Финансова звітність малого підприємства

       Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити  її у фінансовій звітності. Такими критеріями визначено:

      - наявність ймовірності надходження  і вибуття майбутніх економічних  вигод, пов’язаних з цією статтею; 

      - можливість достовірної оцінки  статті.

       Ці  самі критерії застосовують і для  визнання відповідних об’єктів обліку (основних засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з метою відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до фінансової звітності  включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які раніше вже було відображено в бухгалтерському  обліку. Джерелом інформації для складання  фінансових звітів є дані бухгалтерського  обліку: сальдо й обороти за рахунками  та субрахунками, деякі показники  аналітичного обліку. Тому такою важливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями фінансових звітів.

       Крім  того, фінансові звіти повинні  відповідати певним якісним характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать:

      - дохідливість і однозначність  тлумачення (за умови, що користувачі  мають достатні знання і зацікавленість  у сприйнятті інформації, яка  міститься у фінансових звітах);

      - доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають  інформацію, яка “…впливає на  прийняття рішень користувачами,  дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події,  підтвердити та скоригувати їхні  оцінки, зроблені у минулому”,  а достовірною вважають інформацію, яка не містить помилок та  перекручень, які здатні вплинути  на рішення користувачів звітності” 

      - порівнянність, можливість порівнювати  фінансові звіти підприємства  за різні періоди, а також  фінансові звіти різних підприємств. 

      Конкретний  зміст статей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1 визначено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського  обліку.

      Головні вимоги до звітності — це обов’язковість подання, державна регламентація, своєчасність складання і подання, простота, зрозумілість і загальна доступність, достовірність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників за різні періоди, доречність, раціональність, економічність і дійовість.

      Основні вимоги, що висуваються до звітності, наведені на рис. 1.1.

      

       Рис. 1.1. Вимоги до фінансової звітності

       Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

      · підприємство;

      · дату звітності та звітний період;

      · валюту звітності та одиницю її виміру;

      · відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

      · облікову політику підприємства та її зміни;

      · консолідацію фінансових звітів;

      · припинення (ліквідацію) окремих видів  діяльності;

      · обмеження щодо володіння активами;

      · участь у спільних підприємствах;

      · виявлені помилки минулих років  та пов’язані з ними коригування;

      · переоцінку статей фінансових звітів;

      · іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

       Інформація  про підприємство, яка підлягає розкриттю  у фінансовій звітності, включає:

      - назву, організаційно-правову форму  та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

      - короткий опис основної діяльності  підприємства;

      - назву органу управління, у віданні  якого перебуває підприємство, або  назву його материнської (холдингової  компанії);

      - середню чисельність персоналу  підприємства протягом звітного  періоду. 

       Фінансова звітність в Україні формується з дотриманням тих десяти принципів, які сформульовані в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» та пунктом 18 П(с)БО 1 (рис.1.2.).

       

       Рис. 1.2. Принципи підготовки фінансової звітності

        Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

       Сутність  принципу автономності полягає у  тому, що активи, капітал і зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов’язань  інших підприємств та окремо від  майна, доходів і зобов’язань  власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною, відокремленою  від засновника субстанцією.

       Принцип історичної собівартості означає, що під  час оприбуткування на баланс активів  їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто  за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова  вартість, справедлива вартість тощо) слід застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити  з високим ступенем достовірності  або коли оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній  доцільності їх придбання.

       Сутність  принципу єдиного грошового вимірника  полягає у тому, що вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні. Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до однієї.

       Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік всіх господарських операцій (реєстрацію фактів господарського життя) слід здійснювати відповідно до сутності цих операцій та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної  форми.

       Безперервність  полягає у тому, що оцінка активів  і зобов’язань здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства продовжуватиметься необмежено довго  і його ліквідація в недалекому майбутньому  не очікується.

