Особливості системи цiноутворення на пiдприємствах та шляхи її вдосконалення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3Аналіз особливостей  системи ціноутворення на підприємстві «Світанок»

на прикладі біологічних  активів    

 - ціноутворення біологічних активів

    Розглянемо ціноутворення конкретного продукту на прикладі підприємства «Світанок». Виробнича діяльність з випуску основної номенклатури продукції характеризується наступними показниками в динаміці:  
Обсяги виробництва основних видів продукції (біологічні активи) у 2009- 2011 роках.  
Таблиця 5.1. Об'єм в грошових одиницях (грн.) (станом на кінець року)

№	Продукт	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення (+,-) 2010 року від:
					2008	2009
1	Довгострокові біологічні активи	186	67	-	-186	-67
2	Поточні біологічні активи	307	123	110	-197	-13
3	Всього	493	190	110	-383	-80

    Біологічні  активи –це виробництво рослинництва  і тваринництва. Являє собою вирощування зернових культур і тварин. Для повного уявлення про собівартість продукту важливо мати уявлення про основні стадіях виготовлення, сировину і ресурси,що використовуються для виготовлення даного продукту.  
   Основні стадії виробництва перераховані нижче:  
-Посів зернових культур,вирощення тварин;

-Збір урожаю, отримання  приплоду;  
- Зберігання готового продукту.  
На підприємстві «Світанок» введений новий принцип роботи, який повинен забезпечити подальше підвищення якості продукції, зниження капітальних витрат, зменшення енерговитрат на виробництво продукції.  
   Подальше підвищення якості біологічних активів необхідно для забезпечення можливості його безтарного зберігання на заводі, безтарного перевезення залізничним, водним та автомобільним транспортом, тривалого зберігання у споживача без втрати розсипчастості як в тарі, так і насипом.  
   На підприємстві «Світанок» біологічними активами займається цех рослинництва і механізації.Доцільно розглянути перелік місячних витрат і витрат на утримання цих цехів.( таблиця 1.3)  
     Підприємство «Світанок» використовує витратний метод ціноутворення (метод, що приймає в якості відправної точки фактичні витрати фірми на виробництво і організацію збуту товарів), тобто всі витрати, підтверджені документами бухгалтерії, включаються до собівартості. До недавнього часу формування цінової політики підприємства було активним, але у 2010 році спостерігається значний спад у виробництві біологічних активів.Існує величезний розрив між потрібної величиною продажів і величиною середніх витрат.  
   У підприємства зявилися такі проблеми, що обмежують збут і не сприяють отриманню прибутку:  
1. Чи не повне використання потужностей підприємства. 
2. Важливу роль для підприємства грає сезонність.  
   Дані проблеми істотно підірвали фінансове становище підприємства, яке на даний момент характеризується наступними показниками:  
- Балансовий прибуток на 2010 рік – 12322 грн.  
- Кредиторська заборгованість на 2010 -77грн.  

 

Рис. 5.1. Динаміка виробництва біологічних активів по рока.

   Як видно з діаграми 1.5, обсяг випуску быологічних активів значно зменшився у2010 році.  
   - Політика ціноутворення на підприємстві «Світанок» 
   Для того, щоб мати уявлення про ціноутворення на підприємства «Світанок», необхідно описати структуру управління відділу цін та цінової політики: директор ПОП «Світанок»,головний бухгалтер,спеціаліст- консультант з маркетингу.

  

Головним завданням відділу  цін та цінової політики ПОП «Світанок» є розробка ефективної цінової політики на основі контролю, аналізу, розробки рекомендацій, розрахунку та коригування поточних цін з метою забезпечення надійної адаптації підприємства до коливань ринкової кон'юнктури, цінової політики до змін зовнішнього середовища і внутрішніх факторів для забезпечення рентабельності господарської діяльності підприємства. Основні обов'язки начальника відділу цін та цінової політики полягають у тому, щоб давати пропозиції про зміну цін в залежності від еластичності попиту на даний вид продукції та рівня конкуренції, коригувати цінову політику в залежності від зміни політичних, екологічних, соціальних та інших зовнішніх факторів, прогнозувати ціни на сировину, матеріали, роботи та послуги, аналізувати вплив цін на відхилення фактичної собівартості від розрахункової (за видами продукції).  
Так, цінова політика ПОП «Світанок» будується наступним чином:  
1. Ціни виходячи з фактичної собівартості, з урахуванням цін конкурентів, що застосовуються для внутрішнього ринку.  
2. Експортні ціни, коректуються залежно від світового ринку біологічних активів і цін на ньому.  
3. Державно-регульовані ціни, призначені для сільськогосподарських товаровиробників.  
4. Залікові ціни, що формуються за принципом «все одно візьмуть», що враховують несприятливе становище покупців.  
5. Ціни, спрямовані на політику витіснення конкурентів, тобто які на першому етапі можуть бути збитковими, з подальшим досягненням рентабельності за рахунок обсягів поставок.  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Напрямки полібшення  системи ціноутворення на підприємстві «Світанок»

