Становлення укрзалізниці як головної складової залізничного комплексу

38. Становлення укрзалізниці  як головної складової  залізничного комплексу

 А.М. Хахлюк

 Розглядаються основні організаційно-економічні заходи становлення головної складової  залізничного комплексу - залізничного транспорту України в період 1991-2001 рр. Досліджуються політи- ко-економічні, організаційні, юридичні, міжнародні аспекти створення «Укрзалізниці», яка б забезпечувала внутрішні й зовнішні транспортно-економічні зв ’язки та потреби населення в перевезеннях. Особлива увага зосереджується на проблемних аспектах реалізації організаційно-політичних та економічних заходів за умов економічної кризи 1990-х років.

 Ключові слова: залізничний комплекс України, ринкові зміни.

 Постановка  проблеми. Залізничний транспорт  є важливою складовою залізничного комплексу та виробничої інфраструктури держави. Його основні виробничі  фонди складають близько 9% вартості основних фондів усіх галузей економіки. Він забезпечує життєдіяльність  багатогалузевого господарства за умов становлення незалежності і реструктуризації економіки. Тому нагальною постала проблема з’ясування заходів з організації діяльності та налагодження управління залізничним транспортом в контексті з утвердженням незалежності держави.

 Аналіз  досліджень і публікацій. Функціонування залізничного комплексу за умов незалежності та, зокрема, становлення Укрзалізниці, свого часу стало предметом уваги вчених і фахівців Мінтран- сзв’язку, транспортної академії України, Української державної академії залізничного транспорту, Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В.Лазаряна, Київського університету економіки та технологій транспорту та ін. Основні засади становлення Укрзалізниці досліджували В.М.Гурпак,Т.А.Мукмінова, стан економіки залізниць та основні напрямки його поліпшення - Г.М.Кірпа, Ю.Ф.Кулаєв, процеси реструктуризації й оновлення виробничих фондів - Ю.М.Федюшин, В.І.Букін, Ю.Є.Па- щенко, проблеми реформування - Ю.М.Цвєтов та В.М.Макаренко, загальні принципи стратегічного розвитку мережі залізниць - П.О.Яновський, розвиток маркетингу, міжнародний досвід реформування залізниць аналізували - Є.Н.Шерепа, В.Т.Доманський, М.І.Данько. Особливості функціонування залізниць висвітлювали їх начальники - М.В.Мостовий (Львівська залізниця), С.П.Болоболін (Одеська), В.М.Остапчук (Південна), І.В.Гладкіх (Придніпровська), О.М.Кривопішин (Південно-Західна залізниця). Проте повного, цілісного й послідовного висвітлення процесу становлення Укрзалізниці як Державної адміністрації залізничного транспорту, що підпорядкована Міністерству транспорту України, в перше десятиліття незалежності України зроблено не було.

 Мета  дослідження. Головна мета даного дослідження полягає в тому, щоб розкрити основні заходи молодої незалежної держави щодо розбудови економічних, правових та законодавчих засад організації управління та функціонування залізничного транспорту - головної складової залізничного комплексу в надто складний, кризовий період її розвитку.

 Основні результати дослідження. Період 1991-2001 рр. характерний докорінною зміною соціально-економічних відносин, утворенням принципово нової економіки та систем управління незалежної держави. За цей час демонтовано основні підвалини адміністративно- командної системи, сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази [6].

 Із  проголошенням Верховною Радою  України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України майно, що було на той момент у межах кордону держави, стало її власністю. Одразу виникла проблема організації чіткої, безперебійної роботи залізничного комплексу. Адже він, маючи екстериторіальний характер, міг успішно функціонувати лише за умов централізованої координації роботи всіх структурних підрозділів, причетних до перевізного процесу.

 В даній праці, на основі аналізу державних  документів (законів України та указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів та ін.), прийнятих у розглядуваний період, зроблена спроба дослідити організаційні та законодавчі основи становлення Укрзалізниці.

 Насамперед, слід було визначити основні принципи, на яких повинна була ґрунтуватись робота залізничного транспорту за нових умов. Узагальнено їх можна звести до трьох основних позицій: все майно залізничних підприємств, організацій та установ на території України, за винятком взаємно погоджених випадків, є власністю України; залізничний транспорт повинен всебічно сприяти ефективному розвитку економіки України і забезпеченню потреб населення в перевезеннях, а також транспортно-економічним зв’язкам у рамках економічного співробітництва; нагальним завданням стало створення єдиних цілеспрямованих умов регулювання міждержавних відносин на основі міжурядових угод.

