Контрольна робота з "Митне регулювання"

    2. ФУНКЦІЇ ТА ФОРМИ МИТНОГО КОНТРОЛЮ.

    Конституційні норми, будучи, як правило, нормами узагальнюючого характеру, деталізуються в адміністративному  та поточному галузевому законодавстві, у тому числі і митному, що дозволяє створити ефективний механізм реалізації функцій Державної митної служби, особливо митного контролю, як захисту прав громадянина.

     Адміністративне право, за визначенням В.Б. Авер’янова, є класичним зразком фундаментальної (профілюючої) галузі так званого окремого публічного права. Публічність адміністративного права означає, що воно регулює відносини, які забезпечують загальні, сукупні або, інакше кажучи, публічні інтереси в суспільстві. 

     Ю.О. Тихомиров вважає, що адміністративне право виконує роль фундаментальної опори, навколо якої концентрується вся співдружність галузей публічного права.

     Норми адміністративного права (як публічної  галузі), на думку О.В. Воронкова, більш за все визначають особливості відносно нових правових утворень: фінансового (у тому числі податкового і митного), екологічного, муніципального та деяких інших галузей права.

     Отже, поряд з адміністративним до галузей  публічного права традиційно належать конституційне, адміністративне процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, фінансове, податкове, митне, міжнародне публічне право та інші.

     При цьому дослідники зазначають, що загалом  сфера публічного права об’єднує публічні галузі права, публічні галузі законодавства, галузі законодавства  публічної спрямованості, елементи публічного у сфері приватного права.

     Надзвичайно важливе значення у функціонуванні будь-якого державного органу управління має правове визначення його статусу. Найбільш точно правовий статус структурований у доктрині адміністративного права. Згідно з визначенням Бакаєвої О.Ю., фінансово-правовий статус митних органів визначають: мета і завдання фінансової діяльності митних органів; функції митних органів у процесі здійснення фінансової діяльності; повноваження (права і обов’язки), що складають основний зміст фінансово-правового статусу митних органів; форми і методи фінансової діяльності митних органів; гарантії як елемент фінансово-правового статусу зазначених органів. Нею дається визначення, що фінансово-правовий статус митних органів являє собою компетенцію митних органів у процесі здійснення фінансової діяльності, форми і методи, через які вона реалізується, а також систему гарантій їх фінансової діяльності. Реалізація повноважень митною службою здійснюється в основному через митний контроль, який зачіпає інтереси більшості громадян. Як відомо, у Конституції та чинному законодавстві знайшли втілення основоположні правові цінності права і свободи людини: верховенство права, безпека особи, рівність людей у гідності та правах.

     Важливо, щоб це усвідомлювалося посадовими особами митних органів при проведенні митного контролю, здійснення якого пов’язано із ситуацією в соціально-економічній і політико-правовій сферах, з неодноразовим порушенням правових приписів. 

     Очевидно, що правовиховної роботи щодо становлення конституційної культури в митних органах недостатньо. Потрібно здійснити цілеспрямовану роботу щодо втілення в життя конституційних норм. Це стосується як нормотворчої, так і правоохоронної та правозастосовної діяльності митних органів. Викорінення правового нігілізму як явища, що суттєво поширилося в останні роки, потрібно починати із забезпечення системи заходів, спрямованих на підвищення престижу і авторитету законів як соціальної цінності.

     Призначення митного контролю в сучасних умовах повинно визначатися на підставі поєднання завдань митних органів у сфері управління митною справою і запровадженням та регламентацією дійсно демократичних взаємовідносин між митними органами і громадянами.

     Кожній  людині потрібно гарантувати реальне  додержання і охорону в сфері митної справи належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення.

     Нечітке регулювання відносин у сфері  митної справи, особливо щодо регламентації  митного контролю, створює досить складну соціально-політичну і психологічну ситуацію в суспільстві.

     Сьогодні  більшість питань у сфері митного  контролю вирішується, як у минулі роки, не законами, а підзаконними нормативно-правовими  актами Уряду або Державної митноїслужби України, що сприяє порушенням прав і свобод громадян митними органами, як на етапі прийняття індивідуальних адміністративних актів так і на рівні нормативної регламентації у підзаконних актах.

     Основний  закон закріплює ціннісні орієнтири  Української держави в міжнародних  зв’язках, визначає співвідношення внутрішнього і міжнародного законодавства, питання імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство держави. Це дуже важливо і з погляду входження до європейського та світового правового простору.

     Україна стала членом Всесвітньої митної організації і, користуючись її напрацюваннями, які є узагальненням світового митного досвіду, намагається підвищити ефективність роботи власної митної системи, підвищити питому вагу законів, особливо тих, що стосуються прав і свобод громадян, у регулюванні митної справи.

     Конституція України не тільки встановлює засади функціонування виконавчої влади, але і створює структурно-організаційне підґрунтя сфери державного управління.

     З метою вдосконалення митної справи, покращання митного контролю та керуючись п. 15 статті 106 Конституції України 29 листопада 1996 року Президентом України видано Указ про створення Державної митної служби на базі Державного митного комітету України.

     Статтею 11 Митного кодексу України зазначено, що органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів.

     Аналіз  зазначеного припису свідчить про  відсутність чіткої регламентації  повноважень конкретних посадових осіб органів державної влади в центрі та на місцях розташування митних органів. Немає також  чіткого визначення прав Президента України щодо керівництва та контролю за діяльністю митних органів, що є суттєвим недоліком Митного кодексу України.