   Аналіз ціноутворення на підприємстві «Світанок» наочно показує, що система цін- це диференційована система, що складається з окремих блоків (оптові, роздрібні та ін), що знаходиться у тісному взаємозв'язку і взаємодії. Зміна цін в одному з основних блоків швидко передається по ланцюжку в усі інші. Формуванню ефективного ціноутворення в Росії заважає ряд факторів, таких, як високі податки, збори, платежі до фондів, імпортні та експортні мита, завищені ціни природних монополій, відсутність кваліфікованих фахівців у цій галузі на підприємствах. Російська система цін ще не сформована, тому доцільно використовувати досвід зарубіжних колег.  
Поки що для переважної більшості вітчизняних компаній актуальне завдання оволодіння грамотними методами витратного ціноутворення в поєднанні з жорстким управління цими витратами. І тут вітчизняним економістам цілком можна скористатися досвідом зарубіжних фірм, у практиці яких витратне ціноутворення застосовується поки досить широко. На перший погляд для країн з розвиненими ринковими механізми подібна ситуація дивна, тому що з точки зору сучасної економічної теорії такий підхід до обгрунтування цін зовсім неприйнятний, тому що: не забезпечує облік умов формування попиту та економічної цінності товару (ціна визначається виходячи із заданого обсягу продажів , хоча цей обсяг у силу законів попиту сам залежить від ціни); спирається набухгалтерські, а не економічні (повні) витрати і використовує як основу визначення цін середнізмінні, а не граничні витрати. Але витратне ціноутворення продовжує широко використовуватися, і для цього є наступні вагомі причини:  
1.Витратне ціноутворення спирається на реально доступні дані-Всю інформацію, необхідну для встановлення цін за такою методикою, можна отримати всередині самої фірми на основі бухгалтерської звітності і документів, що регламентують величину націнок. Не потрібні ніякі дослідження ринку або опитування покупців. Тому рішення про ціни можна приймати швидко.  
2. Не завжди у фірми є фахівці іменеджери, які володіють більш досконалими методами ціноутворення. Сучасні підходи до обгрунтування цін (деякі з яких представлені в попередніх розділах) поєднують в собі як наукові елементи, так і творчість. У багатьох фірм (в тому числі у переважної більшості російських фірм) просто немає фахівців такого типу іменеджерів, які говорять з ними на одній мові-Але будь-який менеджер розуміє, що таке витрати і що ціна повинна бути більше витрат на величину «прийнятною прибутку" .  
3. Витратне ціноутворення може бути загальноприйнятим в даній галузі. Якщо ситуація саме така, то менеджери діючої в ній фірми і не вважають за потрібне освоювати інші підходи до обгрунтування цін, знаючи, що лідери ринку теж йдуть від витрат і націнки. Це характерно поки і для більшості галузей російської економіки. Що стосується цін на імпортну продукцію, то вони сприймаються як даність, народжена якимись «світовими ринками».  
4. Витратне ціноутворення часто сприймається менеджерами фірм як найбільш обгрунтоване і справедливе. Формування цін на основі витрат йде корінням в глибоку старовину, так що це традиція; освячена століттями комерції. Більш того, в основі витратного ціноутворення лежить цілком розумна для повсякденного мислення ідея про те, що «чесний виробник» повинен мати можливість відшкодувати свої витрати і отримати нормальний прибуток у винагороду за його зусилля. Тому, використовуючи витратний метод ціноутворення, менеджери фірм (у тому числі особливо директора російських підприємств, що мають, як відомо, переважно технічну освіту) сприймають його як метод не просто закономірний, але і має куди більш реальну основу, ніж методи, засновані на ідеях маркетингу.  
Проаналізувавши цінову політику на ВАТ «Мосамміак», в якості рекомендацій щодо подальшого її вдосконалення, необхідно зробити наступні висновки:  
-Цінова політика підприємства «Світанок» на даному етапі розроблена в правильному напрямку. Основними цілями маркетингу, є забезпечення виживання, максимізація прибутку, завоювання лідерства за показниками якості  
-В ціноутворення підприємства застосовується витратний метод, проте враховується існуюча кон'юнктура ринку  
-Для подальшого зниження собівартості продукції шляхом зниження вартості закупівель може сприяти ліквідація монополізму менеджера, відповідального за номенклатуру комплектуючих, незалежний кон'юнктурний аналіз внутрішніх і зовнішніх пропозицій  
-Доцільно організувати постійний динамічний перерахунок собівартості, проводити щомісячний аналіз залежності проданого обсягу продукції і ціни продажу для подальшого нормативного планування.  

 

 

 

 

 

 

4.Висновки.