 Для реалізації зазначених принципів необхідно було створити організаційні структури управління залізницями, які на той час були представленні такою схемою: Державна асоціація залізниць України- орган, який об’єднує всі залізниці та інші технологічно пов’язані з ними підприємства й організації, а також їх соціальну інфраструктуру; управління шести залізниць з діючими організаційними структурами. На перехідний період зберігалась чинність діючих нормативних документів, які регламентували умови й технологію перевезень та безпеку руху.

 З метою організації ефективного управління залізничним транспортом та забезпечення потреб народного господарства й населення в перевезеннях Кабінет Міністрів України 14 грудня 1991 р. прийняв Постанову «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України» (№ 356). Цією постановою було передбачено, що Укрзалізниця є державним органом управління, який здійснює керівництво залізничним транспортом. У її відання були передані Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також всі інші розташовані на території України підприємства, установи й організації, що були підпорядковані Міністерству шляхів СРСР.

 Постановою  Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1992 р. (№ 70) було затверджено перше Положення про Укрзалізницю. В її складі було створено Раду, на першому засіданні якої 18 лютого1992 р. були визначені принципи планування, обсяги та якісні показники роботи залізниць. Становлення України як незалежної держави вимагало, насамперед, підписання угод між Україною та сусідніми державами про прикордонне залізничне сполучення, налагодження митного контролю, вирішення низки проблем з технічної й експлуатаційної роботи на прикордонних переходах, а також питання тарифної політики.

 Наприкінці  березня 1992 р. у Варшаві, де розташований Виконавчий комітет Організації  співпраці залізниць (ОСЗ), відбулося  його засідання, на якому було розглянуто прохання Державної адміністрації залізничного транспорту України про вступ до ОСЗ. На XX сесії наради Міністрів Організації співпраці залізниць в Улан-Баторі у червні 1992 р. Державна адміністрація залізничного транспорту України увійшла до складу членів ОСЗ. Укрзалізниця приєдналася до Угоди про міжнародне залізничне пасажирське та вантажне сполучення.

 25 січня 1992 р. в Москві керівники  органів управління залізничним  транспортом і залізниць держав-учасниць  СНД уклали «Угоду про основні  принципи експлуатаційної роботи  залізниць держав СНД на перехідний  період». Нею передбачалося створення  Ради із залізничного транспорту  СНД, яка складалася з глав  адміністрацій та органів управління залізничним транспортом держав Співдружності. Вона була вищим органом для розгляду та затвердження основних положень, що забезпечують стійке транспортне обслуговування за умов ринкових відносин у рамках СНД.

 У Києві 20 березня 1992 р. на засіданні Ради глав держав СНД було затверджено Положення про Раду із залізничного транспорту держав-учасниць Співдружності та Положення про дирекцію Ради. Таким чином, були створені координаційні органи залізничного транспорту СНД. На них покладалися координація скерування ваго- нопотоків, розроблення проектів основних положень, які регламентують взаємодію та економічну відповідальність при перевезенні пасажирів і вантажів між державами Співдружності, та при транзитних перевезеннях у сполученні із третіми країнами загальним парком вагонів і контейнерів.

 Протягом 1992 р. главами держав Співдружності  були підписані угоди про заходи щодо забезпечення покращання розрахунків між господарюючими організаціями держав-учасниць СНД, про співробітництво у сфері зовнішньоекономічної діяльності, про принципи й порядок виконання військових перевезень (Ташкент, 15 травня 1992 р.), про організацію роботи міждержавних стикових пунктів залізниць на перехідний період (Київ, 25 червня 1992 р.) та про принципи спільного використання вантажних вагонів у міждержавному сполученні (Мінськ, 20 жовтня 1992 р.). У цей час у Кабінеті Міністрів України розглядався проект Державної програми приватизації майна державних підприємств, який було розроблено відповідно до схваленої Верховною Радою України Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, а також законів України про приватизацію.

 Приватизаційні  процеси на залізницях України мали власну специфіку, що була пов’язана  з нормами і правилами, єдиним технологічним транспортним комплексом, яким раніше керувало МШС СРСР. 26 листопада 1992 р. було підписано Указ Президента України «Про Міністерство транспорту України», яке створювалося для організації розвитку національної транспортної системи та вдосконалення державного регулювання транспортним комплексом України.

 До  основних завдань новоствореного міністерства належали: державна політика в галузі транспорту, створення національної транспортної системи, забезпечення безпеки  руху, взаємодія всіх видів транспорту та координація їх діяльності, підготовка нормативних актів та цільових державних програм з питань транспорту, формування основних напрямів економічної, науково-технічної, соціальної політики та економічної безпеки, зовнішньоекономічна діяльність, сертифікація, тарифна та інвестиційна політика. Для виконання цих завдань у структурі Мінтрансу було створено департаменти авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та автомобільних шляхів. Їм було передано функції органів управління від державних адміністрацій авіаційного, залізничного та морського транспорту.

 Укрзалізниця  на 1 січня 1993 р. мала у своєму складі 6 залізниць, 27 відділків, близько 2 тис. залізничних станцій, 75 локомотивних і 83 вагонних депо, три метрополітени, понад 300 дистанцій колії, енергопостачання, автоматики, телемеханіки і зв’язку, вантажно- розвантажувальних робіт, цивільних споруд та інші підприємства. У складі залізничного транспорту України функціонувало орендне підприємство промислового залізничного транспорту, у складі якого працювали 32 самостійних підприємства промислового залізничного транспорту.

 У 1992 р. на підприємствах промисловості й сільського господарства України було навантажено 613 тис. вагонів, розвантажено 956 тис. вагонів, перевезено 91 млн т і перероблено 54 млн т вантажів. Розгорнута довжина залізничної колії становила 51 тис. км, що складало 15% довжини всіх залізничних ліній колишнього Міністерства шляхів СРСР. Третина експлуатаційної довжини залізниць України була електрифікована, на них виконувалося 66% вантажообігу. Автоблокуванням було оснащено 60% довжини ліній. За 1992 р. залізницями України було відправлено 737,3 млн т вантажів, перевезено 1,5 млрд т, що більше ніж на залізницях країн ЄС разом узятих.

 Водночас, після прийняття Указу Президента України «Про Міністерство транспорту України» і Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що знаходиться у загальнодержавній власності» Державна адміністрація залізничного транспорту України практично перетворилася на асоційовану ланку управління без будь- яких прав, а головне, без важелів впливу на процес перевезень, управління майном, призначення посадових осіб, затвердження статутів, створення централізованих фондів. Це призвело до втрати управління галуззю, зниження рівня дисципліни, відповідальності й авторитету керівного складу.

 Створені  Міністерство транспорту і Департамент  залізничного транспорту в його складі суттєво ускладнювали структуру  управління підприємствами. Ця структура передбачала таку схему управління: Мінтранс - Департамент - Укрзалізниця - залізниці - підприємства. Громіздкість цієї схеми особливо позначилась на прийнятті рішень, пов’язаних з експлуатаційною й економічною діяльністю, спрямуванням експортних вантажів у морські порти, на прикордонні станції, а також при узгодженні проектів законодавчих актів і нормативних документів.

 Постановою  Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р. (№ 168) Л.Л.Железняк призначається першим заступником Міністра транспорту України. Поступово починає визначатися державна структура управління залізницями. Йде робота над доопрацюванням Положення про Укрзалізницю. Перебіг подій, відсутність коштів у бюджеті, скорочення управлінських структур знімають з порядку денного питання про створення залізничного міністерства, а робота спрямовується на те, щоб надати певні повноваження і зміцнити новий орган управління залізницями України - Укрзалізницю.

 Із 15 по 18 червня 1993 р. у Варшаві (Польща) відбулася XXI сесія Наради міністрів ОСЗ. В її роботі взяли участь представники Білорусі, Болгарії, Угорщини, В’єтнаму, Китаю, Кореї, Латвії, Литви, Молдови, Монголії, Польщі, Російської Федерації, Румунії, Словацької Республіки, України, Чеської Республіки, Естонії. У зв’язку з утворенням на терені колишнього СРСР нових держав, політичними та економічними змінами в Європейському Союзі рішенням XX сесії Наради міністрів ОСЗ (Улан-Батор, червень 1992 р.) був створений новий орган - Конференція генеральних директорів (відповідальних представників) залізниць, яка є керівним органом ОСЗ зі співробітництва на рівні залізниць.