Державна підтримка санації та реорганізації підприємств: проблеми та перспективи

Одним із методів  державної фінансової допомоги підприємствам  є санаційна підтримка у вигляді  повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають  у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.

Як відомо, одним  із головних чинників обмеженого доступу  фінансове неспроможних підприємств  до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Розглянута  форма фінансової підтримки підприємств  в Україні дуже широко використовувалася  протягом 1993-1999 років. Однак за браком ефективних механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання інституту санаційного аудиту, в переважній більшості підприємств-боржників не виявилося коштів для погашення кредитів, гарантованих урядом, в результаті чого кредити доводиться погашати за рахунок коштів державного бюджету.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санаційної реорганізації підприємств, як злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ін., здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Нагадаємо, що в  Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного  товару перевищує 35%. У США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. Загалом, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення спричиняє негативні мікро- та макроекономічні наслідки, зокрема анти-ринкові ефекти стратегічного характеру. Отже, удаватися до нього можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від  напрямку економічної доктрини держави  можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств  фіскального характеру, що може здійснюватися  списанням чи реструктуризацією  податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Використання певного методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

Отже, кожне підприємство в силу характеру і особливостей його  виробничо-господарської діяльності володіє притаманними тільки йому внутрішніми джерелами фінансування досудової та судової санації та самостійно обирає зовнішні джерела фінансування. Велику роль при проведенні санації відіграє обрана стратегія, яка передбачає набір заходів, що повинні забезпечити не тільки відновлення платоспроможності підприємства, а і його фінансову стабільність та прибутковість у  довгостроковому періоді. Тому вирішальним при проведенні санації є обґрунтування джерел фінансування, поєднання внутрішніх та зовнішніх джерел, раціональне їх використання в часі, що повинно забезпечити відновлення платоспроможності та нарощування капіталу суб’єкта господарювання.

 

В Україні спостерігається  стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств.

Якщо мобілізованих  фінансових ресурсів із децентралізованих  джерел не вистачило для успішного  проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки  передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які  вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва.

Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання  цільової комплексної державної  підтримки.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств  відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Одним із методів  державної фінансової допомоги підприємствам  є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки  підприємств є надання їм дозволу  на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства.

Отже, використання певного методу державної підтримки  санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального  значення. [2, C. 400-402]

 

Державна  фінансова  підтримка  санації  підприємств-боржників  має  місце  коли підприємство, щодо якого порушується справа про банкрутство відповідає хоча б одному із нижче наведених критеріїв [5]:

• використовує нові ефективні ресурсозберігаючі та екологічно безпечні технології
• експортує конкурентоспроможну продукцію
• виготовляє суспільно-необхідну продукцію
• на підприємстві велика кількість працюючих
• виробляє продукцію, яка замінює імпорт аналогів
• активно приймає участь у реалізації заходів енергозбереження
• реалізує інноваційні проекти
• здійснює наукові дослідження і розробки, що є результатом науково-технічного
• прогресу
• займає значну частку національних та світових ринків збуту
• сприяє росту наукового потенціалу серед працівників і має досить високо розвинуту структуру менеджменту

Державна підтримка  санації надається тим підприємствам, які здатні її використати максимальною віддачею та забезпечити збільшення надходжень до бюджету.

 

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ  ОЦІНКИ КРИЗОВОГО СТАНУ ТА ВИЗНАЧЕННЯ САНАЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Діагностика банкрутства  являє собою цілу систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

У підході до прогнозування банкрутства, заснованому на використанні фінансових коефіцієнтів, світовій практиці найпоширенішими моделями оцінки фінансового стану підприємства та схилення його до банкрутства є:

• п’ятифакторна модель Альтмана;
• модель Спрінгейта;
• прогнозна модель Таффлера;
• модель Романа-Ліса;
• Узагальнена модель на основі дискримінантної функції;
• модель Сайфулліна-Кадикова;
• R-модель прогнозу ризику банкрутства;
• показники Бівера;

У рамках дискримінантного аналізу проведемо прогнозування можливості банкрутства підприємства за вказаними моделями.

Модель прогнозування банкрутства Альтмана являє собою функцію від п’яти показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за період:

,

де

За даною  моделлю, якщо Z_А<1,81 – ймовірність банкрутства дуже висока, якщо розрахований показник у межах 1,81 2,7, то ймовірність банкрутства висока, якщо 2,7 2,99 – можливість банкрутства низька, а при Z_А 3 – дуже низька. Точність прогнозування за цим методом наступна: підприємство стане банкрутом через рік з імовірністю 95%, через 2 роки – з імовірністю 72%, через 3 роки – 48%.

Таблиця 2.1.

Визначення  фінансового стану підприємства залежно від галузі

Найменування  галузі	Значення ZА по класах підприємств
	Гарний фінансовий стан	Середній фінансовий стан	Незадовільний фінансовий стан
Сільське господарство	ZА 2,7	1,5 2,7	ZА<1,5

 

Виконаємо розрахунки моделі Альтмана, використовуючи форму №1 «Баланс» та форму №2 «Звіт про фінансові результати» за 2009 рік:

Отже, за результатами розрахунків 2009 року, ймовірність банкрутства дуже низька, фінансовий стан гарний.

Виконаємо розрахунки моделі Альтмана за 2010 рік:

де

Отже, за результатами розрахунків 2010 року, ймовірність банкрутства низька, фінансовий стан гарний.

Модель Спрінгейта має такий вигляд:

,

де 

За даною  моделлю, якщо Z_C<0,862 – підприємство на межі банкрутства, а при Z_C 0,862 – загроза банкрутства неможлива.

Виконаємо розрахунки моделі Спрінгейта, використовуючи форму №1 «Баланс» та форму №2 «Звіт про фінансові результати» за 2009 рік:

,

де

Отже, за результатами розрахунків 2009 року, загроза банкрутства  неможлива.

Виконаємо розрахунки моделі Спрінгейта за 2010 рік:

,

де

Отже, за результатами розрахунків моделі Спрінгейта 2010 року, загроза банкрутства неможлива.

Модель  діагностики банкрутства Таффлера, яка була розроблена 1977 року, має такий вигляд:

,

^де 

Дана модель є ефективна тим, що є однією з нових, і сукупний вплив факторів у загальній сумі дає 1, тобто модель повністю описує діяльність підприємства, виходячи зі ступеня того чи іншого показника. Якщо Z_Т<0,3, то підприємство є потенційним банкрутом.

Виконаємо розрахунки моделі Таффлера, використовуючи форму №1 «Баланс» та форму №2 «Звіт про фінансові результати» за 2010 рік:

де

Отже, за результатами розрахунків моделі Таффлера за 2010 рік, підприємству банкрутство не загрожує.

Модель  діагностики банкрутства Романа-Ліса, яка була розроблена 1972 році, має такий вигляд:

,

^де 

За даною  моделлю, якщо Z_L>0,037 – підприємство фінансово стійке, а при Z_L<0,037 – підприємству загрожує банкрутство.

Виконаємо розрахунки моделі Романа-Ліса за 2010 рік:

^де 

Отже, за результатами розрахунків моделі Романа-Ліса за 2010 рік, підприємству загрожує банкрутство.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію:

,

де

 

У даній моделі, якщо Z_у>2, – підприємство фінансово стійке, йому не загрожує банкрутство, якщо 1<Z_у<2 – фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови антикризового управління банкрутство не загрожує, за умови 0<Z_у<1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо не здійснити санаційних заходів і в разі Z_у<0 – підприємство є напівбанкрутом.