   Визначення рівня прибутку і рентабельності безпосередньо залежить від рівня витрат виробництва і ціни конкурентних товарів , що випускаються виробничими відділеннями чи фірмою вцілому. Нормативна норма прибутку встановлюється з врахуваням тієї норми прибутків, яку вище керівництво вважає за необхідне отримати для забезпечення подальшого розвитку фірми. Тому рівень цін визначають перш за все, виходячи з цілей досягнення певного спланованого рівня прибутку. Слід додати, що цінова норма прибутку встановлюється на плановий період диференційовано за кожним товаром чи групою товарів, а скоріше всього за окремим підрозділом, який виступає центром прибутку. Проводження такої політики передбачає надання виробничим відділам і закордонним компаніям самостійності у встановленні цін, які зазвичай прирівнюються до рівня ринкових. Сам же метод даного ціноутворення часто використовується при укладанні угод із зовнішніми контрагентами та внутрішньофірмовими поставками. Але оскільки цей метод орієнтується на збереження самих цін протягом певного планового періоду, він слабо стимулює діяльність управлінців, які керують закордонними філіалами та дочірніми підприємствами. Тому деякі компанії вносять корективи до цільової норми прибутку, роблячи її рухомою в певних межах, щоб краще враховувати попит і умови конкуренції на зовнішньому ринку. Також даний метод використовується при визначенні розрахункових цін в поєднанні з методом рухомої ціни. Але, слід додати, що в цілях перерозподілу чи викачування прибутків використовуються не лише завищені ціни на товарні поставки, але й встановлюються високі ставки відрахувань за представленими патентами та ліцензцями, технічними послугами та ноу- хау. Тому, як вже наголошувалось в основній частині, потрібно проводити гнучку систему цін, яка спрямовується на встановлення в рамках фірми таких цін, що мають здатність призводити до мінімальних витрат виробництва, при чому не за кожним відокремленим підрозділом, а по підприємству вцілому. Проведення глобальної політики передбачає, що вище керівництво розробляє методологічні принципи побудови цін, визначає їх структуру і рівень як у відносинах з зовнішніми контрагентами, так і у внутрішньофірмових поставках. Гнучкість цінової політики в батьох аспектах визначається поєднанням в управлінні принципів централізації і децентралізації. На деяких підприємствах керівництво саме розробляє стандарти ціноутворення і єдині базиси цін на кожен виріб у загальних масштабах. Відхилення від них допускаються лише у ситуаціях, спричинених занадто жорсткою конкуренцією. В таких випадках гнучкість цін досягається за допомогою знижок відносно прейскурантної ціни.

   В залежності від цілей і стратегії, що розробляються у виробничому відділенні, визначаються основні напрямки цінової політики, а саме : орієнтація на забезпечення рентабельності виробництва, на рівень якості товару, на ринкові умови та конкуренцію, на збереження чи збільшення ринкової частки, на стабільність цін в наступному плановому періоді. Таким чином, звідси випливає, що ціна як економічна категорія відображає умови або економічні відносини реалізації товарів. Вона є груповим виразом вартості, оскільки відображає рівень господарювання. Крім того, рівень цін на підприємстві може носити як обліково- аналітичний характер так і стимулюючий, що в свою чергу відіграє немаловажливу роль. Адже, це є прямим сприянням пошуку резервів для зниження собівартості, зменшенню конкурентної боротьби за ринки збуту та переливу капіталу з однієї галузі в іншу. А це в свою чергу призводить до численних змін ( як в позитивну так і негативну сторону ) загального становища підприємства та його становища на ринку.На мою думку в наш час було б варто прилити більше уваги ціноутворенню на підприємствах. Адже зазвичай підприємство опиняється в скрутному становищі аналізуючи всі фактори ціноутворення та власні витрати при встановлення ціни. Все це наслідки багатьох причин, але найбільшої шкоди, на мою думку, завдає податкова система. Тож насамперед при аналізі проблем ціноутворення слід було б переглянути підгрунтя державного оподаткування і узгодити його з усіма причетними чинниками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Список використаної літератури

 

1. Бойчак І. М., Харів  Н.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств.- Л.: Сполом, 1999.

2. Подольська В.О., Яріш  О.В.,Фінансовий аналіз: Навч. Посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007.-488с.

3. Васильева Н.С., Козлова Л. И. Формирование цены в рыночных условиях. - М.: Бизнес, 1995.

4. Власова Н.О., Круглова  О.А., Безгінова Л. І. Фінанси  підприємства Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007.-271с.

5. Кругляк К.Л. «Економічний аналіз підприємства» - К.- 2004.

6. Аудит: Учбовий посібник / Данилевський Ю.А., Шапигузов С.М., Ремизов Н.А., Старовойтова Е.В. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2000. – 544с. (СЕРИЯ “Академія бухгалтера и менеджера”).

7.  Лахтионова Л.А.Фінансовий аналіз суб`єктів господарювання: Монографія –К.:КНЕУ,2001.-380С.

 8. Семенов Г. А., Бугай В.З., Семенов А. Г., Бугай А. В. Фінансове планування і управління на підприємствах. Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 432с.