Поняття та роль світових фінансових центрів

Отже, у  світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних  агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення.[4, 269] 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ ЦЕНТРІВ 

2.1. Лондонський фінансовий центр 

Лондон  — визнаний міжнародний фінансовий центр. Його особливість — здатність до «виклику та відповіді» на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.

У 1215 р. англійський уряд проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. З цього періоду починається історія становлення і розвитку Лондона як міжнародного фінансового ринку.

У 1690 р. було створено Англійський банк і Королівську біржу, що заклали організаційні основи для лондонських фінансових ринків. Промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр 200 років, оскільки британський золотий стандарт був «наріжним каменем» тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Період  між Першою і Другою світовими війнами характеризується тим, що Лондон, незважаючи на виклик Нью-Йорка, залишався домінуючим фінансовим центром у світі, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської співдружності й зберіг основні позиції з виконання світових банківських операцій, керуючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний ринок.

Період  після Другої світової війни характеризується значним дефіцитом платіжного балансу країни. У зв’язку з цим для пом’якшення проблеми «втечі» капіталів у 1957-х р. урядом Великої Британії впроваджується контроль капіталу на валютному ринку. Учасники валютного ринку, які використовували фунт стерлінгів для фінансування своєї міжнародної торгівлі, повинні були використовувати долар. Збільшення попиту на долар у Лондоні привело до зростання його вартості. З 1960-років Лондон став центром міжнародного євровалютного ринку, 75—80 % якого виражалося в доларах. Але коли у результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилася під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації у 1986 р. ініціював «великий шок» — повністю була змінена структура лондонських ринків цінних паперів і була створена нова Міжнародна фондова біржа, оснащена комп’ютеризованою електронною системою котирувань. Після «великого шоку» на ринку цінних паперів Лондона значно зросло представництво іноземних торговців цінними паперами, особливо в торгівлі єврооблігаціями і міжнародними цінними паперами. Британські банки, страхові компанії, фірми з торгівлі цінними паперами функціонують в усіх фінансових центрах світу.

Великобританія стала другою після Японії країною-кредитором. Лондон ліквідує часовий розрив між закриттям токійських і відкриттям нью-йоркських ринків, має ліберальну регулюючу структуру, добре обізнаних міжнародних інвестиційних банкірів і розвинену мережу засобів зв’язку.

Характеристика  сегментів Лондонського міжнародного фінансового центру.

Лондонський ринок довгострокового позичкового  капіталу складається з:

    - первинного ринку, який включає:

нові  цінні папери, випущені урядом (першокласні  цінні папери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Королівства;

     - єврооблігації, випущені іноземними позичальниками;

     - вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки:

      -ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію;

      - незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; «третій ринок» для молодих фірм, що зростають;

     - першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою — переважно це державні облігації, що випускаються Банком       Англії;

     - опціонів;

     - іноземних акцій.

Лондонський ринок короткострокового капіталу — найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.

Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому ринку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через використання кількох інструментів кредитного контролю:

продаж  казначейських векселів обліковим домам;

купівля та продаж державних паперів через  операції на відкритому ринку;

операції  з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими  через «дисконтні вікна» (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів;

установлення  резервних вимог щодо зобов’язань  за стерлінговими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів.

Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок — негарантований). Він включає:

міжбанківський ринок;

стерлінгові депозитні сертифікати;

доларові  депозитні сертифікати;

цінні папери місцевої влади і фінансових компаній;

міжфірмові  цінні папери;

короткострокові комерційні євровекселі та стерлінгові  короткострокові векселі.

Характерними  рисами негарантованого грошового ринку є:

проведення  ділових операцій головним чином  по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок);

позики  незабезпечені і не повинні покривати  дефіцит;

не існує  останнього кредитора у критичній  ситуації (останній кредитор у критичній ситуації — центральний банк);

позичальники  та кредитори мають більше альтернатив  для досягнення своєї мети.

Лондонський валютний ринок — найбільший у  світі (середньодобовий оборот валюти становить близько 500 млрд дол. На ньому  діє 500 британських і зарубіжних банків, з них 143 іноземні банки з більш ніж з 400 відділеннями, філіями, представництвами).

На валютному  ринку Банк Англії контролює укладення  угод і веде операції від імені  урядів та центральних банків інших  країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов’язаний з негарантованим ринком короткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на інших ринках: операції «спот» (ринок наявного товару), угоди на строк, ф’ючерси, опціони, арбітражні операції і валютні свопи.

Таким чином, Лондон є одним із найважливіших  фінансових центрів світу завдяки:

домінуючим  позиціям на міжнародному євровалютному  ринку;

розміру його валютного ринку (до 300—500 млрд дол. за добу оборот валюти);

міжнародному  лістингу цінних паперів;

відмінній мережі зв’язку;

спеціальним знанням його учасників.

Об’єднаним  Королівством були прийняті певні засоби зміцнення позицій Лондона у світі у зв’язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх.[5, с. 176] 

2.2. Нью-Йоркський  фінансовий центр 

Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним  фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припадає на 1914—1945 рр. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зниження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового капіталу), відбувається і розвиток фінансового центру.

Фінансова система США складається з трьох основних еле- 
ментів:

1)фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі);

2)фінансові ринки (довгострокові та короткострокові);

3)фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом).

Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:

1)ринок облігацій і акцій;

2)іпотечний ринок — вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому ринку — Державне казначейство (Міністерство фінансів) США;

3)ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

4)ринок промислових облігацій — це високо прибуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинення в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу);

5)цільові позики підприємствам;

6)ринок закордонних облігацій — закордонні облігації Yankee Bonds (доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським інвестиційним банком);

Нью-Йорк — центр ринку капіталу США. Механізм ринку капіталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення  в землю, заводи, обладнання з метою  підтримання і збільшення накопичення  реального капіталу й економічної продуктивності.

До особливостей ринку капіталів Нью-Йорку можна  віднести такі:

1)на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;

2)американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного випуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартості, в Японії — 3,5 %, в Англії — 1,08 %);

3)на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв’язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;

4)країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.

Характеристика  ринку короткострокового капіталу (грошового):

грошовий  ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНП США;

для підтримання  «економічного процвітання» необхідна  ліквідність короткострокового  ринку, тобто відбувається випуск великої  кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам;

Нью-Йоркський  банк Федеральної резервної системи  займає стратегічні позиції у  проведенні операцій на відкритому ринку;

управління  операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому ринку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Вашингтоні;

грошовий  ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей  довгостроковим кредиторам та позичальникам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку).

Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорку  включає:

1)казначейські векселі;

2)цінні папери федеральних агенцій США;

3)перехідні сертифікати;

4)угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

5)акцептовані банком векселі;

6)комерційні короткострокові векселі;