Поняття та роль світових фінансових центрів

ВСТУП 
 

Становлення глобальної господарської системи, яка не визнає кордонів національних господарств, пов′язаних стабільними  фінансовими, політичними, соціальними  і економічними, - процес, що визначає характер світу на початку ХХl століття.

Глобалізація  – це черговий етап інтернаціоналізації, який ґрунтується на розвитку інформаційних технологій. Сучасні технології зв′язку й інформації створили цілком нові умови для руху капіталу, швидкого його переливу з економіки однієї держави в економіку інших. Рухом фінансових потоків тепер можна управляти з єдиного телекомунікаційного центру, засоби зв′язку між окремими підрозділами чи філіями транснаціональних компаній дають змогу оперативно змінювати стратегію діяльності, розширювати асортимент послуг і кількість операцій незалежно від адреси розміщення.

При цьому  роль власне національної держави відходить  на другий план, транснаціональний  капітал перебуває поза юрисдикцією  цих держав. Надії на регулювальну роль національного ринку втрачають  сенс в умовах глобалізації. Фінансова інтеграція – найконфліктніший процес у ході глобалізації в цілому й економічної зокрема. Її породженням стало відносно нове явище у світовій економіці – поява в післявоєнний час у міжнародній валютно-кредитній сфері міжнародних фінансових центрів. Саме поняття міжнародного (світового) фінансового центру є похідним від поняття міжнародного ринку позичкових капіталів, тому що формування міжнародних фінансових центрів означає відокремлення щодо невеликого числа міжнародних фінансових ринків, на яких здійснюється інтернаціональна фінансова-кредитна діяльність, мобілізуються і перерозподіляються кредитні ресурси і відбуваються різноманітні валютні операції.  

Метою роботи є вивчення та аналіз основних особливостей та тенденцій діяльності світових фінансових центрів з огляду на перспективи ефективного співробітництва з ними України.

Завдання, які вирішуються в даній курсовій роботі є наступні: 

1. проаналізувати  сутність, основні етапи та умови  становлення світових фінансових центрів;
2. дослідити географічне розмежування та сучасний стан діяльності світових фінансових центрів;
3. провести вивчення особливостей трьох найбільших фінансових центрів сучасності: лондонський, токійський та нью-йоркський;
4. розглянути перспективи взаємодії України зі світовими фінансовими центрами.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ ЦЕНТРІВ 

1.1. Поняття світових фінансових центрів. 

Фінансовий  центр — це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових  компаній тощо), які або надають  фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Важливою  ознакою фінансового центру є  наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транспортна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні виконувати комунікаційну функцію. Особливого значення в сучасних умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки. І, нарешті, у фінансовому центрі мають бути створені умови для високої ліквідності, тільки в цьому разі він буде привабливим для глобальних фінансових потоків. Підвищення статусу національного фінансового центру до міжнародного багато в чому залежить саме від того, чи вдається йому переконати глобальних гравців ринку у своїй привабливості.[1, с. 261]

Світові фінансові центри є складовими міжнародних  ринків капіталу, які можуть функціонувати  лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів:

1. створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства;
2. виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу;
3. достатньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій.[ 3, с. 187]

Більш-менш реальної сили ці фактори набрали  лише в 60-х роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

Виникнення  відносного надлишку капіталу в окремих  центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді  прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини тимчасово вільних ресурсів та резервних фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

Швидкі  темпи зростання вивозу капіталу привели свого часу до акумуляції капіталу в міжнародній сфері. Якщо раніше остання була, так би мовити, перевальним пунктом на шляху капіталу з країни в країну, то з кінця 60-х років минулого сторіччя вона перетворилася на своєрідний резервуар для капіталів, які одразу не діставали свого застосування.

Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричинилося до створення його відносного надлишку в міжнародній сфері. Найважливішу роль відіграла нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена характером економічних відносин між країнами, політичною ситуацією у світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.

Світові фінансові центри є найважливішою  складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові  операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами — ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти.[ 7, с.58]

Сучасні світові фінансові центри створюються  в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах — експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів.

Нині  у світі діє велика кількість  різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) центри  у країнах з розвинутою ринковою  економікою;

2) центри  у країнах, що розвиваються;

3) офшорні  фінансові центри, що сформувалися  в обох згаданих групах країн.[ 2, с.324]

Міжнародні фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, дістали назву фінансових центрів «офшор», (off-shor). Вони, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що в них здійснюються, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Офшорний  банківський (фінансовий) центр —  фінансовий центр, де можна проводити  операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є:

- виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;

- мінімальне офіційне регулювання;

- практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;

- діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;

- підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Сумарна вартість активів міжнародного офшорного ринку складала на початку ХХІ ст. приблизно 6 трлн дол. У середньому 30 % ВВП офшорних фінансових центрів припадає на фінансові послуги.

Для багатьох країн і територій (наприклад  для Багамських островів), створення  офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, враховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.

До загальних  рис офшорних банківських центрів  можна віднести такі:

1. майже відсутність регулювання руху коштів;
2. міжнародна основа операцій;
3. високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура;
4. надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;
5. внутрішня політична стабільність;
6. забезпечення таємниці угод;
7. ефективне функціонування центральних банків;
8. основна або альтернативна англійська мова;
9. розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків;

10) висококваліфікована робоча сила.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки  створюються з метою:

1) отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;

2) забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;

3) розширення спектра банківських послуг національних банків;

4) використання офшорних банків для роботи на національних ринках;

5) кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

6) доступ до міжнародних фінансових організацій;

7) емісії фінансових продуктів;

8) оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують певні види офшорних фінансових центрів, серед яких розрізняють так звані  паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять  у незначних розмірах або не проводять зовсім, та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

        I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

        II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

         III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.[6, с.98] 

1.2. Світове розмежування  та види світових фінансових  центрів. 

В даний  час існує два види світових фінансових центрів:

- одні  виникли на базі національних  ринків капіталу;