підприємство) вимушено вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала би конкретним умовам його діяльності. Можливі варіанти дивідендної політики (порядок виплати дивідендів) на тому або іншому підприємстві представлені на рис. 1.4.

Кожний з названих варіантів  має свої переваги і недоліки і  застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного тимчасового  періоду з урахуванням економічної  кон'юнктури і фінансового стану  підприємства.  
           Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивідендів у відсотках (Д) визначають по формулі      

 Д = ПД / Ку х 100                     (1.13)                  

де ПД – частина прибутку, що направляється на виплату дивідендів;  
Ку – статутний капітал (фонд) підприємства. 

 
Рисунок. 1.3. Варіанти дивідендної політики підприємства.

Абсолютна сума дивідендів з розрахунку на одну акцію ( ) відповідно складатиме

                      (1.14)

де N_акц — кількість акцій, яке формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що використовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанту дивідендної  політики. Досвід діяльності зарубіжних фірм і успішно працюючих вітчизняних підприємств свідчить, що частка дивідендних сум в чистому прибутку коливається в межах 30—70 %. Якщо вона менше 30 %, то виплати вважаються заниженими, а коли їх відносний розмір перевищує 70 % —  збільшеними.  
Законодавчо розподіл прибутку в тій його частині, що надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Розробка напрямків витрачання прибутків, що залишаються у розпорядженні підприємства, визначення структури їх використання є компетенцією підприємства.

Основними принципами розподілу  прибутку є:

1. отриманий підприємством прибуток, що є результатом виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою та підприємством як господарюючим суб'єктом;
2. прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків та зборів, ставки яких не можуть бути змінені довільно. Склад і ставки податків, порядок їх розрахунку та внесків до бюджету установлюються законодавчо;
3. розмір прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинен знижувати його зацікавленість у зростанні обсягу виробництва та покращенні результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;
4. прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу, спрямовується на нагромадження, яке забезпечує його подальший розвиток, і тільки решта - на споживання.

Розподілу на підприємстві підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається у розпорядженні  підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів. З чистого прибутку стягуються санкції, що сплачуються до бюджету та деяких позабюджетних фондів.  
У сучасних умовах господарювання держава не встановлює будь-яких нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого та невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, видатків на утримання об'єктів та установ соціальної сфери та ін.

В умовах ринкової економіки  значення розподілу чистого прибутку зростає. Порядок розподілу та використання прибутку на підприємстві фіксується у статуті підприємства та визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних служб та затверджується керівним органом підприємства. У відповідності до статуту підприємства можуть складати кошториси видатків, що фінансуються з прибутку, або утворювати фонди спеціального призначення: фонди нагромадження (фонд розвитку виробництва або фонд виробничого та науково-технічного розвитку, фонд соціального розвитку)                                                        та фонди споживання (фонд матеріального заохочування).                     
           Кошторис видатків, що фінансуються з прибутку, включає видатки на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочення працівників та благодійну діяльність.

Видатки, що пов'язані з розвитком виробництва, включають: витрати на науково-дослідні, проектні, конструкторські та технологічні роботи; фінансування розробок та впровадження нових видів продукції та технологічних процесів; витрати на удосконалення технології та організації виробництва; модернізації обладнання; витрати, що пов'язані з технічним переозброєнням та реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємств; витрати на погашення довгострокових кредитів банків та процентів за них; витрати на проведення природоохоронних заходів та ін. Внески підприємств з прибутку як вкладення засновників у створення статутного капіталу (фонду) інших підприємств, а також кошти, що перераховані союзам, асоціаціям, концернам, до складу яких входить підприємство, теж вважаються використанням прибутку на розвиток виробництва.

Прибуток, спрямований  на соціальні потреби, включає в  себе витрати на експлуатацію соціально-побутових  об'єктів підприємства, фінансування будівництв об'єктів невиробничого призначення, організації та розвитку підсобного сільського господарства, проведення оздоровчих, культурних, спортивних та інших заходів.

Витратами на матеріальне  заохочування є: одноразові заохочування за виконання особливо важливих виробничих завдань; виплата премій за створення, освоєння та впровадження нової техніки; витрати на матеріальну допомогу робітникам та службовцям; одноразові виплати ветеранам праці, що виходять на пенсію; компенсація працівникам у зв'язку з подорожчанням вартості харчування в їдальнях, буфетах підприємства та ін.

Таким чином, весь прибуток, що залишається у розпорядженні  підприємства, поділяється на дві  частини. Перша - збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. Друга - характеризує частку прибутку, що використовується на споживання. При цьому не обов'язково весь прибуток, що спрямовано на нагромадження, використовувати повністю у поточному році. Залишок прибутку, що не використано для збільшення майна, має важливе значення як резерв. Він може бути використаний у наступні роки для фінансування різних витрат, покриття збитків.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОРЯДКУ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ НА

ПАТ “АЗОТ” ЗА 2010 – 2012 рр.

2.1. Дослідження майнового стану підприємства

Оцінка змін, що відбулися  в складі та структурі майна підприємства є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства.

Основні напрямки оцінки майнового  стану підприємства полягають у  наступному: за даними балансу визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу - валюта балансу) і сума джерел утворення (підсумок пасиву балансу) цього майна на певну звітну дату. Далі визначається відхилення за кожним видом майна і джерел його утворення порівнянням даних на кінець і на початок звітного періоду.

Далі вивчають співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, а також показники мобільності  всього майна підприємства та оборотних коштів.

Збільшення коефіцієнтів мобільності  всього майна і оборотних активів підтверджує тенденцію прискорення оборотності майнових засобів підприємства.

Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній  сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей.

Цей показник не повинен  бути нижчим за 50 %. За основу для порівняння беруть галузеві стандартні показники.

Виробничий потенціал  підприємства характеризується також  відношенням капітальних вкладень і довгострокових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції.