Становлення укрзалізниці як головної складової залізничного комплексу

 На  ХХІ сесії розглядалося 5 питань, в основному щодо діяльності ОСЗ у сфері залізничного транспорту за нових умов. Були погоджені і прийняті нові документи: Положення про Організацію співробітництва залізниць, регламент Комітету ОСЗ, що відображали зміни й визначали правила розвитку співробітництва членів ОСЗ.

 30 липня 1993 р. була прийнята Постанова  Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України» (№ 586). Положенням було визначено, що Укрзалізниця є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансу. Основні завдання нового органу полягали в такому: організація злагодженої роботи залізниць, об’єднань, підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері організації та забезпечення цього процесу; вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження, оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; проведення єдиної інвестиційної й технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій; здійснення соціальної політики на залізничному транспорті.

 Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного транспорту, вирішення  найважливіших питань його господарської  діяльності була створена Рада Укрзалізниці. Очолив Укрзалізницю генеральний директор, якого призначав Кабінет Міністрів України. Витрати на її утримання зараховувалися на собівартість виробництва. Почалася робота зі створення структури управління, комплектування кадрами, розроблення нормативної бази, функціонування національної мережі залізниць.

 У серпні була затверджена цільова  програма розвитку транспортного комплексу  до 2000 р. Вона була спрямована на забезпечення формування й удосконалення транспортного  комплексу держави шляхом координації  роботи всіх видів транспорту, використання загальних вимог та нормативів, впровадження прогресивних технологій і нової  техніки, ефективного розвитку матеріально-технічної бази.

 Укрзалізницею був взятий курс на розроблення перспективних  довгострокових програм розвитку залізничного транспорту в усьому діапазоні його функціонування. Почався процес формування, укомплектування кадрами нової  структури управління галуззю. Створювались головні управління, визначалися  основні напрями й форми їх роботи.

 За  новими вимірами створювали, утверджували систему самостійних українських  залізниць. Однак докорінно змінити  на краще ритм залізничного конвеєру не вдалося. Серед низки причин головною була економічна криза в державі. Те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів. Протягом 1991-1993 рр.валовий внутрішній продукт (ВВП) зменшився на 39%. Рівень інфляції в Україні, за даними Світового банку, був найвищим у світі. Почався загрозливий процес деіндустріалізації України. В серпні 1994 р. індекс реального обсягу промислової продукції проти рівня 1990 р. становив 51,2%. Тобто промислове виробництво скоротилося майже вдвічі. Під час великої депресії в США воно скоротилося лише на 46% [3, с. 80]. В листопаді 1998 р. ВВП зменшився у 2,4 рази [8]. І тільки у другій половині 1999 р. розпочалося його реальне зростання.

 Криза в економіці призвела й до прогресуючого  падіння обсягів перевезень. Якщо у 1992 р. навантаження й відправлення вантажів залізницями становило  більше 700 млн т, то у 1993 р. - вже трохи більше 500, а у 1998 р. - лише 200 млн т [3].

 Із 31 січня 1994 р. залізниці України переходили на самостійні розрахунки, запроваджувалися міжнародні принципи оплати за перевезення  вантажів. Реально оцінюючи становище  з фінансовим забезпеченням, залізниці  взяли курс на цілеспрямовану роботу по збільшенню прибутків за рахунок  підсобно-допоміжної діяльності. Це мало скеровувати трудові колективи на пошук резервів додаткового отримання коштів. Головним тепер стала не кількість навантажених вагонів за добу, а те, скільки зароблено коштів і де, яким чином зекономлено на втратах.

 У 1995 р. тривав активний пошук оптимальної  структурної перебудови залізничного транспорту України. На зборах і нарадах  різного рівня - від цехів підприємств до Мінтрансу і Кабінету Міністрів

 - йшли  бурхливі дискусії щодо реструктуризації, спрощення вертикальної управлінської  піраміди. Йшлося про створення в системі залізничного транспорту України на різних рівнях об’єднань, холдингових компаній, нарешті, на рівні Укрзалізниці - фінансово- промислової групи. На базі українського об’єднання промислових підприємств залізничного транспорту «Укрзалізпром» влітку 1996 р. була здійснена спроба створити фінансово-промислову групу (ФПГ), яка б змінила структуру управління підприємствами, залишивши за центральним апаратом питання маркетингу, фінансів, координацію інвестицій [6].

