Використання відносних і середніх величин

 

План

1. Використання відносних і середніх величин в аналізі господарської діяльності.
2. Суть і завдання функціонально-вартісного аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Використання відносних і середніх величин в аналізі господарської діяльності.

 

З описових кількісних засобів аналітичного дослідження значного поширення набуло використання середніх та відносних величин.

Середні величини (прості арифметичні, зважені арифметичні, середні хронологічні, середні геометричні, середні гармонічні, середні квадратичні) використовуються в аналізі для узагальнюючої характеристики масових однорідних показників (середня заробітна плата робітника, середня чисельність працівників, середня ціна реалізації тощо). Через середню величину характеризують загальний рівень ознаки, що аналізується, коли вона схильна до значних коливань. Обов’язковою умовою для використання способу середніх величин є якісна однорідність сукупності явищ та фактів, що вивчаються.

Під час обчислення середніх величин  необхідно враховувати, що вони поділяються  залежно від поставлених цілей на дві групи:

• прості середні, обчислені без урахування значущості кожного елемента в загальній сукупності;
• зважені середні, в яких враховано вагу (значущість) досліджуваних елементів.

Найбільш простою є  середня арифметична, яка обчислюється простим діленням суми окремих значень ознак на їхню кількість. Наприклад, на підприємстві закуплено три партії матеріалів за різними цінами: 100 кг по 15 грн, 250 кг по 18 грн і 300 кг по 21 грн. Необхідно обчислити середню ціну закуплених матеріалів.

Розрахунок простої середньої  арифметичної можна зробити за формулою:

,

де х — ціна матеріалів певної партії.

Однак така середня не дає дійсного значення ціни для загальної сукупності заготовлених матеріалів, оскільки в ній не враховано розмірів партій матеріалів. Точніше уявлення про середню ціну дає зважена середня арифметична, яка обчислюється так:

,

де qi — обсяг партії матеріалів.

Середня гармонічна тісно  пов’язана із середньою арифметичною і обчислюється як відношення суми ознак до суми добутків цих ознак  на обернені значення варіант. За даними наведеного вище прикладу, середня ціна заготівельних матеріалів розраховується за допомогою середньої гармонічної в такий спосіб:

.

Використання середньої  гармонічної є найбільш зручним  у тому разі, коли невідомі абсолютні значення досліджуваних ознак.

Середня квадратична  обчислюється добуванням квадратного  кореня з частки від ділення суми квадратів окремих значень досліджуваної  ознаки на їхню кількість за такими формулами:

проста середня квадратична:        зважена середня квадратична:

;                                           

Середня квадратична здебільшого  використовується для обчислення середнього квадратичного відхилення.

Найчастіше в економічному аналізі  використовується середня хронологічна,яка  характеризує середній рівень рядів  динаміки. Для однакових проміжків часу середня хронологічна обчислюється за формулою:

.

Характерним прикладом використання середньої хронологічної є обчислення середнього залишку оборотних коштів. Наприклад, на підприємстві сума оборотних коштів на 1 січня становила 20 300 грн, на 1 лютого — 15 600, на 1 березня — 24 000, на 1 квітня — 22 000 грн. Використовуючи формулу середньої хронологічної, одержуємо:

.

Середня геометрична обчислюється добуванням кореня n-го ступеня із добутку  значень ознак, що аналізуються, за формулою:

.

Середня геометрична  використовується для обчислення середніх темпів зростання під час аналізу  динамічних рядів.

