Форми і моделі підприємницької діяльності

— господарська діяльність повинна здійснюватися  спеціально уповноваженими суб'єктами.

— господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Це означає, що в межах господарської діяльності реалізується продукція, виконуються роботи, надаються послуги, які можливо оцінити у грошовому еквіваленті.

— продукція, яка реалізується, роботи, які виконуються  та послуги, які надаються в межах  господарської діяльності, мають  цінову визначеність.  Іншими словами, зазначені складові предмета господарської діяльності мають ціну продажу, складається з собівартості, та суми виробничої або торговельної націнки, зі складу якої згодом формується прибуток.

     Підприємницька  діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери.

     Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві.

     Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом  сприяє виживанню населення в  кризові періоди. Поступове зміцнення  суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство.

Отже  підприємництво має позитивні і  окремі негативні наслідки, що разом  здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу.

Принципи  підприємницької  діяльності

Підприємництво  здійснюється на основі таких принципів:

     1) вільного вибору підприємцем  видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності  самостійно вирішує, якими видами  діяльності йому займатися з  огляду на обмеження, встановлені  чинним законодавством;

     2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

     3) вільного найму підприємцем працівників.(Цей  принцип обмежується положеннями  спеціального законодавства про  зайнятість);

     4) комерційного розрахунку та власного  комерційного ризику;

     5) вільного розпорядження прибутком,  що залишається у підприємця  після сплати податків, зборів та інших платежів. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

     6) самостійного здійснення підприємцем  зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної  йому частки валютної виручки  на свій розсуд.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Сучасні форми підприємницької діяльності  

     Як  специфічний вид суспільної діяльності підприємництво завжди відображає той тип економічних відносин, який існує в суспільстві. Функціональне зміст, завдання та цілі підприємницької діяльності визначаються характером відносин, властивих даній економічній системі. Можна виділити наступні форми здійснення підприємництва: приватне, колективне і державне підприємництво.

     Приватне  підприємництво – форма підприємництва, заснована на приватній власності і що здійснюється приватними особами з метою отримання прибутку і примноження власності. Воно є найбільш поширеною формою підприємницької діяльності і має багатовікову історію.

     Характерна  ознака приватного підприємництва –  його соціально-економічна неоднорідність. Приватне підприємництво може реалізовуватися  на базі особистої праці підприємця і членів його сім'ї, а може – за допомогою застосування найманої праці. І якщо в першому випадку доречно говорити про трудову природу підприємницької діяльності, то в другому випадку її слід визначати як капіталістичну. Різна і економічна мотивація цих різновидів приватного підприємництва: для дрібнотоварного підприємництва – це отримання доходу, а для капіталістичного – прибутку.

     Оскільки  рухоме приватною ініціативою приватне підприємництво націлене на реалізацію приватного інтересу, то змістовним моментом цієї форми підприємництва є прагнення її суб'єктів до поліпшення свого господарського становища за рахунок витіснення конкурентів. Тому характер взаємодії учасників приватного підприємництва має антагоністичну природу, а переслідувані ними інтереси часто протиставляються громадським.

     За  способом організації ведення підприємницької  діяльності може мати індивідуальну, групову  і корпоративну форми.

     Колективне  підприємництво – форма підприємництва, за якої джерелом підприємницьких правочинів є трудова участь, а працівники мають вирішальний вплив на ухвалення рішень. Саме ця ознака відрізняє колективне підприємництво від приватного, що реалізується в груповій формі.

     Діючи на основі загальних принципів підприємництва, дана форма володіє істотними  особливостями. По-перше, відсутній розподіл працівників на учасників підприємницького процесу і тих, хто усунутий з нього. По-друге, що визначає фактором розподілу результатів підприємницької діяльності є не власність, а трудовий внесок. По-третє, зберігаючи кооперативну форму праці, колективне підприємництво виключає експлуатацію.

     Хоча  отримання доходу залишається одним  з мотиваційних ознак колективної  форми підприємництва, найважливіше значення для цієї форми має збереження господарської стійкості виробничої одиниці як умови забезпечення зайнятості працівників. Зміцнення її конкурентоспроможності пов'язано з дією двох визначальних чинників. По-перше, це демократизація підприємницького процесу через залучення до нього всіх працівників, що сприяє підвищенню результативності підприємницької фікції. По-друге, це зміна структури витрат, що не включає плату за підприємницький ресурс, оскільки реалізація підприємницької функції в умовах колективної форми є частиною загальної трудової діяльності членів колективу. Завдяки цьому дана форма набуває конкурентну перевагу по витратах.

     Тим часом, діючи в ринковому середовищі, колективне підприємництво не може ігнорувати ті критерії, які визначають життєздатність суб'єктів підприємництва, наприклад  рівень рентабельності. Це обумовлює внутрішню суперечливість і послаблює можливості даної форми підприємництва. З огляду на цю обставину, а також соціальну роль, яку вона грає, багато країн здійснюють програми підтримки колективного підприємництва.

     До  форм реалізації колективного підприємництва в даний час відноситься виробничий кооператив.

     Державне  підприємництво – форма підприємництва, за якою прийняття стратегічних рішень щодо цілей підприємницької діяльності та контроль за нею здійснюються державними органами.

     В даний час можна виявити безліч сфер, де держава виступає в ролі підприємця. Сферою державної участі завжди були виробництва з високою капіталоємністю (атомна енергетика, транспортні комунікації); зі значним ступенем невизначеності комерційного результату (космонавтика, наукові дослідження) та виробництва, які становлять велику суспільну значимість (суспільні блага) і т.д.

     Зазвичай  необхідність втручання держави  в економіку зв'язується з вадами ринкового механізму. Однак, таке тлумачення, по-перше, не пояснює того, чому державне втручання в економіку не обмежується регулюванням за допомогою економічних інструментів – податків і субсидій, по-друге, не дає відповіді, чому Держпідприємництво виходить далеко за рамки сфери надання суспільних благ; по— третє, не розкриває мотивації державного підприємництва. Нарешті, таке пояснення, виводячи Держпідприємництво зі сфери ринкових відносин, позбавляє його підприємницької змістовності.

     Насправді причини виникнення та розвитку державного підприємництва глибші і пов'язані  зі зростанням усуспільнення виробництва, що виражається в посиленні взаємозалежності різних ланок суспільного виробництва і взаємообумовленості результатів їх діяльності.

     Пов'язане  з безпосереднім господарською  діяльністю Держпідприємництво, на відміну  від держрегулювання, є мікроекономічним способом досягнення макроекономічних цілей і виступає як інструмент підвищення конкуренотоспособності національної економіки. Тому основні його функції пов'язані з розвитком галузевої структури економіки, раціоналізацією розподілу ресурсів і підтримкою конкурентності ринків. Метою ж Держкомпідприємництва є максимізація загального добробуту і зростання ефективності суспільного виробництва.

     Державне  підприємництво реалізується через  державні підприємства і підприємства з різним ступенем державної участі, а також у формі оренди держпідприємств. Хоча зовні діяльність таких підприємств мало чим відрізняється від приватних підприємств, насправді вони володіють деякими принциповими особливостями. Перш за все це стосується цілей і критеріїв ефективності їх діяльності. Так, показник рентабельності не може служити універсальним критерієм ефективності для держпідприємств, оскільки підсумки їхньої діяльності часто формуються під впливом проводиться державою політики і не є прямим свідченням низької ефективності роботи.

     Відмінною особливістю Держпідприємництва є  те, що воно здатне модифікувати механізм ринкової взаємодії шляхом встановлення стель цін, виділення субсидій або  надання привілеїв і т.д., що об'єктивно  ставить питання про доцільних  масштабах його присутності в економіці. Вони залежать від специфіки національної економіки і що стоять перед нею завдань, а також від характеру економічної політики. Як показує досвід, державне підприємництво допустимо у тій мірі, в якій воно сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки і тим самим зростанню її ефективності і загального добробуту.

     Державна  реєстрація нових суб’єктів господарювання в Україні згідно з Державним  класифікатором сьогодні здійснюється основних організаційно-правових формах, наведених у таблиці.

Основні організаційно-правові форми суб’єктів господарювання в Україні