 Основою слугувало «Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп», затверджене  постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. (№ 781). В ньому стверджується, що метою створення ПФГ є реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України [7]. Обговорювалися можливості розвитку ринкової інфраструктури - комерційних банків, страхових і трастових компаній, випуску і продажу акцій залізничних підприємств та організацій. Передбачалося, що ринкові зміни на залізничному транспорті сприятимуть зміцненню зв’язків з реальними фінансовими інвесторами із країн Західної Європи. А тим часом на заході України визріли події іншого порядку, які мали велике значення не лише для Укрзалізниці, а й для економіки країни загалом. Наприкінці травня було відкрито залізничний перехід через кордон з Польщею в районі міста Рава-Руська, а невдовзі ще одне вікно в Європу «прорубали» спеціалісти Львівської залізниці. Через станцію Дякове, що на Закарпатті, почали курсувати пасажирські поїзди між румунським портовим містом Констанца і польським - Краків.

 1996 рік увійшов до історії нашої країни як рік прийняття Основного закону держави - Конституції України. Для залізниць України він знаменний ще й тим, що Верховною Радою 4 липня прийнято Закон України «Про залізничний транспорт», який створив міцну юридичну базу для подальшого розвитку залізничного транспорту нашої держави, дав можливість за умов становлення ринкових відносин проводити більш ефективну політику реструктуризації, поставив у рамки закону взаємини залізниць з органами влади усіх рівнів. Цей закон став відправним у перегляді раніше прийнятих нормативних документів і приведенні їх у відповідність з ним. У статті 2 цього Закону чітко зафіксовано: «Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту, як частини єдиної транспортної системи країни, сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України» [2, с. 6]. В документі також визначено основні економічні та фінансові засади діяльності залізничного транспорту, закладено нормативну базу організації безпеки руху, роботи за умов надзвичайних обставин, охорони вантажів та об’єктів галузі, трудових відносин працівників тощо.

 Проте загальна криза в державі не оминула  залізничної галузі. Обсяги перевезень протягом 1991-1996 рр. скоротилися у 2,2 раза, відбулося катастрофічне старіння рухомого складу, колійного господарства (майже кожен п’ятий кілометр залізничної  колії експлуатувався з простроченим терміном капітального ремонту) [9]. У  зв’язку з цим Кабінет Міністрів приймає Постанову «Про заходи щодо стабілізації роботи залізниць», в якій вимагає від Мінтрансу та Укрзалізниці зменшити експлуатаційні витрати, привести виробничу базу та чисельність працівників залізничного транспорту у відповідність з виконуваними обсягами робіт, обчислення тарифних відстаней та перевезення вантажів здійснювати на підставі фактично виконаної роботи [9].

 Поліпшенню  організації управління та взаємодії  залізниць в рамках відомства  сприяла Постанова Кабінету Міністрів України «Про безкоштовну передачу рухомого складу залізничного транспорту та визначення осіб, відповідальних за внесення податку на додану вартість до бюджету з об’єктів оподаткування на залізничному транспорті» від 24 вересня 1997 р. (№ 1056). Відповідно до цієї постанови безкоштовна передача рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування державної форми власності була спрощена і стала здійснюватись за поданням начальника залізниці на основі рішення Укрзалізниці. Це сприяло підвищенню мобільності й доцільності використання рухомого складу в масштабах усього залізничного відомства. Наказом Міністерства транспорту України від 23 червня 1999 р. (№ 326) був затверджений «Порядок безкоштовної передачі рухомого складу залізничного транспорту однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування державної форми власності», в якому конкретизувалися мотиви та порядок передачі.

 Основні види діяльності залізниць та Укрзалізниці в цілому слід було визначити і  законодавчо затвердити. Цьому сприяла  Постанова Кабінету Міністрів України та затверджений нею 16 лютого 1998 р. (№ 173) Перелік робіт (послуг), що належить до основної діяльності залізничного транспорту. До таких робіт, зокрема, належали: поточне утримання, профілактичний огляд, обслуговування та всі види ремонту основних фондів, інвентаря, що використовується в основній господарській діяльності; експлуатація локомотивів, вагонів, дизель- та електропоїздів, їх екіпірування та прибирання; підготовка вагонів і контейнерів до перевезень; маневрова робота супроводження поїздів; продаж квитків та ін.

