Валютна політика України в контексті сучасних економічних відносин

УДК 351.822.(477)

Барсегян  А.Г.

Аспірант, Таврійський національний університет ім. В.I. Вернадського

Науковий  керівник д.г.н. проф. Нікітіна М. Г.

Валютна політика України  в контексті сучасних економічних відносин

      У даній статті розглядається валютна  система України як особливий   макроекономічний механізм, приводиться аналіз її становлення в контексті сучасних економічних відносин.

      В данной статье рассматривается валютная система Украины как особенный макроэкономический механизм, приводится анализ ее становления в контексте современных экономических отношений.

      In given article exchange system of the Ukraine is considered as especial macroeconomic mechanism, the analysis of its formation in context of the modern economic relations is shown. 

      Вступ. Формування ринкових відносин в молодої незалежної державі є першочерговою задачею уряду з моменту отримання незалежності України. Став самостійним суб’єктом міжнародних економічних відносин, країна отримала право здійснювати незалежну зовнішньоекономічну діяльність. У зв’язку з цим виникло питання про зовнішньоекономічні розрахунки. Враховував, що економіка України вважається експортно-орієнтованою, роль валютної системи в економічному рості важко переоцінити.  Таким чином, робота присвячена вивченню процесу становлення і функціонування валютної системи України з метою отримання можливості аналізу розвитку даного сектора фінансової системи країни.

      Дослідження у цьому напрямку представлені роботами А. С. Гальчинського [1], А. Дорошенка [5], А.Ф. Бойко [4], В. Н. Барамія [9]. Дані автори проводили аналіз валютного ринку як складової частини грошово-кредитної системи країни. Але залишилось відкритим питання вивчення валютного ринку як інструмента погашення зовнішніх боргів України. Також потребує розгляду проблема сценарного прогнозування розвитку валютного ринку, котра стає більш актуальною в наш час.

      Формування  національного валютного ринку  безпосередньо пов’язано з процесами  розвитку української держави і  реформування економіки. В умовах СРСР на Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком і Зовнішекономбанком СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації експортної продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів. Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівки друкувався Центробанком Росії. В умовах незалежного державного будування, що супроводжувалося інфляційними процесами, коли економіці Україні потребувалось все більше рублів готівкою, загострювалась проблема їх власної емісії на Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживацького ринку з 10 січня 1992 року в обіг вводяться “купони багаторазового використання”, які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу [1, с.19]. З цього моменту починається становлення валютної системи України.

      Вибір системи плаваючого обмінного курсу  на момент введення карбованців у 1992 році був єдиним можливим, тому що НБУ не мав достатніх резервів у іноземній валюті, а майбутня лібералізація цін не залишила сумніву в високих темпах інфляції. З середини 1992 року прискорене знецінення карбованців формувало сприятливу динаміку реального обмінного курсу, компенсуючи вплив експансивної фіскальної і монетарної політики. Ця тенденція збереглася у першій половині 1993 року, але прогресуюча “доларизація” економіки перевернула знецінення карбованця у могутнє інфляційне джерело.

      У такій ситуації введення фіксованого  курсу було зумовлено вичерпаними можливостями подальшого знецінення карбованців.

      Девальвація карбованця з 6130 до 12610 крб. за 1 дол. США  у грудні 1993 року допомогла знизити  реальний обмінний курс, який підвищився у першій половині 1993 року, а успіхи у боротьбі з інфляцією у першій половині 1994 року дали можливість стабілізувати динаміку цього показника [2]. Без сумніву, введення системи фіксованого обмінного курсу – крок об’єктивно необхідний.

      З травня 1994 року НБУ практикував мікро  девальвації карбованця. Паралельно був поновлений обмежений продаж валюти на валютній біржі - фактично відбувся перехід до системи множинних курсів. Восени 1994 року уніфікація обмінних курсів і поновлення плаваючого курсу карбованця дали можливість знизити реальний обмінний курс, але темпи інфляції явно прискорились; поновилась тенденція доларизації української економіки. У 1995 році зв’язок між знецінюванням карбованця і темпами інфляції стають помітніше. Економісти почали активніше формувати власні прогнози рівня інфляції, виходячи з динаміки обмінного курсу. Події літа – осені 1995 року стали класичною ілюстрацією до відомої монетарної моделі Дорнбуша: навіть незначна грошова емісія викликає знецінювання номінального обмінного курсу, яка всупереч раціональним очікуванням економістів тягне за собою відповідне прискорення темпів інфляції.

      Такий причинно-слідчий зв’язок, викликаний практикою встановлення більшості  цін у доларовому еквіваленті (один з наслідків “доларизації” економіки), нівелює основну перевагу плаваючого обмінного курсу – можливість проведення незалежної монетарної політики, ставить під сумнів ефективність даної системи обмінного курсу в конкретних умовах української економіки [4, с. 43].

      У 1996 році стабільність плаваючого курсу  була досягнута за рахунок рестрикціонної монетарної політики, великої заборгованості по заробітній платні і соціальним виплатам. Після проведення у 1996 році грошевої реформи на Україні було установлено фіксований обмінній курс. Це було замовлено стабілізацією економіки і спадом темпів інфляції. Рівень девальвації гривні протягом 1996 року склав 5,5 %, з урахуванням індексу інфляції – 39, 7 %, реальний валютний курс протягом року підвищився на 34,2 %. Аналогічна ситуація простежується і у 1997 році. Фактично протягом 2 років курс національної валюти до долара США не вийшов за межу 1,7 – 1,9 грн.  за 1 дол. США [5, с. 72].

        У 1998 році становище гривні  та фінансового ринку погіршилось  у результаті відсутності риночних  реформ, “тіньової” приватизації, політичного популізму, кредитної  політики уряду на ринку ОВГЗ. Уже в січні 1998 року Мінфіну прийшлось вирішувати дві актуальні задачі – виплачувати борги по ОВГЗ нерезидентам і погашати внутрішні соціальні борги (2,2 млрд. грн. у першому кварталі) - і це все напередодні парламентських виборів. Це і визначило ситуацію на валютному ринку у першому кварталі 1998 році. Кредитувати і першу, і другу статті уряду стало за рахунок розміщення ОВГЗ у Нацбанку України. Пропозиція валюти на Українській міжбанківській валютній біржі упало до 0, і НБУ покривав попит за рахунок власних валютних резервів. У такій ситуації НБУ сам ініціював зниження курсу гривні на УМВБ (за січень офіційний курс долара виріс з 1,899 грн./дол. США до 1,927 грн./дол. США). У результаті цього Нацбанк з 21.01.98 змінив валютний коридор (1,8 – 2,25 грн./дол.. США) [3].

      У 1998 році Мінфін не обмежився простим  підвищенням ставок доходів по ОВГЗ і звернувся до західних інвесторів, котрі, в свою чергу, стали пропонувати  дуже дорогі кошти на короткий термін. На початку червня борги складали 5,2 млрд. грн. На нерезидентів припадало біля 3,2 млрд. грн., що взагалі перебільшувало обсяг валютних резервів НБУ. Фахівці вже тоді усвідомлювали невідвертість фінансової кризи. У результаті, в очікуванні фінансової допомоги з боку МВФ, Мінфін до серпня погашав борги держави за рахунок продажу ОВГЗ Нацбанку, що супроводжувалось повзучою емісією, девальвацією і дозріванням в надрах української фінансової системи дефолта.

      Станом на 1.08.98 офіційного обмінного курсу гривні до долара знаходився на рівні 2,1349 грн./дол. США [3]. Ні уряд, ні НБУ не були готові до прийняття антикризових заходів. У цей час девальваційні очікування вилились у двох - , трьохкратні підвищення попиту на валюту. Цей попит викликав ланцюгову реакцію на кредитному ринку. Ставки підскочили до 100 % на міжбанківському ринку. Попит на валюту з боку населення торкнув спочатку легальний ринок, а потім привів до реанімації чорного ринку. На початку вересня того ж року було прийнято пакет заходів адміністративного характеру для пригнічення як ажіотажного, так і іншого попиту на валюту. Пакет заходів трохи запізнився, але був єдиним правильним рішенням:

• введена 50 % - ий продаж валютної виручки експортерів;
• заборонені всі операції на міжбанківському ринку;
• заборонено кредитування зовнішньоекономічних угод;
• обмежено до 5 % (від курсу НБУ) маржа при здійсненні валютообмінних операцій
• посилений порядок покупки валюти на УМВБ.

     На  кінець 1998 року попит на валюту формувався під впливом двох основних факторів: попиту імпортерів; попиту населення на валюту з урахуванням девальваційних очікувань.

     Адміністративними заходами НБУ протягом майже 4 місяців  обмежував попит на долар. З 6.11.1998 р. офіційний курс долара залишився  на відмітці 3,427 грн./дол. США. [3]. В цей час особливо сильно загострився інший девальваційний фактор – бюджетний дефіцит і соціальні борги. Значним ударом стало припинення кредитування України Світовим банком, а разом з ним і МВФ.                   

      На  початку 1999 року валютний ринок поступово  наблизився до ряду девальваційних очікувань. Це було пов’язано з рядом факторів. По-перше, Національний банк здійснював купівлю валюти за рахунок емітуємої  гривні. У економіку була випущена незабезпечена додаткова грошова маса, яка привела до перевиконання грошових каналів. Унаслідок цього індекс інфляції за 1999 рік склав 19%. По-друге, гостро стояла проблема погашення держборга. Поки Україна зберігала інвестиційну зовнішність старі зовнішні борги погашались шляхом залучення нових позиків. З мірою підвищення проблем у економіці і погіршення кредитного рейтингу країни перекредитовка ставала все дорожче. Внутрішніх джерел погашення не було. Крім того, погашення дефіциту бюджета всередині країни потребувало додаткових ще 2 млрд. дол. США. Не дивлячись на перераховані фактори, які сприяли   курсоутворенню у 1999 р., адміністративний ресурс Національного банку не втратив своєї позиції, яка визначала ситуацію на валютному ринку. Підтверженням цьому служить заява голови НБУ Віктора Ющенка на прес-конференції 21 жовтня 1999 року: „Гривня стабілізується не за рахунок резервів НБУ, ми на це не підемо. Ми знайдемо сильніші, суворіші методи, які будуть коштувати дорожче для економіки, для учасника ринку, але не дамо гривню в образу” [6, c.16].