       Поряд з тим, безперервність бухгалтерського  обліку полягає не тільки в тому, що підприємство діє необмежено довго  і продовжуватиме діяльність у осяжному майбутньому, а й у тому, що наслідки операцій, що їх відображають на рахунках, можуть правильно визначатися лише з урахуванням наслідків попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве сальдо не може бути визначено без урахування початкового сальдо. У сальдовому балансі ніколи не буде рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде враховано у загальному підсумку валюти балансу. При цьому  не має значення переривало підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час  чи ні. Сальдо – обороти – сальдо, тощо – це безперервний ланцюг.

       Якщо  принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його значення полягає у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в  близькому майбутньому не очікується його ліквідація. А у випадку, наприклад, банкрутства активи може бути переоцінено  за ліквідаційною вартістю для більш  швидкого їх продажу, щоб можна було розрахуватися з кредиторами.

       Принцип нарахування та відповідності доходів  і витрат полягає в тому, що для  визначення фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити  доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для отримання  цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження  і сплати грошей. Інакше кажучи поняття  доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з грошовими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО, не є для нас  новим, оскільки уже в процесі  обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на них витрати. Суттєву  роль цей принцип відіграє в американському обліку, тому що американці користуються ним тільки під час підготовки фінансових звітів, оскільки доходи і  витрати вони відображають за фактом оплати.

       Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний облік передбачає поділ звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя, 9 місяців) та річну. Обов’язкова подача фінансової звітності  передбачає квартальні періоди та річну.

       Згідно  принципу повного висвітлення фінансова  звітність повинна містити всю  інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються  на її основі.

       Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством  обраної облікової політики. Зміна  облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

       Перед початком складання звітності підприємства виконують велику підготовчу роботу:

      - перевіряють повноту відображення  в поточному обліку господарських  операцій, оформлюють їх відповідними  документами; 

      - уточнюють розподіл витрат і  доходів між суміжними звітними  періодами; 

      - перевіряють стан розрахунків  і списують в установленому  порядку нереальну дебіторську  заборгованість, а також кредиторську  заборгованість, за якою минули  строки позовної давності;

      - розподіляють витрати на обслуговування  виробництва й управління;

      - визначають та списують фінансовий  результат; 

      - перевіряють правильність облікових  записів, взаємно звіряють дані  синтетичного та аналітичного  обліків; 

      - перед складанням річного звіту  здійснюють повну інвентаризацію.

      Інформація, наведена у фінансовій звітності, базується  виключно на даних бухгалтерського  обліку і повинна бути тотожна  даним аналітичного і синтетичного обліку.

      Отже, одним з основних документів, які  характеризують фінансовий стан діяльності підприємства – є фінансова звітність. Відповідно до вимог стандартів бухгалтерського  обліку до складу фінансової звітності  малого підприємства входить Баланс форма №1м та Звіт про фінансові  результати форми №2.

 

2. НОРМАТИВНО  ПРАВОВА БАЗА УКРАЇНИ, ЩО РЕГУЛЮЄ  ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

 

     Обов'язок складання фінансової звітності  передбачено ст. 11 Закону України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні”, а основні  принципи її складання викладено  у П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

       Починаючи з 1 січня 2000 р. усі підприємства складають фінансову звітність згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні.

       З метою полегшення обліку на малих підприємствах наказом Міністерства фінансів України від 19 квітня 2001 р. № 186 був затверджений спрощений План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій суб'єктів малого підприємництва, хоча малі підприємства на власний розсуд вирішують, яким Планом рахунків користуватись - загальним чи спрощеним.

       Після реформування бухгалтерського обліку, змін порядку формування доходів, витрат, фінансових результатів і структури фінансової звітності малих підприємств, впровадження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку для малих підприємств виникла необхідність переглянути і регістри, де б систематизувалась і узагальнювалась інформація про господарські операції таких суб'єктів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 25 червня 2003 р. № 422 "Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами". Ці Методичні рекомендації спрямовані на забезпечення ведення бухгалтерського обліку в регістрах із застосуванням спрощеного Плану рахунків і спрощених процедур визначення витрат діяльності, що містяться у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва".