Економічна стратегія підприємства

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності застосовується для вироблення правил і прийомів поведінки фірми на зовнішньому ринку в ролі експортера і імпортера товарів. Вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій з врахуванням діючого в країні і за її

межами законодавства. При виборі стратегії експорту підприємство враховує свій експортний потенціал, вибирає ринки, визначає стратегічні цілі експорту, виробляє тактику, розподіляє ресурси по формах експортної діяльності. Основу стратегії імпорту складає дослідження цін і якість товарів, терміни та якість обслуговування, визначення технологічного

рівня імпортних  товарів.

Стратегія зниження виробничих витрат виробляє лінію поведінки підприємства, яка забезпечує конкурентні переваги за рахунок зниження витрат. Вона повинна виробляти принципи регулювання процесу формування затрат як за рахунок факторів виробництва, так і за рахунок стратегічного аналізу витрат по всіх ланках їх зростання – від початку виробництва до переміщення товарів на ринок до потенційного покупця.

Інвестиційна стратегія - це комплекс довгострокових цілей області капіталовкладень та вкладень у фінансові активи, розвитку  виробництва, формування оптимальної структури інвестування, а також сукупність дій з їхнього досягнення. У загальному виді інвестиційна стратегія реалізується у розробці плану та програми його здійснення на даному етапі розвитку підприємства. Інвестиційна стратегія підприємства формується з урахуванням існуючих джерел та форм інвестування, їхньої доступності і потенційної ефективності використання.

Інвестиційна стратегія  передбачає досягнення таких цілей:         

- максимізація прибутків  від інвестиційної діяльності;        

- мінімізація інвестиційних  ризиків.

Оптимальна інвестиційна стратегія має відповідати таким критеріям: інвестиційна привабливість запропонованих стратегією регіонів, галузей та ринків; взаємоузгодженість та взаємозв'язок стратегічних цілей, завдань і програм; низька чутливість стратегії до змін у зовнішньому середовищі (можливість максимально визначити чутливість до змін); прийнятий часовий діапазон реалізації стратегії; відсутність суттєвих перешкод на шляху до реалізації стратегії; прийнятний рівень інвестиційних і фінансових ризиків; адекватне ресурсне та організаційне забезпечення стратегії.

Стратегія інноваційної діяльності  — це об'єднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень і спрямування їх на впровадження нових технологій і нових видів продукції. Інноваційна політика передбачає досягнення майбутніх результатів шляхом налагодження інноваційного процесу, який включає в себе стадії дослідження, запровадження нововведень у виробництво, отримання нового продукту, просування його на ринок та отримання результату. Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

Стратегія стимулювання персоналу  підприємства на досягнення цілей фірми – одна із важливих складових економічної стратегії підприємства. Це комплекс загальних довгострокових підходів до стимулювання персоналу, управління зайнятістю та ефективністю праці на підприємстві. Система стратегічного стимулювання повинна створювати “мотиваційне поле”, під дією якого виникає зацікавленість персоналу в ефективному високоякісному і своєчасному задоволенні вимог ринку. Ця система повинна орієнтуватися на потреби і запити потенційних клієнтів підприємства, стимули яких повинні бути пов’язані з кінцевими результатами роботи по виконанню його місії в стратегічні перспективі.

Стратегія недопущення банкрутства  підприємства є по суті узагальненням всіх складових економічної стратегії. Її головним завданням є завчасне виявлення кризових тенденцій за допомогою так званих “слабких сигналів”, які передбачають можливості кризових явищ і вироблення заходів, які ним протидіяли б. Важливо розрізняти стратегію і тактику недопущення банкрутства: тактика орієнтована на фактичний фінансовий стан фірми в поточному періоді і оцінку на цій основі вірогідності банкрутства в найближчий час; стратегія витікає із прогнозів можливих наслідків стратегічних довготривалих рішень, а тому важливою функцією стратегії недопущення банкрутства підприємства є прогнозування таких наслідків на самих початкових етапах існування фірми.[3]

Економічна стратегія – це сукупність приватних взаємопов'язаних і взаємообумовлених складових елементів, об'єднаних єдиною глобальною метою – створення і підтримки високого рівня конкурентної переваги підприємства. Як і всяка система, економічна стратегія піддається впливу закономірностей цілісності, інтеграції, комунікативності  тощо. Це означає, що найбільший ефект досягається в тому випадку, якщо всі складові економічної стратегії реалізуються за умов координації з єдиним центром, а рішення, прийняті в рамках кожної зі складових, повинні бути ув'язані з часом і ресурсами і не суперечити один одному. [22]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Принципи побудови ефективної  економічної стратегії

 

У класичному розумінні показником ефективності прийнято вважати відношення результатів до затрат. Як системоутворюючий  елемент економічна стратегія має  своїм результатом певні системні зрушення, видозміну системоутворюючих параметрів. У теорії менеджменту, наприклад, діяльність визнається стратегічною, коли вона містить потенціал зміни балансу влад між елементами системи, змінюючи взаємозалежність різних складових системи.[18] Основною місією економічної стратегії є максимальна мобілізація усіх доступних чинників, які можуть бути задіяні для досягнення поставлених стратегічних напрямів і завдань. Американський дослідник у галузі менеджменту Дж. Томпсон дає більш “просте” трактування ефективної стратегії: “це виконання правильних речей у правильний спосіб та для правильних цілей”. Ознаками ефективної

стратегії він вважає: 
- адекватність стратегії (потребам середовища, ресурсам та цінностям організації та її основній меті); 
- виконуваність стратегії (забезпеченість ресурсами, відповідність вимогам та інтересам суб’єктів, яким належить її втілювати, відповідність поточному історичному моменту); 
- прийнятність стратегії (відповідність стратегічним суспільним потребам та інтересам, належна очікувана віддача, наявність синергетичного ефекту, прийнятний рівень ризиків реалізації стратегії). 
           Отже, щоб бути ефективною, стратегія має розроблятися відповідно до певного комплексу умов, вимог та критеріїв, а її реалізація – відбуватися за забезпечення відповідних інституційних рамок. На думку фахівців з сучасного менеджменту, загальними чинниками ефективності стратегії будь-якого рівня є: 
- чітко сформульовані завдання, які можуть змінюватися навколо поставлених цілей; 
- підтримка ініціативи виконавців, що підвищує свободу політичного маневру; 
- концентрація зусиль, що дозволяє досягти максимального результату за мінімальних зусиль; 
- гнучкість, що дає запас міцності для свободи маневру; 
скоординованість дій та відповідальність керівництва за результат; 
- захист основних ресурсів та життєво важливих систем організації. 
            Виходячи з викладеного вище, можна сформулювати низку фундаментальних принципів формування ефективної економічної стратегії: 
            1. Обгрунтованість - підтримка кожного з положень науковими розрахунками. Ефективна стратегія повинна мати концептуальну визначеність і реагувати на не передбачувані та невідомі чинники. Неодмінною умовою є передбачення динамічної корекції критеріїв та цільових показників за відносної макроекономічної дестабілізації. На нашу думку, ефективна стратегія в перехідній економіці має виходити з усвідомлення об’єктивної необхідності періоду нестабільності під час переходу до політики зростання та використання елементів нестабільності як додаткових важелів економічної трансформації. Неврахування цього об’єктивного процесу за побудови стратегій означатиме його стихійний характер, що буде сприйнято як загроза реалізації стратегії та викличе не передбачені нею екстрені заходи. Це означатиме її провал як комплексу взаємопов’язаних заходів.

            2. Прозорість - чіткий виклад стратегії, доведення її мети, напрямів та завдань до її виконавців. Стратегія має бути зрозумілою для усіх верств суспільства – від її безпосередніх виконавців – до громадськості. Водночас виклад стратегії не повинен бути спрощеним. Спрощеність суперечить прозорості стратегії, оскільки приховує (нехай неусвідомлено) весь комплекс її можливих наслідків.

           3. Адекватність - врахування комплексу характеристик поточного стану підприємства, досягнутих результатів та використання її особливостей як рушіїв економічного оновлення. Це потребує всебічного аналізу наявного організаційного, технологічного та економічного потенціалу підприємства з метою максимального використання наявних ресурсів та, найголовніше, активного подолання ресурсних обмежень.

           4. Контрольованість - наявність визначених критеріїв успішності заходів програми, відстеження своєчасності, повноти їхнього досягнення, орієнтирів оперативного коригування. Індикаторами ефективності трансформаційної стратегії повинні стати ті, що мають комплексний характер та характеризують дійсно довгострокові тенденції.

            5. Логічність - встановлення обмеженої кількості ключових завдань, визначення шляхів їх послідовної реалізації, які б ураховували: сучасний стан проблеми, цілі, засоби реалізації, потенційні загрози реалізації та критерії виконання. Послідовність є визначальним чинником успішності стратегії. Проте, оскільки як з суб’єктами, так і з об’єктами економічної стратегії відбуваються постійні трансформації, мають систематично змінюватися напрями, завдання та пріоритети, а також мета стратегії.

             6. Структурна довершеність. Згідно з теорією менеджменту, будь-яка ефективна стратегія повинна містити три складові: основні цілі (завдання діяльності), основні елементи політики, послідовність основних дій. Таким чином, важливою ознакою ефективної стратегії є її структурна цілісність та нерозривна єдність теоретичних основ формування та практики реалізації.

              8. Врахування зовнішніх впливів. Слід відмовитися від спроб будувати економічну стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому зовнішні фактори.[17]

Формування ефективної стратегії  є досить важким завданням і складність його прямо пропорційна ступеню невизначеності очікуваних зовнішніх та внутрішніх чинників економічного розвитку, які впливатимуть на реалізацію цієї стратегії. Насамперед формуванню ефективної стратегії заважає низка об’єктивних перешкод, які згадуваний вже Дж. Томпсон називає “парадоксами стратегії”. Серед них він виділяє такі: 
- план майбутнього будується на базі минулого досвіду, тому вплив екстраполяції (“раціональних” очікувань) може бути надто потужним; 
реальна стратегія неодмінно відрізняється від запланованої, оскільки гнучко реагує на зміни у середовищі своєї реалізації; 
- організація мусить одночасно реагувати на зміни всередині себе і в зовнішньому середовищі, протистоячи як внутрішнім, так і зовнішнім чинникам; 
- можливості організації часто не збігаються з намірами, які продиктовані під впливом певних позасистемних сил (амбіціями керівника підприємства, тиском міжнародних фінансових організацій чи завищеними очікуваннями суспільства); 
- відбувається злиття економічних та позаекономічних чинників, які розвиваються на різній методологічній базі; 
засоби реалізації стратегії повинні мати конкретну сфокусованість – і одночасно впливати на реалізацію системних змін; 
- цілеспрямованість та заданість напрямів стратегії поєднується із потребою в гнучкості та інноваційності стратегічних завдань та економічної тактики; 
- централізоване планування, яке виходить з єдиного центру (дирекції підприємства чи уряду країни) поєднується з децентралізованим виконанням (підрозділами підприємства, органами держвлади і суб’єктами господарювання).

Викладені основні принципи стратегічної ефективності дозволяють трактувати ефективність як забезпечення оптимального функціонування суб´єкта за рахунок раціонального  використання ресурсів об´єкта. Економічна стратегія є нерозривною цілісністю ланцюга – від стратегічного задуму до його практичного втілення. Ефективна стратегія – це та, яка передбачає важелі власного виконання та виключає можливість невиконання, за винятком обмеженого переліку форсмажорних обставин.[23]

 

1.3. Процес розробки економічної стратегії

 

Економічна криза народного  господарства України зумовлюється багатьма факторами, серед яких важливе  місце займає недосконалість системи  управління. Турбулентний характер негативних змін в економіці (інфляція, ріст цін на сировину та матеріали, високі процентні ставки за кредит, зниження купівельної спроможності населення і ін.) і висока складність вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

В  Україні на даний час фіксують політичну нестабільність, недосконалість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення та корупція, всі ці фактори негативно впливають на стан споживчого ринку, а обґрунтування розвитку підприємства на довгострокову та короткострокову перспективу допомагає покращити становище підприємства на ньому. Формування стратегії підприємством спрямоване на отримання прибутку, створення умов для розвитку і допомагає «виживати»  підприємствам на сучасному ринку.

Перед підприємствами, що функціонують у сучасних умовах господарювання гостро постає питання виживання і ефективної діяльності у довгостроковій перспективі. Таким чином проблема, яка розглядається, це необхідність розробки усіма підприємствами економічної стратегії розвитку.  При цьому правильно розроблена, обрана і обґрунтована стратегія є частиною майбутнього успіху без належної її реалізації.

Розробка економічних стратегій розвитку підприємств стає усе більше актуальним для українських підприємств, які поставлені в умови твердої конкуренції як між собою, так і з іноземними корпораціями. Хоча стратегічне планування саме по собі не забезпечує успіху, проте воно створює умови для виникнення ряду важливих і часто істотних сприятливих факторів для організації.

На  сьогодні не існує універсального набору методик, який би гарантував компанії здобуття інформації необхідної якості і в потрібному обсязі для розробки ефективної стратегії.

Організація розробки стратегії на підприємстві передбачає відбір кадрів розробників, організацію їх роботи і контроль, зміну організаційної структури управління відповідно до потреб стратегічного менеджменту, розвитку в кадрів стратегічних здібностей та інформаційно-аналітичного забезпечення процесу розробки стратегії.[7]