    Протягом 2000 року національна валюта України  демонструвала небувалу стабільність і підконтрольність. Валютна політика держави була спрямована на погашення зовнішніх боргів. Україна повинна була виплатити по зобов'язаннях в 2000 році близько $3,3 млрд. Частина цього боргу була реструктуризована, інше - погашалося за рахунок внутрішніх резервів. Валові валютні резерви НБУ за станом на 22 грудня  склали $1617 млн. (виросли за рік майже на $400 млн.). Сальдо інтервенцій НБУ (перевищення покупки валюти Нацбанком на  УМВБ над продажем) з 1 січня по 22 грудня 2000 року склало $1594 млн., тобто протягом року Україна виплатила іноземним кредиторам приблизно $1,2 млрд. [7]. Таким чином, валютний ринок перетворився в інструмент добування коштів для погашення зовнішніх зобов'язань. Починаючи із травня 2000 року, на міжбанківському валютному ринку пропозиція долара  стійко перевищувала попит. Надлишок пропозиції НБУ успішно викупав по вигідному собі курсу. Така ситуація була створена Нацбанком шляхом повного адміністрування валютного ринку. Фактори, що впливають на збільшення попиту на валюту, практично ліквідовані. Ревальвація для національної валюти є не менш згубним фактором, чим девальвація. Надмірне укріплення гривні могло призвести до зменшення експорту. Це негативно позначилося б на зовнішньоторговельному сальдо й, отже, на всій економіці в цілому. Негативний вплив на економічну ситуацію також надає надмірна незабезпечена емісія гривні, і, як наслідок, необґрунтоване збільшення грошової маси. НБУ скуповує зайву пропозицію валюти за рахунок эмитуємой гривні. Але Нацбанк навчився «зв'язувати» гривню, і зріст інфляції не є безконтрольним. 

    В 2001 році наступив переломний момент для  національної валюти України. З початку року гривня демонструвала стабільність свого реального обмінного курсу стосовно долара США. Більш того, зміцнилася чітка тенденція до ревальвації національної валюти .

      Тільки  в 2002 році Національному банку України вдалося домогтися стабільності гривні, адмініструючи валютний ринок й, тим самим, створюючи сприятливі  умови для здійснення економічної політики держави. Уміле сполучення монетарної, валютної й зовнішньоекономічної політики створило передумови для стабільного перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на внутрішньому валютному ринку. Із приходом нового голови Національного банку України вектор валютної політики держави поступово змінює свій напрямок з позицій жорсткого адміністрування валютного ринку до лібералізації валютної політики. Для цього було скасовано 5% відхилення від офіційного курсу для агентських пунктів обміну  валюти, збільшена гранична сума валюти, що вивозиться за межі України, з 1 тис. до 3 тис. дол. США й інше.

      В 2004 році Національний банк України  мав колапс валютного ринку, що призвело до відродження тіньового ринку обміну готівкової валюти. При достатньому для нормального функціонування валютного ринку позитивному сальдо платіжного балансу, також при перевиконанні дохідної частини бюджету з'явився ряд інфляційних факторів, які стали наслідком значного підвищення соціальних мінімумів. У результаті чого, у вересні 2004 року виник ажіотажний попит на валюту з боку населення України. Для регулювання готівкового валютного ринку НБУ прийняв ряд заходів, які трохи стабілізували сформовану ситуацію, але не впорядкували обмін валюти в агентських пунктах обміну валюти. У зв'язку із чим, початків відроджуватися «чорний» ринок іноземної валюти. Курс долара досягав 10 грн/дол. США, а євро продавали по 17 грн. у Сімферополі. Проте, обмінний курс валюти на міжбанківському валютному ринку продовжував знижуватися,  дотримуючись основних напрямків грошово-кредитної політики на 2004 рік. Таким чином, маючи значні валові валютні резерви й пакет адміністративних мір, НБУ може регулювати ситуацію на «слухняному» міжбанківському валютному ринку й має обмежений вплив на ринок готівкової валюти.

      Характеризуючи вплив Національного банку на валютний ринок, необхідно вказати на роль облікової політики НБУ в комплексному регулюванні грошово-кредитної політики. Підвищуючи дисконтну ставку в 2004 році, головний банк України намагається підвищити привабливість національної валюти, нівелюючи при цьому підвищений попит на іноземну валюту й інфляційні очікування суб'єктів валютного ринку. Темпи інфляції в 2004 році вже перевищили заплановані раніше показники, що говорить про доцільність здійснення такого роду заходів для стабілізації грошово-кредитної системи України в цілому.