Інтелектуальна власність

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО  ЗАКЛАДУ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра економіки                  підприємства

 

 

 

 

                                                 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Інтелектуальна власність»

 

 

 

Виконала:	Кметик Уляна Мирославівна ст. гр. ЕПРс-13 5 курсу заочного відділення з/кн. №409285
Перевірила:	Моісєєнко Л.М.

 

 

 

 

 

Красноармійськ-2013

ЗМІСТ

 

 

1.  Класифікація інтелектуальної власності (за  Стокгольмською радою 1967р.)………………………………………………………………………………..3

2.Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності..8

3. Суть і особливість  авторських і суміжних прав……………………………..10

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Класифікація інтелектуальної власності (за Стокгольмською радою 1967 р.)

 

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної  діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття  законів з охорони інтелектуальної  власності, країни світу, поступово  розв'язуючи певні внутрішні і  зовнішні проблеми, йшли кожна своїм  індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними  з них є:

-    бажання економічного та соціального розвитку власної країни;

-    стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;

-    потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства.

Витвір людського генію, наприклад, такий як ідея музичного твору  або винаходу, не може, на відміну  від матеріальних речей, гарантувати  від їх використання сторонніми особами  лише через те, що хтось інший  вже володіє ними. Після того як щось створене людським інтелектом стало  відомо громадськості, творець вже  не в змозі самостійно контролювати його використання. Саме це і є головним у законодавстві стосовно інтелектуальної власності [5, 28].

За багаторічною світовою традицією, інтелектуальна власність поділяється  наавторське право та промислову власність.

Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дають останнім право дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого у часі періоду ті або інші види використання власних творів. В широкому сенсі авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих "суміжних прав".

Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

Конвенція, яка затверджена Всесвітньою  організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) проголошує, що інтелектуальна власність  об'єднує у собі права, що стосуються [3, 132]:

1) літературних, художніх і наукових  творів;

2)виступів виконавців, фонограм  і програм ефірного мовлення;

3)винаходів в усіх сферах  людської діяльності;

4)наукових відкриттів;

5)промислових зразків;

6)товарних знаків, знаків обслуговування  і торгових назв і позначень;

7)запобігання недобросовісної  конкуренції;

8)усіх інших прав, що є результатами  інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях.

Види творів, що згадані у пункті 1, регулюються авторським правом. Права, котрі даються у пункті 2, зазвичай звуться суміжними правами, тобто правами в області суміжними з авторськими. Види діяльності, наведені у пунктах 3, 5, 6 є об'єктами охорони промислової власності. Сюди ж, згідно Паризької конвенції про охорону промислової власності, можна віднести і пункт 7. Промислова власність, як правило, включає винаходи та промислові зразки. У документах ВОІВ пропонується таке найпростіше визначення: винахід є новим рішенням технічної проблеми, а промислові зразки єтворінням в області естетики, що визначає зовнішній вигляд виробу. Крім того, до промислової власності відносять: товарні знаки, знаки обслуговування, торгові назви і позначення, включаючи показники походження товару і назву місця походження, а також боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

Об'єкти, що згадуються у пункті 4 - наукові відкриття - не можуть бути віднесеними ні до одної з двох сфер інтелектуальної власності. Взагалі, у світі існує думка, що наукові  відкриття зовсім не повинні згадуватись  серед різних форм інтелектуальної  власності, тому що ні один національний закон або міжнародна угода не надає прав власності на наукові  відкриття. Женевська угода по міжнародній  реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визначає наукове відкриття як "визнання явищ властивостей або законів матеріального  всесвіту, не визнаних раніше і тих, що піддаюся перевірці" [3, 140]. Винахід - це нове рішення конкретних технічних проблем. Такі рішення, природно, мають грунтуватися на властивостях або законах матеріального світу, бо інакше їх було б неможливо впровадити за допомогою технічних засобів. Однак ці закони або властивості не обов'язково мають входити до категорії "не визнаних раніше". Винаходи знаходять нове застосування або нове технічне використання таких властивостей і законів незалежно від того, визнані вони чи ні.

        Організаційна структура управління ВОІВ досить складна. Це пов'язано з історією створення і розвитку Організації, а також з тим, ще починаючи з часу її заснування в минулому сторіччі, поступово складалися нові договори, кожний з яких створював самостійний союз країн-учасниць, як правило, зі своїм адміністративним органом і бюджетом. Ці союзи були об'єднані загальним предметом договорів, відповідно до яких вони були створені (за видами інтелектуальної власності), а також загальним для них секретаріатом (Міжнародним бюро). До 1967 року загальний секретаріат (BIRPI) обслуговував окремі союзи, створені відповідно до кількох договорів: Паризької і Бернської конвенцій, Мадридської, Гаазької, Ніццької і Лісабонської угод. Ці договори мали загальні особливості структури. Кожний з них:

•   утворював Союз держав-учасниць;

•   утворював адміністративний апарат для членів Союзу з метою прийняття рішень;

•   передбачав загальний секретаріат (BIRPI);

•   передбачав сплату внесків державами-учасницями, а також їх витрачання BIRPI з метою забезпечення адміністративних функцій союзів.

      Згадані договори взаємопов'язані спільною ієрархічною структурою в зв'язку з тим, що Паризька конвенція розглядалася як най більш загальний договір у сфері охорони промислової власності, і Бернська конвенція — як найбільш загальний договір з охорони авторського права. Кожна з цих конвенцій містить положення, ще передбачають укладення державами-учасницями спеціальних угод, які стосуються окремих видів промислової власності (для членів Паризького союзу) і авторського права (для членів Бернського союзу).

      Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином:

1) прийнята Конвенція про заснування  Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об'єднуючої організації з метою розвитку інтелектуальної власності і забезпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро;

2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріату яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Стокгольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію адміністративної структури, що реалізується відповідно до договорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а також встановлення уніфікованої періодичності прийняття програм і бюджетів;

3) для координації діяльності  Асамблей різних союзів у спільних питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвенцією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного комітету ВОІВ;

4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні положення на час передачі функцій і повноважень BIRPI Міжнародному бюро ВОІВ.

     На виконання рішень Стокгольмської конференції були зроблені два подальших спрощення структури ВОІВ, а саме:

•   з метою сприяння ширшому приєднанню до договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, запровадити з січня 1994 року уніфіковану систему внесків, відповідно до якої кожна держава-учасниця Конвенції ВОІВ, що є учасницею принаймні одного із згаданих договорів, сплачує тільки один внесок незалежно від кількості договорів, учасником яких вона є, замість того, щоб платити окремі внески, пов'язані з участю в інших договорах, фінансування діяльності яких здійснюється держа-вами-учасницями;

•   з метою сприяння ширшій участі держав у процесі укладення нових договорів і активізації приєднання до цих договорів — роз'єднати зв'язки між новими договорами і договорами загального характеру (Паризька і Бернська конвенції), беручи до уваги, що ці зв'язки є результатом визначення нових договорів як спеціальних угод у рамках загальних договорів. Процес укладення нових договорів або приєднання до них став більш відкритим для будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ замість обмеження, що діяло раніше — обов'язкової участі в Паризькій або Бернській конвенції.

      Так, делегація будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ отримала можливість участі з правом голосу в Дипломатичних конференціях, на яких були прийняті Договір про закони відносно товарних знаків (TLT), Договір ВОІВ з авторського права (WCT) і Договір ВОІВ з виконань і фонограм (WPPT). Ці договори є відкритими для приєднання будь-якої зі згаданих держав.

        Отже, авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дають останнім право дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого у часі періоду ті або інші види використання власних творів.

       Велике значення  мала Стокгольмська конференція 1967 р. для інтелектуальної власності. Вона провела низку реформ у структурі управління та були зроблені два подальших спрощення структури ВОІВ.

 

 

2. Кримінальна відповідальність  за порушення прав інтелектуальної  власності

 

Відповідальність — це не просто санкція за правопорушення, а санкція, наслідком застосування якої є певні позбавлення майнового або особистого характеру. Відповідальність полягає в застосуванні до правопорушника в інтересах іншої особи (потерпілого) установлених законом або договором заходів впливу, що спричиняють для нього негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру, — відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.

Якщо з цих позицій  поглянути на захист права інтелектуальної  власності, згідно з чинним законодавством України, то виникає досить цікава картина. Відповідальністю за порушення права  інтелектуальної власності можна  визнати лише відшкодування збитків, завданих порушенням, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України  про інтелектуальну власність припускає  також в окремих випадках вилучення  котрафактних примірників творів, а  також матеріалів і устаткування, що використовувалися для їх відтворення. При цьому варто мати на увазі, що суд має право прийняти таке рішення, але не зобов'язаний. От і  вся цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної  власності. Стягнення прибутку (доходу), отриманого порушником внаслідок порушення  авторських і суміжних прав, замість  відшкодування збитків і виплати  компенсації, до уваги не береться, оскільки останні є нічим іншим  як різновидом відшкодування збитків [2, 59].

Цілком резонно виникає  запитання, як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної  власності є, а збитків немає. Адже цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної  власності настає також і за дії, що створюють загрозу порушення  авторського права і (або) суміжних прав (пункт "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні  права" в редакції від 11 липня 2001 р.). Цивільну-правову відповідальність передбачено також і за порушення  особистих немайнових прав авторів. Закон на посталі запитання відповіді  не дає.

Відповідно до загального принципу цивільного права — немає  шкоди, немає відповідальності. Але  чи справедливим буде це принципове правило  стосовно права інтелектуальної  власності, — адже правопорушення є, а відповідальності немає?

Ми вбачаємо, що обмежувати функцію цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення  означає нераціонально використовувати  його можливості. Неправильно за умов ринкової економіки вважати метою  цивільного права — лише відновлення  прав особи, чиї права порушено. Саме тому розмір відповідальності, як на мене, має відповідати розміру заподіяних збитків або завданої шкоди. Іншими словами, порушник не повинен лише повертати  те, що вкрав. Адже якщо говорити про  відповідальність у точному значенні цього слова, то її в такому разі немає.

Позбавлення цивільного права  каральної (штрафної) функції істотно  обмежує його потенційні можливості. Порушник має, окрім відшкодування  заподіяної шкоди або збитків, понести  додаткове майнове позбавлення, "покарання". Він повинен нести  додаткові невигідні майнові  наслідки саме за вчинене ним правопорушення, а не тільки "виправити" те, що вдіяв за власними волею, помилкою, необачністю (провиною). Це проблеми порушника, але не відповідальність за порушення  чужих прав.