 Функціонування  залізничного транспорту є складовою  частиною загального господарського розвитку і означає діяльність усіх взаємопов’язаних підприємств та структурних підрозділів галузі, спрямовану на виконання єдиного перевізного процесу. Вона включає експлуатаційну діяльність - пов’язану з перевезенням пасажирів, вантажів, вантажобагажу, пошти тощо, і підсобно-допоміжну діяльність - пов’язану з виконанням низки дорожніх операцій та організацією виробництв, продукція (послуги) яких використовуються переважно для потреб експлуатаційної діяльності залізниць.

 Важливою  віхою у становленні залізничного транспорту незалежної України стало  затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. (№ 457) Статуту залізниць України. Зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. (№ 1510) та від 25 грудня 2002 р. (№ 1973), Статут залізниць України діє й по нині. В ньому зазначається, що залізничний транспорт є однією з базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно- економічні зв’язки та потреби населення в перевезеннях. Основною організаційною ланкою визнана залізниця. Статут визначає обов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентується порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу й пошти, основні положення експлуатації залізничних під’їзних колій, а також взаємовідносин залізниць з іншими видами транспорту [2, с. 16].

 Таким чином, залізниця отримала головний економіко-правовий документ, який регламентує  її роботу. Він став своєрідним підсумком, що ознаменував завершення складного періоду становлення й розвитку, пошуку шляхів виживання за умов переходу до ринкових відносин.

 Основним  досягненням перших 5 років функціонування залізничного транспорту незалежної України  було збереження цілісності галузі, закріпленої  у 1996 р. Законом України «Про залізничний  транспорт». Однак економічні негаразди  тривали. Наприкінці 90-х років галузь вразив «вірус» посередництва та бартеру. Обігові кошти вимивались комерційними структурами.

 Переломним  моментом для залізничного транспорту став квітневий (2000 р.) Указ Президента України, який визначив основні напрями  його подальшого функціонування та розвитку. Реалізація вимог Указу Президента України дозволила, за тієї самої  законодавчої бази і незначних зрушень  в економіці держави стабілізувати  роботу залізничного транспорту, ліквідувати  посередництво та бартеризацію і  за короткий термін погасити борги  до бюджету та по заробітній платі залізничникам.

 Українські  залізниці стали рентабельними. Якщо у 2000 р. вони мали 1040 млн грн. збитків, то у 2001 р. було отримано понад 40 млн грн. чистого прибутку. Позитивний баланс фінансової діяльності залізничного транспорту за 2001 р. становив 1080 млн грн., а з врахуванням витрат, які зросли на 2600 млн грн., економічна ефективність роботи Укрзалізниці зросла проти 2000 р. на 3850 млн грн. (або у 1,5 раза). Позитивні результати діяльності дозволили розпочати відновлення інфраструктури й технічних засобів. За кошти залізниць було реконструйовано десятки вокзалів, серед яких столичний Київський вокзал, що став одним із кращих у Європі. Розпочато виготовлення сучасних пасажирських вагонів у Кременчуці, дизель- та електропоїздів у Луганську, електровозів у Дніпропетровську, колійної техніки у Старокраматорську.

 Додатково отримані кошти дозволили у 2001 р. майже в 2 рази збільшити асигнування  на виплату заробітної плати та вирішення  інших соціальних питань.

 Висновки. Десятиліття незалежності України  стало періодом реформування однієї з головних складових залізничного комплексу держави - залізничного транспорту. В умовах переходу від командно- адміністративної до ринкової системи господарювання проведена розбудова ринкової інфраструктури та ринкових інституцій, створені організаційні та законодавчі основи становлення Укрзалізниці, як головного органу управління залізничним транспортом.

 В державі створена законодавча база, основою якої стали закони України: «Про транспорт», «Про залізничний  транспорт», затверджений Постановою Кабміну «Статут залізниць України» та інші документи, що забезпечують нормативно-правове  регулювання перевезень вантажів і  пасажирів залізницями.