Інтелектуальна власність

Закон має визначити, у  яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь  суб'єкта права. Штраф має зростати відповідно до прогресивної шкали у  разі його несвоєчасної сплати.

Можна зробити висновки, що відповідальність — це не просто санкція за правопорушення, а санкція, наслідком застосування якої є певні позбавлення майнового або особистого характеру. Кожне порушення прав інтелектуальної власності несе за собою відповідальність: відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди тощо.

3. Суть і особливість  авторських і суміжних прав

Авторське право — економіко-правовий інститут, що регулює особисті немайнові  та майнові права авторів та їх правонаступників щодо створення і  використання творів науки, літератури та мистецтва.

На відміну від права  промислової власності авторське  право має такі специфічні ознаки: поширюється на твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом  особливих форм творчої людської активності; виникає незалежно від  призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств, наукової цінності, літературних, наукових та мистецьких творів; має змішану природу, включаючи  до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав, і права особистості, що належать до категорії немайнових прав; виникає  безпосередньо з моменту вираження  твору в певній об'єктивній формі, доступній для сприйняття іншими людьми; для здійснення авторського  права не потрібні реєстрація та спеціальне оформлення твору; є законодавчо  закріпленим виключним правом творця оголосити себе автором твору, відтворювати, розповсюджувати, оприлюднювати його певними способами, засобами, дозволяти  іншим особам використовувати твір тим чи іншим способом; не пов'язано  з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (папір, плівку, дискету тощо); суб'єкти авторського  права і права власності на матеріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки власник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалізований у цій речі; відтак переданий права власності або  права володіння на матеріальний об'єкт як таке не спричиняє передання  авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об'єкті [4, 32].

Основні суб'єкти авторського права: поділяються на дві групи:

Первинні суб'єкти авторського  права, у тому числі: творці, які володіють  усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об'єкти авторського права (автори, співавтори); автори так званих похідних творів (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжувань тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені перероблення та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.

Інші суб'єкти авторського права, які отримали це право за договором  або в результаті інших подій (успадкування, виконання службового доручення, ліквідації підприємства тощо).

Автор (співавтор) — особа, працею якої створено науковий, літературний чи мистецький твір. Автором визнається особа, зазначена як автор на оригіналі  чи копії твору. Це є презумпцією  авторства. Усі інші особи, що претендують  на авторство, повинні наводити необхідні  докази для відновлення своїх  прав. Авторів, які створили складений  твір називають укладачами, авторів  перекладів — перекладачами.

Оскільки твори літератури, науки  і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливими вимогами якого є такі: спільна творча праця; єдність форми та змісту твору  або поєднання різних форм з єдиним змістом; добровільна участь кожного  зі співавторів; обов'язковий творчий  внесок кожного учасника колективу  па будь-якій стадії створення твору.

Суб'єктами авторського права можуть бути неповнолітні та недієздатні особи. Авторське право за цих умов від  їх імені здійснюють батьки або опікуни.

Об'єкти авторського права —  це оприлюднені або не оприлюднені  твори науки, літератури, мистецтва, що є результатом творчої діяльності незалежно від їх призначення, позитивних якостей та змісту, а також способу  та форми їх вираження за умов, що ці результати втілені у об'єктивній формі, яка уможливлює їх сприйняття іншими людьми. Отже, об'єкти авторського  права мають певні специфічні ознаки, а саме: творчий характер, новизну та оригінальність думок, ідей, образів, композицій; об'єктивну форму  вираження (письмову, об'ємно-просторову" звуко- або відеозапис, зображення тощо), можливість відтворення певним способом для сприйняття іншими людьми.

Характерною особливістю авторського  права є те, що його об'єкти мають  властивості суспільних благ. "У  той час як вартість створення твору, що є об'єктом авторського права, — наприклад, книги, кінофільму, пісні, балету, літографії, карти, бази даних або комп'ютерної програми, — часто є значною, вартість репродукування твору, здійснена самим творцем чи тим, для кого твір став доступним, — часто низька. Слід додати, що наукові та мистецькі твори відіграють вагому роль у культурному розвитку суспільства. Оскільки суспільні витрати недостатньо відображаються у приватних витратах власника твору, виникає необхідність юридичного закріплення права власності (авторського права) з метою вирішення проблеми суспільного блага. За умов вільного ринку кінцева ціна твору включала б лише граничні витрати його копіювання. Відтак автору було б економічно невигідно створювати нові твори, наслідком чого стала б втрата суспільних вигод від публікації твору.