     Проте повноваження Президента в цій статті відсутні, хоча на практиці Укази Президента України щодо регулювання митної справи, а саме: № 255 від 06.04.1996 „Про трансформацію митного тарифу України  на 1996–2005 роки відповідно до системи  ГАТТ/СОТ”; № 412 від 11.06.1996 „Про створення Академії митної служби України”; № 126 від 08.02.1997 „Про положення про Державну митну службу України”; № 799 від 20.07.1998 „Про впорядкування справляння зборів у пунктах пропуску через державний кордон України”; № 699 від 23.05.2000 „Про приєднання України до Міжнародної Конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства та додатків І, ІІ, ІІІ, V, VІ, VІІ, VІІІ до неї”, відіграли прогресивну роль у реформуванні митно-правових відносин і становленні митного законодавства.

     Конституція України гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тому завдання, що покладено на суди, надзвичайно важливе – захищати кожного окремого громадянина від втручання будь-якого органу, яке ґрунтується лише на адміністративному акті, те, що він має можливість доручати судді перевірку законності цього адміністративного акта при дотриманні адміністративно процесуальної процедури. Так, виключається допустимість свавільних дій адміністративного органу. Видаючи адміністративний акт, орган вимушений зважувати, чи витримає цей акт перевірку судом згідно з законом і правом.

     Згідно  зі ст. 11 Митного кодексу України, митні органи, реалізуючи митну політику виконують такі основні завдання:

     – виконання та контроль за додержанням  законодавства України з питань митної справи;

     – захист економічних інтересів України;

     – забезпечення виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

     – сприяння захисту інтелектуальної  власності учасників зовнішньоекономічних зв’язків, інших юридичних і фізичних осіб;

     – застосування відповідно до закону заходів  і нетарифного регулювання при  переміщенні через митний кордон України; 

     – здійснення митного контролю та митного  оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через  митний кордон України, удосконалення  форм і методів їх здійснення;

     – контроль за дотриманням правил переміщення  валютних цінностей через митний кордон України;

     – здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів  захисту інтересів споживачів товарів  і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

     – створення сприятливих умов для  прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

     – боротьба з контрабандою та порушеннями  митних правил;

     – розвиток міжнародного співробітництва  у галузі митної справи;

     – ведення митної статистики;

     – ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

     – здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів.

     Як  бачимо, більшість завдань і функцій митних органів має в основному організаційний та контролюючий характер. Г.В. Атаманчук зазначає, що контроль – це зворотний зв’язок в управлінні, процес аналізу результатів управлінських впливів, засіб впливу на об’єкти та суб’єкти державного управління. Тому на будь-якій стадії реалізації завдань митних органів присутня контрольна діяльність як у здійсненні зовнішнього, так і внутрішнього контролю.

     Ефективне використання  митного контролю, тобто певних заходів, спрямованих  на забезпечення  дотримання законодавства  України про митну справу, є  одним із напрямів реалізації митної політики нашої держави. Митний контроль здійснюється на основі таких принципів: законності, оперативності, ефективності  співробітництва з митними органами  інших держав, поваги до підконтрольних суб’єктів. Неможливо відокремити контрольну діяльність від здійснення інших функцій, покладених на митні органи, у першу чергу тому, що контрольна діяльність митних органів охоплює широке коло організаційних і методичних питань, що стосуються багатьох елементів митної справи, таких як: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; митне оформлення товарів, стягнення митних платежів; ведення митної статистики; боротьба з контрабандою та порушенням митних правил; оскарження та розгляд рішень, дій або бездіяльності митних органів України і їх посадових осіб та інші.

     Крім  того, аналіз показує, що не тільки зазначені  у ст. 11 Митного кодексу України  завдання митних органів, але і ст.ст. 21, 22 щодо прав і обов’язків мають  зміст контролю. Особливе значення митному контролю приділено у другому розділі Митного кодексу України, передусім щодо порядку здійснення форм, вибірковості митного контролю та тривалість перебування під митним контролем. Більш чітко регламентовано порядок надання документів і відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, доступу посадових осіб митних органів на територію чи в приміщення підприємств для здійснення митного контролю та порядок здійснення спільного митного контролю на митному кордоні України.

     Митні органи  при здійснені контрольних  функцій  застосовують конкретні способи (прийоми), які називають методами.  Хоча деякі вчені, зокрема О.Ю. Бакаєва, при дослідженні митного контролю вказують на існування не методів митного контролю, а його форм. Митний кодекс Російської Федерації до форм митного контролю відносить: перевірку документів і відомостей, усне опитування, отримання пояснень, митне спостереження, митний огляд товарів і транспортних засобів; митний огляд; особистий огляд; перевірку маркування товарів спеціальними марками, наявність на них ідентифікаційних знаків; огляд приміщень і території; митну ревізію. З такою позицією російського законодавства важко погодитися. На  нашу думку, ототожнення  форм і методів митного контролю у Митному кодексі Російської Федерації не сприяє ефективності його здійснення. Вважаємо за необхідне в Митному кодексі України чітко визначити як форми, так і методи митного контролю.

     Здійснення  митного  контролю передбачає  наявність  певного місця, де він здійснюється. Таким  місцем  є зони  митного  контролю, що  створюються  у відповідних місцях. Вони можуть бути постійними і тимчасовими (утворюються за необхідності). Поза зонами митного контролю забороняється проведення перевірок. Главами 7 та 8 визначено зони  митного контролю та порядок його здійснення з відповідними правами митних органів.

     Митне оформлення товарів здійснюють митні  органи з ініціативи суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що передбачає запровадження  контролю на всіх його етапах, а виявлення  фактів порушення митних правил або  контрабанди – є результатом контрольної діяльності.

     Контрольна  діяльність сама по собі є інструментом досягнення законності та дисципліни в державному управлінні. У процесі  повсякденної діяльності державних  органів вона знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни.