Загальна характеристика підприємства ВАТ «Жовтоводський хлібозавод» як структурної ланки харчової промисловості

 

 

Визначаємо ставку змінних витрат (це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції).

  (5.4) 

де Kmax – максимальний обсяг виробництва;

Kmin, % – мінімальний  обсяг виробництва у % до максимального.

Визначаємо загальну суму постійних витрат:

  

ІІ метод. Графічний (статистичний) метод диференціації  витрат

Лінія загальних  витрат визначається рівнянням І  ступеня:

,                                           (5.5.) 

де у –  загальні витрати;

а – рівень постійних  витрат;

b – ставка  змінних витрат;

x – обсяг  виробництва, фізичних одиниць.

Графічний (статистичний) метод грунтується на застосуванні кореляційного аналізу, хоча безпосередньо коефіцієнти кореляції не визначаються.

На графік наносяться всі дані про сукупні витрати  підприємства, приблизно проводиться  лінія загальних витрат: точка  перетину з віссю витрат показує  рівень постійних витрат.

В нашому прикладі це 1010 грн.

Тоді ставка змінних витрат складає:

При розрахунку сумарних витрат і виробництва використовують їх середньомісячні значення (рис. 5.9).   

  

Рис. 5.9. Статистичний метод диференціації витрат  

ІІІ метод. Диференціація  витрат методом найменших квадратів

Цей метод є  найбільш точним, тому що в ньому визначаються коефіцієнти a і b (рівень постійних витрат і ставка змінних витрат), а також застосовуються всі дані про сукупні витрати.

При операційному аналізі виробництва підприємствам  необхідно пам’ятати наступне:

змінні і постійні витрати повинні визначатись з високою ретельністю;

постійні витрати  залишаються незмінними в обмеженому діапазоні продаж;

змінні витрати  на одиницю продукції не змінюються при зміні обсягів продаж;

передбачається, що реалізація здійснюється досить рівномірно.

Оскільки аналіз “Витрати – Обсяг – Прибуток” потребує розподілу витрат на змінні та постійні, при аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею, результатом від реалізації після відшкодування змінних витрат, сумою покриття або внеском. Головною метою підприємства є максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Сила впливу операційного важеля розраховується відношенням валової маржі до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку приносить кожний відсоток зміни виручки.

Операційний аналіз також часто називають аналізом беззбитковості, оскільки він дозволяє розраховувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню. Бізнес не несе збитків, але і не приносить прибутків. Точка беззбитковості – це та межа, яку підприємству слід перевищити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості називають межею рентабельності. Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації. Зниження межі рентабельності можна досягти за рахунок збільшення валової маржі або скорочення постійних витрат.

Ідеальні умови  для бізнесу – поєднання низьких  постійних витрат з високою валовою  маржею. Необхідно знаходити вдалий компроміс між постійними та змінними витратами.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від  реалізації віддаляється від межі рентабельності.

Всі величини, що беруть участь в розрахунках, очищені  від ПДВ. Розрахунок починається  з розподілу постійних та змінних  витрат, тому що без цього неможливо  розрахувати валову маржу. Співставивши її з сумою виручки, одержують коефіцієнт валової маржі (частку валової маржі у складі виручки від реалізації). Діленням постійних витрат на коефіцієнт валової маржі отримують поріг (межу) рентабельності. Перевищення фактичної виручки від реалізації над межею рентабельності складає запас фінансової міцності підприємства. Запланований прибуток розраховується множенням запасу фінансової міцності на коефіцієнт валової маржі.

На рис. 5.10 і 5.11 показано високий і низький рівні  операційного важелю.  

  

Рис. 5.10. Високий  рівень операційного важеля  

  

Рис. 5.11. Низький  рівень операційного важеля

Для підприємства краща ситуація, коли рівень операційного важеля високий. Тоді підприємству легше перейти межу рентабельності і увійти в зону прибутків.

Таким чином, максимізація прибутку шляхом зміни частки змінних  і постійних витрат, визначення точки  беззбитковості і запасу фінансової міцності відкриває можливості підприємствам планувати на перспективу розміри зростання прибутку і заздалегідь приймати відповідні заходи щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.

Прогнозні розрахунки прибутку важливі не лише для самих підприємств та організацій, які виробляють і реалізують продукцію (послуги), але й для акціонерів, інвесторів, банків, пов’язаних з діяльністю даного підприємства. Тому планування оптимальної величини прибутку є важливим фактором успішної підприємницької діяльності підприємств і організацій в період становлення ринкової економіки.