Акціонерна форма власності та особливості її розвитку в Україні

В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси  роздержавлення і приватизації економіки. Основним засобом їх здійснення є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Так, у 1998 р. майже 40 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонерними компаніями. У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль.

Установчим  документом  акціонерного  товариства  є   його статут. Він повинен містити відомості про:

 1. Повне та  скорочене  найменування  товариства  українською  
мовою;

 2. Тип товариства;

 3. Розмір статутного капіталу;

 4. Розмір резервного капіталу у разі його формування;

5. Номінальну вартість і загальну кількість акцій,  кількість кожного типу розміщених товариством акцій,  у тому числі кількість кожного   класу   привілейованих   акцій   у    разі    розміщення привілейованих  акцій,  а також наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;

 6.  Розмір  дивідендів  за  привілейованими  акціями  кожного класу в разі їх розміщення товариством;

7. Умови та порядок конвертації привілейованих акцій  певного  
класу  у  прості  акції товариства чи у привілейовані акції іншого  
класу у разі розміщення привілейованих акцій;

8. Права акціонерів-власників привілейованих акцій  кожного  
класу у разі розміщення привілейованих акцій;

 9. Наявність  переважного  права  акціонерів приватного  
товариства на придбання акцій цього товариства,  які  пропонуються  
їх  власником до продажу третій особі,  та порядок його реалізації  
або відсутність такого права;

10. Порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів;

11. Порядок скликання та проведення загальних зборів;

12. Компетенцію загальних зборів;

13.  Спосіб  повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів та про зміни у порядку денному загальних зборів;

14. Склад  органів  товариства та  їх  компетенцію,  порядок утворення,  обрання і відкликання  їх  членів  та  прийняття  ними рішень,  а  також порядок  зміни  складу органів товариства та їх компетенції;

15. Порядок внесення змін до статуту;

16. Порядок припинення товариства.

Статутом акціонерного товариства не може бути  передбачено  
надання засновникам товариства додаткових прав чи повноважень.

Мінімальний   розмір   статутного   капіталу  акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи  із ставки  мінімальної  заробітної плати,  що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає   мінімальний  розмір  майна  товариства,  який  гарантує інтереси його кредиторів.

Власний капітал (вартість  чистих  активів)  товариства  – різниця  між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами. Порядок   збільшення   (зменшення)  статутного  капіталу акціонерного  товариства  встановлюється  Національною  комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статутний   капітал   товариства    збільшується    шляхом підвищення  номінальної  вартості  акцій або розміщення додаткових акцій  існуючої  номінальної  вартості  у порядку,  встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонерне  товариство  має  право збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів  про  результати  розміщення  всіх попередніх випусків акцій. Обов'язковою умовою    збільшення     статутного     капіталу акціонерним   товариством   є   відповідність  розміру  статутного капіталу після  його збільшення  вимогам,  на дату реєстрації змін до статуту товариства.

Статутний капітал акціонерного  товариства  зменшується  в порядку,  встановленому  Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку,  шляхом зменшення номінальної вартості акцій  або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено статутом товариства.

Акціонерне    товариство   в   порядку,   встановленому Національною  комісією  з  цінних  паперів та фондового ринку, має право  анулювати викуплені ним акції та зменшити статутний капітал або  підвищити  номінальну  вартість  решти акцій, не змінюючи при цьому розмір статутного капіталу.

Позитивними рисами розвитку акціонерної власності  є:

1. Значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів у різних фінансово-кредитних інститутах. Здавалося б, ці кошти держава могла б так само успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників – робітників, службовців, працівників села, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

2. Сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази. У різних галузах промисловості, сільського господарства акціонерне підприємництво сприятиме посиленню заінтересованості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців ,їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту,від економічної ,а отже й від політичної влади;

3. Значне зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами (групою «А» і групою «Б» тощо). Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори ,вантажівки, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виробляти підприємства-акціонери;

4. Ефективне регулювання кількості грошей. Продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

5. Поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації,кооперування,концентрації, виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей;

6. Сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш заінтересованими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Внаслідок цього посилиться боротьба з бюрократизацією, послабляться адміністративні методи управління економікою;

7. Прискорення міжгалузевого переміщення виробничих фондів економічного стимулюванняу ті галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у свою чергу, стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості сфері послуг.

Негативними рисами розвитку акціонерної власності  є:

1. Можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати економічний контроль за значною кількістю населення. Так, у США 1% найзаможніших сімей володіє понад 50% акцій корпорацій, у ФРН 0,9% сімей належать 90% усіх акцій. Внаслідок широко розповсюдження акцій в акціонерному капіталі крупних компаній певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій;

2. Мільйони дрібних акціонерів стають банкрутами. Тобто втрачають свої заощадження під час економічних криз. Так,у США під час кризи 1974-1975 рр. Кількість таких акціонерів скоротилась майже на 7 млн осіб. Такий ризик існує у разі самостійноїкупівлі акцй. Він зменшується при здійсненні вкладів у пенсійні,страхові,взаємні фонди ,оскільки їх надійність гарантується чинним законодавством,самими інститутами;

3. Купивши контрольний пакет акцій,гігантські корпорації встановлюють контроль за дрібнішими компаніями ,а через «систему участі» ,тобто багатоступінчасту систем залежності та контролю , контролюють капітал інших фірм , який у декілька разів перевищує їх власні активи;

4. Акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах,здобуваючи можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн до понад 2 млрд дол. І став мільярдером , скуповуючи акції за «викидними» цінами в роки депресії;

5. За допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців;

6. Акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерентабельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих працівників одного із своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один із своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продають переважно за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень нерентабельного сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», потрібно було 650 млн дол., а щоб завод вижив , - необхідно було знизити рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваних відпусток,подовжити робочий день тощо.

У поєднанні позитивних та негативних сторін акціонерних компаній системно розкривається їх глибинна внутрішня сутність. Від співвідношення цих сторін значною мірою залежить ефективність роботи акціонерних підприємств (як і інших видів підприємств), а отже величина витрат та отримуваний прибуток.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк – у 1694 р. в Англії.Проте  до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Перша економічна криза 1825 р., процес переростання продуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків, вона стає економічно неминучою, оскількі індивідуальні капіталісти не спроможні були будувати залізниці, інші великі об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній третині XIX ст. У Німеччині ,наприклад, наприкінці 70-х років їх налічувалось до 460, а на початку XX ст.- понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років було приблизно 2,5 тис. таких компаній.

Нині у розвинутих країнах  світу кожна крупина і навіть середня компанія, а також частина  малих існують у формі акціонерних. Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи, акціонерні компанії широко використовуються і для утворення та експансії міжнародних монополій. Так, американська нафтова корпорація «Мобіл корпорейшн» має понад 500 філіалів і дочірніх компаній більш як у 100 країнах світу.

Після Жовтневої революції в Росії акціонерні компанії були ліквідовані, їх відродження почалося в часи НЕПу. У 1922 р. налічувалося 20 акціонерних компаній, але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У колишньому СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років. Перша виникла в Україні 1988 року.

Поштовхом становлення в Україні акціонерної форми власності стали

приватизаційні процеси, роздержавлення і корпоратизація підприємств. Незрілість внутрішнього та зовнішнього  інституціонального середовища вітчизняних  корпорацій обумовлювали низьку ефективність їх функціонування, недостатню активність на фондовому ринку, конфлікти інтересів, рейдерство тощо.

         30 квітня 2009 р. набрав чинності Закон України від 17.09.08 р. "Про акціонерні товариства", що істотно вплинуло на їх правовий статус. Із 30.04.2011 р. втрачають чинність статті 1-49 Закону України "Про господарські товариства" у частині, що стосується акціонерних товариств [2]. Документ передбачає функціонування в Україні двох типів акціонерних товариств (АТ) – публічних (ПАТ) і приватних (ПрАТ).

        У процесі перетворення ВАТ та ЗАТ відповідно у ПАТ та ПрАТ найбільшою проблемою є процедура лістингу та необхідність залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі при перетворенні ВАТ в

ПАТ. Для цього необхідно  відповідати доволі жорстким вимогам  фондової біржі. Проблема полягає в тому, що більшість ВАТ цим вимогам не відповідають, а отже, як наслідок, частина ВАТ змушена міняти свою організаційну форму у ПрАТ, інші – виходити на біржу.

         Однак з розвитком ринкових відносин саме акціонерна форма підприємств є найбільш перспективною формою організації діяльності підприємств в Україні.

 

 

 

 

 

 

               

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06.1991   № 1201 XII (в редакції закону України від 03.06.1999 р № 719-XIV) // Електронна бібліотека “Юрист-Плюс”. – К.: ЦКТ. – 2000. – с. 121-122.
2. Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09. 2008  № 514-VI
3. Дієва Н. Механізм функціонування приватних і публічних акціонерних товариств: відмінності і проблеми // Економічний аналіз. – 2010 рік. – Випуск 7.
4. Кузнєцова, Н. С. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування / Н.С. Кузнєцова, І.Р. Назарчук. - К.: Знання, 1998.- с. 246.
5. Мендрул О. Г. Ринок цінних паперів: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К., 1998. — 152с.
6. Чечетов М. Трансформація відносин власності в Україні// Економіка України. – 2004, № 9. – С. 4-13.
7. Шаповалов В. О. Сучасний стан акціонерного сектора України і шляхи його поліпшення  /  В. О. Шаповалов // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №11(65). – С. 54-62.