Є різні підходи до класифікації об'єктів авторського права, серед  яких можна виокремити такі: твори  літератури (художні твори, виражені у словесній формі, в тому числі  програми для ЕОМ), науки (зміст яких пов'язаний зі створенням або систематизацією  об'єктивних знань щодо навколишньої дійсності) та мистецтва (твори живопису, архітектури, декоративно-прикладного  мистецтва, музичні твори); оригінальні (створені самим автором) і складені, або похідні, твори, які включають  елементи існуючих творів: переклади, антології, анотації, реферати, огляди тощо.

Суміжні права, покликані  врегулювати ці відносини, поділяються  на три самостійні категорії: права  виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного і  кабельного мовлення [4, 38].

Водночас суміжні права  характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права: суб'єкти суміжних прав, як і суб'єкти авторського  права мають виключні права на використання об'єктів цих прав; права суб'єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору; для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається реєстрація їх об'єктів або дотримання певних формальностей; для охорони суміжних прав використовується спеціальний  охоронний знак. Наприклад, виробники  фонограм для сповіщення про своє право використовують знак охорони суміжних прав, що розміщується на кожному екземплярі відповідного носія і складається з трьох елементів: латинської букви "R" у колі: ®; імені (найменування) власника виключних суміжних прав; року першого опублікування запису. Терміну дії суміжних прав, так само як і авторського права, становить 50 років після першого виконання (постановки); права виконавця на ім'я та на захист виконання (постановки) від спотворення чи іншого посягання охороняються безстроково.

Основні об'єкти суміжних прав: об'єкти прав виконавців — результати виконавської діяльності артистів-виконавців,режисерів  — постановників вистав, інших  театральних видовищ, диригентів, якщо ці результати відображені у формі, що допускає їх поширення з допомогою  технічних засобів (звукозаписів, відеозаписів, трансляції по радіо-, телебаченню тощо); Об'єкти прав виробників звуко- та відеозапису; об'єкти прав організацій ефірного і кабельного мовлення, які здійснюють передачу в ефір або по кабелю радіо- і телевізійних сигналів.

Отже, одним із основних завдань  авторського та суміжних з ним  прав є узгодження особистих приватних  і суспільних інтересів з метою: створення сприятливих умов для  заняття творчою працею, примноження  культурних надбань суспільства; забезпечення визнання та охорони досягнутих творчих  результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів; стимулювання творчої активності авторів творів літератури, науки, мистецтва  на основі суспільного визнання та отримання відповідних доходів; створення умов для широкого використання в інтересах суспільства творів літератури, науки, мистецтва з метою  освіти та просвіти якнайширшої аудиторії  читачів, слухачів, глядачів. Останнє  передбачає законодавчо визнаний дозвіл на вільне використання об'єктів суміжних прав (без згоди виконавців, виробників записів, організацій мовлення та виплат їм відповідної винагороди) у таких  випадках: з метою навчання, наукового  дослідження, цитування; в особистих  цілях; включення в огляди про  поточні події невеликих уривків  із виконання, постановки, фонограми, передачі в ефір чи по кабелю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Драпак Г.М., Гуляева В.О. Роздуми над деякими проблемами європейської інтеграції України // Проблеми підготовки спеціалістів з інтелектуальної власності в Україні. Матеріали до науково-практичної конференції. - К.: Ін-т інтелектуальної власності і права, 2001.-С 80-82.   

2. Жаров В.О. Інтелектуальна власність  в Україні: правові аспекти  набуття, здійснення та захисту  прав. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000.-188 с

3. Основы интеллектуальной  собственности. - К.: Издательский Дом  "Ін Юре", 1999. - 600 с.

4. Оцінка прав інтелектуальної  власності. Інформаційні матеріали. - К.: УІНТЕІ, 1998. -62 с

5. Цивільний кодекс України: Закон України від 29.11.2001 р. -К.: ВТФ "Велес", 2002. - 88 с