Важлива роль середніх величин  в аналізі економічних явищ і  процесів пояснює підвищені вимоги до їх використання. Наукову обґрунтованість використання середніх величин забезпечують такі умови:

-обчислення середніх величин для всього кола досліджуваних явищ або принаймні для їх найбільш типової частини. Порушення цього правила спотворює характер узагальнення явища;

-забезпечення однорідності явищ, для яких обчислюються середні величини. Так, наприклад, середня собівартість знеособленої одиниці різноманітних виробів, що випускається підприємством, не має економічного змісту. Якщо однорідні явища мають внутрішні відмінності, поряд з загальною середньою доцільно вивчати деталізовані середні щодо структурних групувань. Прикладом цього є обчислення середньої заробітної плати для всього промислово-виробничого персоналу підприємства і для окремих категорій персоналу;

-правильний вибір одиниці сукупності, за якою обчислюється середня величина. При цьому треба врахувати мету такого обчислення. Так, за визначення величини випуску продукції на 1 м2 виробничої площі в знаменнику дробу може бути або вся виробнича площа підприємства, або та, що фактично використовується. Перша середня величина характеризуватиме потенційні можливості підприємства, а друга — їх реальне використання.

Урахування основних вимог до середніх величин забезпечить  правильність аналітичних висновків  і управлінських рішень, ухвалених на підставі розрахунків.

Поряд із середніми величинами широкого застосування в економічному аналізі набули відносні величини, які мають певні переваги перед  величинами абсолютними. Останні служать, як правило, для розрахунку відносних  величин, за допомогою яких можна проаналізувати рівень виконання планових завдань або нормативів, динаміку явищ, що розвиваються, структурні зміни, зробити коефіцієнтний аналіз. Однією з найважливіших властивостей відносних величин є те, що вони нейтралізують відмінності абсолютних величин та уможливлюють порівнювання таких явищ, абсолютні показники яких не надаються до безпосереднього порівнювання.

Відносними величинами називають величини, що виражають  кількісні відношення між соціально-економічними явищами. Їх отримують діленням однієї величини на іншу. Здебільшого відносні величини є відношенням двох абсолютних величин.

Величина, з якою порівнюють (знаменник дробу), називається базисною величиною, а та, що порівнюється, —  звітною. Відносна величина показує, у  скільки разів порівнювана величина більша за базисну або яку частку другої становить перша. За допомогою відносних величин виражаються численні факти суспільного життя: відсоток виконання плану, темпи зростання та приросту окремих показників, структура випущеної продукції, коефіцієнти ліквідності та ін.

За формою відносні величини поділяються на коефіцієнти, відсотки, індекси. Коефіцієнти використовують для зіставлення двох взаємозв’язаних  показників, один з яких беруть за одиницю. Наприклад, коефіцієнт ліквідності  — відношення грошових коштів до поточних зобов’язань, коефіцієнт фінансової незалежності — відношення власного капіталу до валюти балансу підприємства, коефіцієнт змінності — відношення кількості відпрацьованих змін до кількості відпрацьованих днів.

Відсотки є необхідними для характеристики співвідношення величин, одну з яких беруть за 100. Відсотки можуть бути використані для розрахунку структури випуску продукції, структури активів, пасивів, характеристики виконання плану тощо.

Індекси використовуються для вивчення показників у динаміці. Розрізняють базисні та ланцюгові індекси. У розрахунку базисних індексів перший (базисний) показник динамічного ряду береться за 100 %, а наступні величини розраховуються у відсотковому співвідношенні до базисного. У розрахунку ланцюгових індексів кожний показник динамічного ряду зіставляється не з базисним, а з попереднім роком.

За економічною сутністю відносні показники поділяються  на такі види: виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.

Відносна величина виконання  плану — це співвідношення між  фактичним та плановим рівнями показників, і зазвичай воно виражається у  відсотках.

Для характеристики зміни  показників за будь-який проміжок часу використовують відносні величини динаміки. Їх визначають діленням величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді (місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами зростання (приросту) і виражаються, як правило, у відсотках або коефіцієнтах. Відносні величини динаміки також можуть бути базисними й ланцюговими. У першому випадку, як було сказано, кожний рівень динамічного ряду порівнюється з базисним роком, а в другому — з попереднім.

Показник структури  — це відносна частка (питома вага) частини в цілому, яка виражається  у відсотках або коефіцієнтах. Наприклад, питома вага окремих видів продукції в загальному обсязі, питома вага робітників у загальній кількості працівників підприємства.

Відносні величини координації  — це співвідношення частин цілого, наприклад, активної і пасивної частини основних виробничих фондів, силових і робочих машин, коефіцієнт придатності та зносу основних фондів тощо.

Відносними величинами інтенсивності називаються показники, що характеризують міру поширення, розвитку якогось явища у відповідному середовищі, наприклад рівень захворюваності населення, відсоток робітників вищої кваліфікації, питома вага активної частини основних фондів у їхній загальній вартості.

Відносні величини ефективності —  це співвідношення ефекту з ресурсами  або витратами, наприклад прибутковість активів, прибутковість продажу, витрати на 1 гривню товарної продукції.

 

2. Суть і завдання функціонально-вартісного аналізу.

Функціонально-вартісний  аналіз – один із методів евристичного аналізу, мета якого полягає у  виборі оптимального варіанта, що забезпечує повноцінне виконання досліджуваним об'єктом (виробом, технологічним процесом, формою організації чи управління виробництвом тощо) своїх основних функцій при мінімальних затратах.

Вивчення можливостей скорочення вартості виконуваних функцій й  обумовило у вітчизняній науці назву цього виду аналізу – функціонально-вартісний аналіз (ФВА). В зарубіжних країнах застосовуються й інші назви: аналіз вартості (або споживної вартості), інженерно-вартісний аналіз, управлінсько-вартісний (value analysis, value engineering, value management).

Функціонально-вартісний аналіз з'явився у 40-х роках минулого століття в  результаті практично водночас (але  в різних країнах) проведених досліджень російського конструктора Ю.М. Соболева з Пермського телефонного заводу та американського інженера Л.Д. Майльса з фірми General Electric. Перша розробка Ю.М. Соболева, сконструйована з використанням результатів ФВА, – вузол посилення мікротелефону дала змогу скоротити кількість деталей на 70%, витрати матеріалів – на 42%, трудомісткість виробництва – на 69%, а загальну собівартість – в 1,7 разу.

Л.Д. Майлс у 1946 р. вперше сформулював  саме поняття функціонально-вартісного аналізу, визначивши його як "прикладну  філософію господарювання, як систему  способів економії витрат до, під час та після їхнього здійснення". З того часу ФВА вважають одним із найважливіших нововведень в управлінні за останні сто років.

Метою ФВА є досягнення оптимальної корисності при найменших  витратах.

Особливістю мети ФВА  є не саме вдосконалення конкретного досліджуваного об'єкта, а насамперед пошук альтернативних варіантів виконання його функцій та вибір серед них найбільш економічної, яка б забезпечувала оптимальне співвідношення між споживчими властивостями і витратами на їхню реалізацію. Надзвичайно важливим є те, що ФВА дає змогу вирішувати, на перший погляд, два взаємовиключні завдання – скорочення витрат та підвищення якості виробу.

Основними завданнями ФВА  є:

– підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому  ринках;

– зниження витрат на виробництво (зниження ємності основних, оборотних  засобів, енергоємності, трудомісткості, підвищення віддачі основних засобів, матеріаловіддачі тощо);

– удосконалення технології виробництва;

– обґрунтування управлінських  рішень.

Об'єктом ФВА є функції та їхня вартість.

Кожен виріб, товар виробляється та існує для того, щоб задовольнити певні потреби споживачів, тобто  виконати функції відповідно до свого  призначення. Під функціями розуміють  споживчі властивості об'єкта, який аналізується.

Детальне вивчення показує, що предмети і товари виконують не одну, а багато функцій. Всі функції  в ФВА класифікують за сферою прояву, роллю у задоволенні потреб, в  експлуатації, за характером виявлення, ступенем необхідності (рис.1).

За сферою прояву і роллю у задоволенні потреб споживачів виділяють зовнішні і внутрішні функції. Зовнішні (загальнооб'єктивні) функції – ті, що виконуються об'єктом у взаємодії із зовнішнім середовищем.